Дехто ще й досі трактує його як „націоналістичний" знак, бо так трактували його протягом багатьох років (хоча у працях археологів він згадувався досить часто). Походженням же його ми до початку 90-х років XX століття взагалі не цікавилися. Тож фактично і не знали нічого про нього. А історія його досить давня і цікава.

Із глибокої давнини, відтоді, як людина усвідомила себе людиною, вона прагнула самовираження. Одним з його проявів стали символи. У одних вони мали вигляд хрестиків, кола, ромбів, у інших - квадратів, півмісяця, зірки чи якогось іншого знаку. Кожен рід, плем'я, вождь чи представник знаті здавна мали свій такий знак - символ, який містив у собі родову гідність, родове прізвище чи ім'я, якісь інші ознаки. Цей знак володарі його ставили на деревах у лісах, на межах свого перебування, свого володіння, на власних виробах, а лицарі - на щитах, на одязі тощо. Своя символіка є у кожного народу, в кожної держави. В Україні такою символікою є тризуб, який, на думку вчених, з давніх часів мав державне, національне і релігійне значення.

Форма і стиль державного знаку тризуба, як герба України, установлені законом. А для національного і релігійного знаку тризуба форма й стилізація можуть бути різними в залежності від смаку й таланту, від уміння виконавця. Вважається, що існує близько двохсот різновидів зображення тризуба. З літописів Давньоруської держави ми знаємо, що тризуб був гербом великих князів київських та їх окремих нащадків. Перше зображення його у київських володарів відоме на печатці князя Святослава Ігоревича, який загинув 972 року у бою з печенігами. Потім тризуб карбували на монетах великого князя Володимира Святославича (дати князювання 980-1015 рр.), Святополка (загинув 1019 р.), Ярослава Мудрого (остаточно на київському столі утвердився 1019-1054 рр.), галицьких князів. Тризуб зображено у гербі французької королеви Анни, дочки Ярослава Мудрого, у гербах скандинавських родичів давньоруських князів, а також у давніх українських церквах та на цеглі, з якої мурувалися храми у Київській Русі. У Прикарпатті цей знак здавна відомий як народний, релігійний і культовий. Його писали на господарських будівлях, головним чином на дверях, на свято Йордані (Водохрещення) ще з княжих часів. На окремих іконах тризуб зберігся від XVII століття.

Протягом останніх більше як 150 років десятки вчених пробували відгадати, дослідити походження і значення тризуба. За радянських часів його таврували як націоналістичний знак, тож радянські вчені його науковими дослідженнями не займалися у ті часи. Існує близько 40 версій щодо походження тризуба. Є думка, що він - уособлення трьох природних стихій - повітря, води та землі. Також можна сказати, що для християн здавна він міг бути уособленням Бога-Отця, Бога-Сина та Святого-Духа. Одні твердять, що він створений по типу татарських знаків і подібний до лука з стрілою - куша, що його запозичено від тюркомовних народів. Інші його приписують корінним європейцям, наприклад, скандинавам.

Найбільш поширеним є твердження, що тризуб візантійського, давньогрецького походження. Цікаві відомості дійшли до нашого часу від напівлегендарного творця давньогрецького епосу Гомера, який жив приблизно у VIII столітті до нашої ери, тобто більше як 2,5 тисячі років тому. Він записав давньогрецьку легенду, яка розповідає, що головні грецькі боги - Зевс (бог неба), Посейдон (Нептун, бог моря) та Плутон (Аїд, бог підземного царства, підземної темряви) одержали від вищих сил жеребки на свої володіння. За згодою Зевса Посейдон володів і Землею, тому він називався ще земледержцем. Його зображали із скіпетром у формі палиці, увінчаної тризубом, як символом божественного царства, влади царя і його могутності над водними просторами і стихіями. Тризуб Посейдона був знаком якоря і ще символізував функції якоря, що рятує судна й людей від загибелі у водах.

Жінка Посейдона - богиня Амфітріта, як і жінка підземного бога Плутона - Аїда, яка вважалася царицею над підземними водами, теж на зображеннях мали тризуби. Остання своїм тризубом гнала підземні води у зерна і коріння рослинного царства. Малювали з тризубами й інших грецьких богів. У греків тризуб мав історичні традиції, був пов'язаний з релігією і вважався символом божественної влади.

Із материкової Греції тризуб перейшов у грецькі колонії Криму та Північного Причорномор'я. З поширенням впливу грецької культури на інші народи тризуб зустрічаємо в інших племен та народів. Ще цікаво згадати таке. За давньогрецькою легендою, записаною Гомером, древні жителі сучасної України були нащадками бога Зевса та дочки Дніпра. Тут наявне сполучення царства бога Зевса - бога неба з царством тризуба, з народом, який мав тризуб своїм божественним знаком. Дуже багато зображень тризуба, знаків тризуба і геометричних монограм дійшло до нас на монетах царів і на печатках, що залишилися від Боспорського царства. Ця рабовласницька держава існувала з V століття до нашої ери по IV століття нашої ери і охоплювала Крим, Керченський півострів (тоді Пантікапей) та Тмутаракань (Тмуторокань, пізніше Таманський півострів). Центр Боспорського царства знаходився у Пантікапеї - Керчі. Тут, окрім греків, жило багато різних народностей - тюркомовних та споріднених із аланами, а потім зіслов'янених болгар, русів, слов'ян, хозар, євреїв та інших, які завдяки шлюбним зв'язкам нерідко асимілювалися. Пізніше у Тмутаракані довгий час панівне становище займали давньоболгарські хани та кагани.

Наприкінці VI ст. у Причорномор'ї формується Булгарське князівство - бейлик. З кінця першої чверті VII століття нашої ери й до утворення Київської Русі в середині IX століття на території від Дону, Волги та Кубані на сході, а на заході до Дністра (іноді кочів'я сягали й до Дунаю), від Чорного та Азовського морів на півдні до меж майбутньої Чернігово-Сіверщини на півночі включно існувало багатоплемінне ранньофеодальне державно-політичне об'єднання Велика Булгарія (Велика Болгарія), а потім Чорна Булгарія (Чорна Болгарія). Найбільшого розквіту Велика Булгарія набула за хана-володаря Кубрата (або Курбата, ще Крума), який правив цією державою самостійно з 620 року майже до кінця 60-х років VII століття.

З дитячих літ Кубрат виховувався при дворі візантійських імператорів, здобув у Константинополі освіту і там прийняв християнство. У 625-626 роках (за іншими даними, у 627-628-му) на прохання Іраклія допомагав йому у війні з Персією (нині Іран) своїм 40-тисячним військом кавалерії. За це, як пишуть давні візантійські автори, імператор видав за нього заміж свою доньку Євдокію і надіслав винятково багаті дари. Коштовні дари та звання патриція отримав юний будівничий Великої Булгарії від Іраклія й дещо раніше - при своєму хрещенні у Візантії в 619 році.

Столиця Великої Булгарії спершу знаходилася у Фанагорії, а літньою резиденцією, місцем відпочинку великого володаря була його ставка -поселення Балтавар на місці сучасної Полтави („балтавар" у перекладі з мови тюркі на нашу означає „вождь", „володар", а також знак - тамга балтавара-володаря). Кубрата, який помер, за деякими даними, 667 року, наймолодший син Котраг поховав неподалік його улюбленої ставки, на території сучасного Новосанжарського району, поблизу села Мала Перещепина. Знаменитий Перещепинський скарб було знайдено випадково у 1912 році. З дореволюційних часів він знаходиться в Ермітажі, у Санкт-Петербурзі, але тільки на початку 80-х років XX століття німецький вчений Йоахім (Іоахім) Вернер глибоко дослідив його і довів, що цей скарб із поховання володаря Великої Булгарії Кубрата. Свою книгу про Перещепинський скарб - поховання кагана Кубрата вчений видав на німецькій мові у Мюнхені 1984 року. Слідом за ним ці дослідження продовжують австрійські та болгарські вчені, які розкривають ще ряд цікавих таємниць із нашої древньої історії.

Хоча про самі скарби Перещепинського чуда-дива ми знали з численних публікацій російських та українських авторів ще з дореволюційних часів. Добре відомо, що це найбагатший із усіх відомих скарбів Європи того часу, а складається він із рідкісних золотих та срібних речей - візантійських, персидських, північнокавказьких IV-VII століть нашої ери і важить приблизно 75 кілограмів (у тому числі золотих - майже 25 кілограмів). Про Перещепинський скарб уже говорилося багато. Але в даному випадку нас цікавить те, що стосується теми даного дослідження. У скарбі серед поясних підвісок було виявлено особисту печатку хана - знак балтавара у вигляді нашого тризуба. Тут доречно сказати, що він у давнину не був відомий під цією назвою. Тризубом назвав його „з легкої руки", досліджуючи цей знак під час своєї роботи над численними давньоруськими документами і пам'ятками історії, відомий російський письменник та історик, автор „Истории государства Российского" у 12-ти томах (1816-1829 рр.) М.М.Карамзін.

Отже, уже в ті далекі від нас часи правитель Великої Булгарії, володар наших земель користувався тризубом як особистим знаком. Саме через наших далеких предків протобулгар (протоболгар) тризуб прийшов у Київську Русь. Давні болгари ще задовго до нашої ери мешкали побіля Паміру і Гіндукушу, потім у пониззях Волги та на Північному Кавказі і належали до індоєвропейської іраномовної сім'ї народів, до тієї, що й сарматсько-аланські племена. Наприкінці IV - у V століттях нашої ери у зв'язку із наступом азіатів-гуннів частина протоболгар асимілювалася з останніми і під час цього Великого переселення народів перекочувала разом з гунами у Подніпров'я. Хоча протоболгари, як і інші етноси, під владою гунів на Балканах жили своїми окремими племенами зі своїми вождями, але завдяки спілкуванню зі слов'янами та аланами вони запозичували дещо від своїх сусідів. Завдяки асиміляції з'явилися вже нові племена протоболгар - напівіраномовних-напівгунів, які володіли як мовою аланів, так і мовою тюркі, а потім - мовою слов'ян і мовою тюркі. З розпадом багатоплемінного об'єднання гунів, а потім Аварського каганату, з утворенням Великої Булгарії, до якої увійшли, крім тюркомовних, аланські (сарматські) та частково слов'янські племена, пішов поступово процес зіслов'янення гунно-булгар (протоболгар). Вже з середини першого тисячоліття нашої ери протоболгари спільно з аланами-русами, слов'янами та іншими племенами закладали основи української народності.

Можна було б припустити що, тризуб міг прийти до давніх булгар або через приазовських та причорноморських греків, які здавна жили у Боспорському царстві, або іншим шляхом. Боспорське царство - колись могутня антична рабовласницька держава була розгромлена вже остаточно гунами у 70-х роках IV століття нашої ери. Центром Боспорського царства був Пантікапей (нині Керч), навколо якого об’єднувалися грецькі міста Керченського і Таманського півостровів. Тут і раніше проживали представники численних етносів, а потім у значній мірі осідають і прото-болгари. На цій території археологами було знайдено велику кількість знаків тризуба, його зображень на монетах та різних речах.

Після смерті Кубрата розпочалася міжусобна боротьба між п'ятьма його синами, в яку втрутилися тюркомовні, споріднені з булгарами хозари, що утворили у VII столітті своє державне об'єднання на території Північного Кавказу та Прикаспію. Одним синам померлого хана допомагали хозари, іншим - Кубратів брат - Шамбат-Кий. Велика Булгарія розпалася. Владу при допомозі хозар захопив старший син Кубрата Бат-Боян, який на руїнах Великої Булгарії заснував залежну від Хозарського каганату Чорну Булгарію з центром у Києві. Один із його братів Аспарух, потерпівши поразку в цій боротьбі, відступив зі своїми людьми із Подніпров'я спершу до Дністра, а згодом переправився через Дунай, переміг у війні Візантію і 681 року на Балканах, на території Союзу семи слов'янських племен (на землях, якими за Іраклія володів Шамбат-Кий), заснував Перше Болгарське слов'янське царство. Вже після смерті Бат-Бояна Аспарух прагнув визволити від хозарської данини колишні батьківські володіння і відродити Велику Булгарію, ходив походами проти хозар. У боротьбі з ними 701 року він був убитий на території нинішньої Запорізької області. Там 1929 року було знайдено його поховання. І цікавий факт - на знайденому в його похованні мечі, на рукоятці меча та деяких інших речах теж виявлено зображення тризуба. Отже, цим знаком володів і син Кубрата.

У середині IX ст. Чорна Булгарія скоротила свої межі до Лівобережжя з центром у Чернігові (Караджарі) або у Путивлі (Хорисдані, Батавилі), а на Правобережжі утворилася Київська Русь із центром у Києві. Ми не знаємо, який державний знак узяв спершу собі новий правитель - князь Київської Русі. Але гербом Чорної Булгарії, а потім Чернігівського князівства був чорний двоголовий орел. Можливо, орел був тотемом якихось із давніх булгарських племен, асимільованих із уграми чи безпосередньо з гунами. Пізніше, коли Московське князівство заявило свої „права" на колишні землі Київської держави, коли приєднало до себе землі Чернігівщини, двоголовий орел з'являється на печатках Московської держави і стає згодом головним елементом герба Російської імперії. Чернігову залишився чорний орел з одною головою.

Гербом Київської Русі з часів Ігоря, за останніми дослідженнями, був тризуб. Давньобулгарські літописи стверджують, що знак тризуба український народ запозичив від булгар-протоболгар. Із тих історичних джерел дізнаємося, що у булгар, як і в інших народів, здавна були свої символи, тамги, або більге (герби, знаки) - родові, міські, губернські. Був і державний герб. Згідно з оповідями, вміщеними до „Джагфар тарихы", держава булгар мала легендарний Туранський період, потім у XV ст. до н.е. — VII ст. н.е. носила назву Ідель, а в VIІ-XVI ст. - Булгар (Булгарія). Гербом Іделя, за твердженням літопису, був знак „Булгар" - „Вовча Голова" (від „булг" -вовк, „ар", „джар" - голова). Ще він називався „Бурі Баш" (теж „Вовча Голова") та „Барин Джар" („Голова Барина"). Був він зображенням голови вовка, який тримає у пащі стрілу. Цим вовком був не хто інший як могутній алп-дух Маг, або Бурі - Вовк, який ще називався Барином. Алп Бурі вважався покровителем булгарського народу і, вірогідно, тотемом. Тому, як писав літописець XIII ст. Кул Галі, зображення голови вовка„Булгар" - „Бурі Баш" не випадково прикрашало знамена предків булгар. Тому й сама назва цього зображення - „булгар" - стала з часом назвою булгарського знамена і самого булгарського народу. „Бурі Баш" і був першим гербом держави булгар.

На честь знаменитого давньобулгарського царя Буртаса, який правив у Іделі в VII ст. до н.е., знак „Булгар" - „Бурі Баш" - „Барин Джар" отримав ще одну назву - „Тамга Буртаса". Пізніше, коли булгарські царі стали вважати себе нащадками Олександра Македонського, якого булгари називали Іскандер Зулкарнайн, знак „Бурі Баш" отримав свою п'яту назву -„Тамга Іскандера". Окрім того, як пише Кул Галі, у знакові „Бурі Баша" дехто став бачити стрілу і натягнутий лук, тому в народі отримала популярність і така легенда про походження „герба Буртаса". Згідно цій легенді, одного разу на Ідель напали вороги і вимагали капітуляції булгар. У відповідь булгарський цар послав противникові стрілу - символ війни за незалежність. З того часу, гласить легенда, гербом держави стало зображення лука і стріли. Але знак „Бурі Баш" (він же - „Булгар", „Барин Джар", „Тамга Буртаса", „Тамга Іскандера") став символом незалежності булгарського народу.

У VII ст. древньою столицею Булгарії була Фанагорія, по-булгарськи Банджа, Іске Банджа - Стара Банджа, Ечке Болгар - Внутрішній Болгар, Іске Болгар (античне місто на березі Таманської затоки, тепер городище поблизу с-ща Сінного Анапського району Краснодарського краю Російської Федерації). Гербом бунтарської Фанагорії служило зображення легендарної столиці першого ідельського царя Джам-Іджика, що називалося Джамаїл (ще Джамбал, Тамбул - тобто „Місто Джама"). На таких гербах могли бути зображені гора, храм, мавзолей тощо.

У VІІ-ІХ ст. столицею Великої, потім Чорної Булгарії був Київ, який мав булгарські назви - Аскал, Башту, Кук-Куян (Гора Куяна), Шамбат, Кий. Гербом булгарського Києва був знак Дракона або Змія, що згорнувся у кільце. Зображався він у вигляді двох кілець - більше, а в ньому менше. Образ Дракона - з головою коня і хвостом змії та змієподібного Дракона приймав у давньобулгарській тенгріанській міфології алп-дух світла Мардукан (Нардуган), а також алп - дух травоїдних тварин, приплоду, врожаю та достатку Самар(Чумар) або Барадж(крилатий змій). Останній ще часто зображався у вигляді вершника - красивого юнака-богатиря. З перемогою християнства над тенгріанством відголоском цього факту стали українські (давньоруські) легенди про Змія-Горинича, про загибель князя Олега від укусу змії. На нових гербах з'явилося зображення архістратига - архангела Михаїла (Михайла) - глави християнського небесного воїнства, який перемагає - поражає списом тенгріанського алпа Дракона. Звідси, напевне, і легенда про Змійові вали, якими називали стародавні земляні укріплення - споруди, що проходили на південь від Києва на правому і лівому берегах Дніпра, вздовж його приток, по Стугні, Трубежу, Росі, Сулі та інших. Цими високими земляними валами у давнину одні племена відгороджувалися від інших, аби противник зненацька не напав на їх володіння.

Одним із найбільш відомих булгарських символів була шестигранна зірка, яка для булгар є знаком покірності Богу і називається - Знаком Тангри. Трикутник, який повернутий вершиною вгору, означає у цьому знакові волю Бога, а також священну гору, на якій відбуваються явлення Бога, а трикутник, повернутий вершиною униз - створений Всевишнім та покірний волі Творця світ. Цей знак булгари чеканили на монетах, зображали на стінах, мінаретах і огорожах мечетей, на надмогильних каменях, на царських речах.

Другим знаменитим булгарським символом була свастика, яку булгари називали „субаш" або „сарман" - леміш. Друга назва пояснюється тим, що древні булгари бачили у субаші поєднання чотирьох лемешів - сарманів. Знак свастики - субаш спершу був символом плодотворної сили і охоронним знаком алпа - духа Самара, пізніше - символом земного сімейного і взагалі людського щастя. Він обов'язково вишивався булгарками на довгих весільних рушниках. У місті Булярі - столиці Булгарської держави епохи 1-го емірату (865-1236 рр.) - була квартальна мечеть Субаш, вхід до якої був прикрашений візерунками у вигляді переплетень свастики. У місті Болгарі археологами знайдено перстені із зображеннями свастики.

Українські вчені - дослідники символів стверджують, що свастика здавна, ще у залізному віці, символізувала верховне божество. В Індії вона символізувала Сонце. У перші віки нашої ери свастика була християнським символом, пізніше витісненим хрестом. Вона означала також чотири сторони світу, дію Першопочатку на Всесвіт, а в Стародавній Індії та Греції - добро.

За даними О.П.Знойка, на Русі-Україні рухоме Сонце позначалося знаком свастики. Вона навіть є на вівтарі Софійського собору в Києві. Б.Чепурко також вважав, що свастика - солярний знак, який означає благо, а уособлює коловертний оберіг особистості й суспільства. О.І.Потапенко вважає, що свастика (сполучення двох двійок) символізує тайну сонця, яку ще треба вивчати. Вона є знаком рівноваги, добра, гармонії. У теософії свастика - символ Єдності Всесвіту, Землі і Людства, Гармонії, Краси, Любові, Вищої Людської Мудрості.

Трикутник, що у тенгріанців та ряду інших язичників, був складовою частиною Знака Тангри, верховного божества, у християн є геометричним образом тріади, символізує Трійцю, „Не дрімне Око". Трикутник з основою внизу, вершина якого спрямована вгору, символізує вогонь і стремління всіх речей до вищої єдності чи до Джерела, до Крапки, з якої випромінюється сяйво. Трикутник (лад) каже: „Я-людське добро". І це и збігається з християнською Трійцею яка воістину є Добро.

Так з появою християнства символи стародавніх народів набули нового трактування. У новій релігії з'явилося три божественні символи – хрест (знак хреста), трикутник (символ Божественної Трійці) та соло (символ всемогутності і досконалості Бога).

Особливо відомою і шанованою у булгар була тамга роду Дуло. Один із найдавніших літописів зводу „Джагфар тарихы" („Історія Джагфара") - Хон китабы" - „Книга про гуннів" Кул Галі, написана 1242 року, повідомляє, що всі тамги у тій чи іншій мірі пов'язані з героями давніх булгарських міфів - з алпами-духами. Тамгою роду булгарських царів Дуло ( які дали назву і зіслов'яненому потім племені дулібів) був знак тризуба. Спершу він був зображенням жіночого духу (алп-біки) любові Туран. Як розповідають легенди, у дуже давно минулі часи Туран спробувала створити для предків булгар у регіоні Волго-Уралу легендарну державу Туран і навіть сама стала її правителькою. Тому Волго-Урал називали спершу Туран, або Іске-Туран - „Старий Туран". Окрім того, царі із роду Дуло вважали себе нащадками Туран, внаслідок чого тамга Туран стала тамгою роду Дуло.

Пізніше у знакові Туран стали бачити зображення „балта" (сокира) та „бер" (лук), тому й назвали цю тамгу „балтабер", тобто „сокиро-лучна". Пізніше „балтабер'' прийняло форму „балтавар". Оскільки булгари обирали вождів і царів лише з роду Дуло, то назва тамги - „балтавар" - стала означати також і „вождь", „правитель", „володар".

Сокиру і лук у тамзі Дуло стали вбачати тому, що ці предмети в епоху формування державності отримали у булгар значення символів царської влади. Але у булгарській геральдиці знак тризуба означав також і стрілу та крила. Тому дехто вбачав у знакові „балтавар" ще зображення лука і стріли, а також сокола.

Якщо давньобулгарські літописи підтверджують, що тризуб прийшов на українські землі від булгар, то інші джерела так же настійно підтверджують, що тризубець здавна був атрибутом і зброєю давньогрецького міфічного бога Посейдона (Нептуна), символом його панування над стихійними силами моря. Висловлюється й думка, що цей знак - знаряддя був у давнину гостророгом для ловлі риби, оскільки й тепер використовується для ловлі тунця у Середземному морі довгий гарпун із трьома крючкуватими загостреннями. Вживався тризуб також у боях римських гладіаторів.

Нехай це нікого не здивує, але у давньобулгарських оповідях про тризуб і про те, що булгарські царі вважали себе нащадками Олександра Македонського, є доля істини. І саме у часи останнього давні болгари-праболгари могли запозичити тризуб від греків. Як відомо з останніх досліджень сучасних болгарських вчених, праболгари, у сиву давнину іраномовні, високорозвинуті для тих часів племена, мешкали ще до нашої ери побіля Паміру і Гіндукушу, саме там, де була древня Бактрія. Як відомо з історичних джерел, 330 року до нашої ери великий полководець і завойовник Олександр Македонський повів наступ на Персію. Він завоював і перські провінції - Гірканію, Арію, Дрангіану, Арахозію, а у 329-328 роках після тривалих боїв захопив і Бактрію (яка з VI ст. до н.е. потрапила під персидське володарювання) та Согдіану. Олександр одружився з донькою бактрійського князя Роксаною і таким чином закріпив своє володарювання над Бактрією, зробив цим важливий політичний крок для підтримання тут свого володарювання на майбутнє. А намісником Бактрії він поставив свого тестя, батька Роксани.

У цей період особливо помітний був вплив грецької культури на народи, що мешкали у передгір'ях Паміру. Тож, напевне, саме у ті часи праболгари і могли запозичити від греків тризуб, як символ влади. До речі, у спрощеному вигляді знак тризуба виявлено радянськими археологами на цеглі під час роботи у Середній Азії. Там і могли запозичити його болгари від греків.

Знак „балтавар" увінчував древка булгарських знамен, зображався на булгарських монетах. До XV ст. ця тамга набула більш красивої ліроподібної форми У. Оскільки Київська Русь була у давнину складовою частиною Булгарської держави - тут колись формувалася Велика, а потім Чорна Булгарія, - до того ж і правляча династія її, так звані „Рюрикович", була гілкою роду Дуло, то тамга „балтавар" стала гербом Давньокиївської держави, першим „законним" правителем якої давньобулгарські літописці називають князя Ігора (Угира Лачині, у давньоруських літописах - Ігор Рюрикович). У Давньоруській державі і в Україні цей знак став відомий під його народною назвою „тризуб".

Потім тризуб переходить до Галицько-Волинської держави, яка, перейнявши культурно-національні традиції Київської Русі, свою політичну і соціальну революцію, затвердженням історика Д. Дорошенка, розвивалася під сильним впливом тих відносин, які існували в середині Європи. У XIV столітті тут на західний лад гербові знаки стають уже загальновживаними як офіційні герби. Такі герби з тризубом знаходять на печатках галицьких бояр. Окремі феодальні роди вживали тризуб та герб із ним як своє знамено і у XV столітті.

У давнину в Київській Русі, на сучасних українських землях, на міських воротах малювали три башти, що безумовно, було навіяне символікою тризуба. У часи середньовіччя їх зображали на гербах та печатках. Так, три вежі (башти) було в гербі міста Остра, три флюгери - у гербі Лохвиці. У західноукраїнських землях, як було вже сказано, тризуб з хрестами на його кінцях малювали на дверях, на господарських спорудах.

Справжнє повернення тризуба, як української символіки, відбувається з проголошенням Центральною Радою Української Народної Республіки. Постало питання про державну символіку. Пропозицій було багато. Після того, як у січні 1918 року Четвертим універсалом Центральної Ради було проголошено самостійну Українську державу, голова Ради Михайло Грушевський запропонував узяти за герб УНР тризуб - знак великокнязівської влади часів Київської Русі. Грушевський вважав, що Українська Народна Республіка - єдина спадкоємиця Давньої Русі на право державного герба.

*В.Н. Жук "Із сивої давнини. Нариси з історії України та Полтавщини (VII ст. до н.е. - XVI ст. н.е.)"

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України