Вулиця Панянка

Вулиця Панянка. Фото початку ХХ ст.

Вулиця Панянка починається від вул. Паризької Комуни і проходить до Проспекту Миру. Свою назву отримала від Панянського яру, який пролягав від корінного високого правого берега р. Ворскли до її русла. На його початку в XVIII столітті між другим і третім бастіонами, на куртині, був в'їзд в місто - Спаські ворота, укріплений баштою, званою, - Спаська башта, а підступи до фортеці захищав 2 бастіон і сторожова башта.

Зберігся переказ про гору Панянка, в якому мовиться про те, що в 1710 році коли в Полтаві і у всіх населених пунктах, складових її повіту, лютувала чума, одному сотнику з'явилася уві сні панянка і сказала: "якщо на цій горі викопають колодязь, то чума пройде". Так і зробили, а гора і яр з того часу отримали назву Панянки. Колодязь цей прийшов в непридатність, був заритий в 1838 році.

Пізніше, по розпорядженню малоросійського генерал-губернатора О. Б. Куракіна, який управляв у той час тутешнім краєм на початку XIX сторіччя, яром проклали проїзд на греблю, яка вела в с. Треби і далі на Харківський тракт; він був проритий між двома горами частини відомої під час Полтавської битви фортеці, названої Розкатом.

У ХІХ ст. схили яру почали поступово забудовуватися, так утворилася вулиця, яка сполучала територію Старого ринку на Петровській площі (нині територія Сонячного парку) і Панянську площу. На останній містився комплекс споруд міського водогону (зараз на цьому місці знаходяться будівлі Полтавського водоканалу). Ще хотів би згадати, що в Димському (Ликовському провулку (до 1909 року назви не мав)) на початку ХХ століття було збудовано двоповерхову будівлю, яке надалі на протязі довгого часу використовувалось, як друга міська лікарня (у 1990-х роках будівля була зруйнована і зараз на цьому місці стоїть "невеликий приватний теремок"), а праворуч у кінці вулиці знаходився кожевенний завод який належав Д.М. Молдавському. Правильніше було б сказати, що назву Панянка отримала не лише вулиця, а і територія, що знаходилася на самій Панянськой горі. Практично до кінця ХІХ століття, після того, як були знесені укріплення Полтавської фортеці і зруйновано бастіон, була проведена забудова самої Панянської гори, при цьому тут виник Панянський бульвар з одноповерховими приватними будинками.

Необхідно сказати, що до початку ХХ століття в Полтаві не було ні водогону, ні каналізації. Тому, за рішенням міської думи для забезпечення населення питною водою місто в 1900 році побудувало перший водозабір і водогін з артезіанськими колодязями. З упевненістю можна сказати, що лише завдяки прекрасній воді з водогону Полтаву обійшла епідемія холери, яка лютувала в Києві і Харкові. З побудовою водогону виникла необхідність в зведенні в місті Водонапірної башти. Така була зведена на початку Панянського бульвару (на цьому місці зараз знаходиться пам'ятник Українським козакам). Але і до цих пір під цією вулицею б'ють джерела, що виходять на поверхню, що є проблемою для її жителів.

На протязі ХХ століття межі міста разширювалися, тому і вулиця знайшла своє продовження на Подолі до Проспекту Миру. Зараз вулиця Панянка забудована житловими будинками, окрім підприємства - Полтавський водоканал на ній знаходяться корпуси полтавського Дослідницького механічного заводу (№ 26). На Панянському ж бульварі було влаштовано затишну алею, що закінчується оглядовим майданчиком (улюблене місце полтавської молоді) з якого відкривається чудовий вигляд на передмістя Рогізна і Хрестовоздвиженський монастир.

Взимку 1919 року до Полтави доля закинула Івана Козловського майбутнього народного артиста СРСР, Героя Соціалістичної Праці. Він служив в інженерних військах полтавського гарнізону, вчився в музичному училищі і брав участь у спектаклях Першої української народної радянської трупи Першого радянського театру імені М. Гоголя. У 1920 році співак одружився на Олександрі Герцик — популярній актрисі того часу. Нова сім'я спочатку жила у батьків Олександри Герцик на вулиці Панянка в будинку за № 6 (будинок не зберігся). А вже пізніше, у 1928 році, коли Іван Семенович вже два роки був артистом "Великого театру" у Москві, подружжя придбало полутораповерховий будинок навпроти за адресою Панянка №7 (будинок зберігся, але та частина будинку в якій жила Олександра Олексіївна, була розібрана і перебудована новими власниками). Після розлучення з чоловіком у 1946 році Олександра Олексіївна повернулася до Полтави і жила в придбаному будинку до кінця свого життя, де і померла у 1964 році.

Будівля Полтавського водоканалу

Будівля Полтавського водопроводу. Фото початку ХХ ст.

Вулиця Верховинця (колишня Різницька, Гора Марата) пролягла від вул. Панянка до вулиці Художньої. Отримала свою сучасну назву у 1980 р. на честь Василя Миколайовича Верховинця (1880 -1938 рр.) — український композитор, хореограф, диригент, етнограф, педагог.

Василь Миколайович Верховинець (справжнє Прізвище — Костів) народився у с. Старому Мізині (тепер Івано-Франківської обл.). У 1922—38 рр. жив у Полтаві на вул. Гора Марата № 19 б. У 1922— 30 рр. працював у Полтавському інституті народної освіти, потім — в Інституті соціального виховання (1930—32 рр.). У Полтаві заснував у 1918 р. хорову капелу, 1930 — ансамбль «Жінхоранс». З 1920 р. очолював клуб ім. С. М. Кірова. Репресований у 1938 р.

Автор першого українського посібника з хореографії «Теорія українського народного танку» (1919 р.), етнографічного запису «Весілля в с. Шпиченці» (1912 р.), збірки дитячих ігор з піснями «Весняночка», а також пісень, хорів, романсів, обробок народних пісень. Працював у театрі товариства «Русская беседа» у Львові (1899—1906 рр.), театрі Миколи Карповича Садовського (1906—19 рр.). Записав понад 400 українських народних пісень.

У Полтаві, на фасаді корпусу № 1 Полтавського педагогічного університету ім. В. Г. Короленка по вул. Остроградського № 2, в якому у 1922—32 рр. працював Василь Миколайович було відкрито у 1966 році меморіальну дошку. У 1982 р. встановлено нову, мідну, виготовлену методом гальванопластики. На ній горельєфне зображення В. М. Верховинця і меморіальний текст (скульптор В. І. Білоус).

Вулицю Верховинця прокладено у ХVIII — на початку ХІХ ст. від східної частини Полтавської фортеці до заплави р. Ворскли. Вважають, що первісна назва походить від розташованої в кінці вулиці у XVIII ст. скотобійні (різниці) та м'ясних торговельних рядів. Одна з небагатьох старих вулиць міста, яка зберегла крутий рельєф, мальовничу садибну забудову, бруківку (яка, на мою думку, не перекладалась ще тих давніх часів), що дає можливість уявити характер історичного середовища Полтави у ХІХ ст.