Хотілося б сказати, що взагалі-то кажучи, цей сайт ніколи не мав політичного забарвлення і я ніколи не писав статті за замовленням якоїсь політичної сили. Але те, що відбувається зараз не може залишити байдужим навіть мене.

    Почну з того, що ще раз хочу нагадати істину про те, що історія розвивається по спіралі, те що відбувається в той або інший період це в якійсь мірі знову те, що повторюється старе тільки в новому розвитку. Ось і те, що відбувається зараз в Україні мені нагадує все одне і теж, що відбувається тут із століття в століття. Все той же переділ майна, землі. Все ту ж боротьбу за владу над людьми і країною з незрозумілими гаслами про свободу і демократію, а також обіцянками якогось блага для народу, який його, мені здається, ніколи не отримає.

    І на всьому цьому, що із століття в століття повторюється фоні, - боротьба з вітряними млинами, тобто з пам'ятниками, будівлями, могилами, храмами, назвами вулиць.

    Кожний, хто знов і знов приходить до влади повторює все ту ж помилку. В першу чергу починає боротися з тією спадщиною, яка залишила йому попередня влада. Так було завжди, але не скрізь. А у нас в Україні зокрема. Отже, почну не з такого далекого минулого. Просто хочу на прикладі свого рідного міста показати даремну боротьбу з історією, яку чомусь всі, хто знов прийшов до влади намагається переробити під себе.

    Отже почну з того, що більшовики, що свого часу прийшли до влади, (не тільки в Полтаві) розгорнули масову боротьбу з пам'ятниками, які були спадщиною попередньої влади. За тим завзято кинулися виконувати заповіти своїх вождів по знищенню "опіуму для народу", а тобто храмів. Завдяки цим войовничим борцям з релігією скільки було знищено стародавніх храмів. Розграбоване те, що створювалося не одне сторіччя. І де поділися ці розікрадені цінності? Були продані незрозуміло куди і кому, а в чиїх кишенях осіли гроші - теж невідомо (це мені чимось нагадує продаж Криворіжсталі). Дещо ентузіастам вдалося звичайно врятувати, але якою ціною? І де все це врятоване зараз? Питань ду..же і ду..же багато...

    У перші та і наступні роки приходу до влади були перейменовані вулиці, поставлені пам'ятники своїм вождям і ідолам. І ось ера войовничого комунізму закінчилася. Не вдалося побудувати тим, хто тоді прийшов до влади на крові, свого "світлого" майбутнього... І ось наступила нова ера - ера так званої демократії тільки незрозуміло якої і для кого, а швидше за все ера суцільної анархії і бардаку. Але і нова влада не далеко пішла від старої. З'явилися нові кумири і ідоли, яким наш народ примушують поклонятися, знову відбувається та ж боротьба з вітряними млинами, яку вела та стара, так ненависна сьогоднішнім правителям, влада. Історія набирає новий оберт. А як це виглядає - судіть самі.

    Звідкись із запасників дістали "героя" Івана Мазепу і проголосили його мало не героєм України тільки за те, що він у свій час виступив проти москалів (правда невдало). А хотів би я запитати: чи читали ті, хто це робить, праці першого президента України професора історії Грушевського. Або читали, але перевернули знову на свій лад. Те, що невигідно - упустили, а то, що вигідно - звеличили до небес.

    Невже не можна відродити славу тих героїв, які дійсно боролися за волю і свободу України і прожили своє життя гідно, як герої, а не з фальсифікаціями, доносами, замовленими вбивствами все це замолюючи у божих храмах і діючи за принципом: побудую черговий храм, замолю свої гріхи перед богом, священик гріхи ті і відпустить, а руки то в крові!

    У мене іноді викликає цікавість: з якою совістю дехто покладає вінки і вшановує Тараса Шевченка, який все своє свідоме життя боровся з такими як вони, на публіку працюємо, панове, а совість де? Немає її... совісті і небуло ніколи... Повторюючи всі ті ж помилки, прикриваючись національною ідеєю, нинішні национнаціонал-патріоти діють за принципом, який не знаю як зараз, але свого часу довго висів над офісом УНА УНСО в Львові: "Україна - держава української нації". Непогано завуальовано. Начебто і нічого особливого, а каверза є: Україна - для українців, а іншим тут не місце. І зараз спадкоємці отаких націонал-патріотів розгорнули свою активну (з потурання нинішньої влади) діяльність в Україні. А тут виникає і питання: "А кому це вигідно?"


    будівля дитячої стоматологічної поліклініки по вулиці 1100-річчя Полтави

    Меморіальна дошка. Знімок 2008 року

    Меморіальна дошка. Знімок 2009 року

    Можу привести не один приклад в Полтаві, коли невідомо ким знищуються меморіальні дошки присвячені минулому, вони або ушкоджуються або просто зникають (ну просто висіли ці меморіальні дошки декілька десятиліть, а зараз стало соромно). Так зникла чомусь меморіальна дошка з колишньої будівлі художнього музею???. Вже цього року, меморіальна дошка з будинку №8 по вулиці Козака (не думаю, що пішла на реставрацію), зіпсована меморіальна дошка на будівлі дитячої стоматологічної поліклініки по вулиці 1100-річчя Полтави (і це враховуючи те, що поряд знаходиться будівля Полтавської обласної прокуратури). Але це ще не все. Чому псуються меморіальні дошки і тим людям, які віддали своє життя звільняючи нашу землю від фашистської чуми (один з прикладів меморіальна дошка, присвячена Ляхову Андрію Микитовичу на однойменній вулиці). І знову влада мовчить.

    За декілька місяців до святкування 300-річчя Полтавської битви був облитий фарбою пам'ятник Петру I біля музею Полтавської битви.

    Одного разу, проходячи по вулиці Паризької Комуни я був вражений такому факту: у одну ніч всі таблички з найменуванням вулиці були зіпсовані фарбою, а на стінах будинків з'явилися написи зроблені під трафарет фарбою: " вул. Героїв Крут". Правда з часом, видно по вказці зверху, ці написи були сором'язливо зафарбовані, але як би не скрізь... Не хочу я вдаватися в дискусії з приводу героїв Крут, я думаю, історія розсудить, але яке відношення до Полтави мають ці герої - ось це вже інше питання. Ну просто комусь дуже захотілося перейменувати вулицю, ну і що ж тут такого...

    Таким же чином можна поставити на території єврейської общини пам'ятник у вигляді дерев'яних хрестів: типу "жертвам голодомору"... ну просто компанія у нас в Україні така була, всі ставили хрести - і ми поставили. Тільки знову ж таки там, де нам захотілося. Правда не тут то було. У наступну ніч хрести зникли... Ну нічого ображатися, як агукатиметься так і відгукнеться... Мені особисто все одно... але як деякі не можуть запам'ятати, що на всяку неправомірну дію завжди виникне така ж протидія. Тільки єдине мене турбує у всіх цих випадках: А де наша рідна патрульна служба, яка чомусь ходить по місту (ну просто гарні хлопці у формі з палицями, аж страшно стає, але видно не всім), але нічого не бачуть, найцікавіше, що взагалі нічого не бачуть (просто хочу нагадати і зниклий 3 роки тому горельєф з пам'ятника Котляревському і зламані ліхтарі на Соборній площі та і багато чого іншого, просто перераховувати пальців не вистачить і це все в центрі міста, а що ж тоді говорити про околиці).


    будинок №8 по вулиці Козака

    Меморіальна дошка. Знімок 2008 року

    Меморіальна дошка. Знімок 2009 року

    Пора б вже таким горе-патріотам заспокоїтися і дати народу жити спокійно.

    Тут хочу пригадати один з випадків, який був в місті Тбілісі в кінці 80-х, - на початку 90-х років. Тоді, на хвилі патріотизму в Грузії до влади прийшов З. Гамсахурдія. Боже, скільки тріумфування і національного підйому було тоді в очах грузинського народу. З яким завзяттям і ненавистю звалили тоді пам'ятник ненависному Леніну в центрі міста, але набережну Сталіна так і залишили набережною Сталіна (це так до слова про вождів - національних героїв), але самий прикол полягає в тому, що у Олександрівському парку, що примикає до проспекту Руставелі, стояв у той час невеликий бюст М. Гоголю, встановлений ще у 1904 році. Чим і кому не сподобався Микола Васильович - не знаю, але спочатку зникли бронзові букви, а за тим і сам бюст. Просто грузини порахували, що і він був також росіянин (хоча багато грузинів мені тоді говорили, що росіян в грузії не люблять, а ось до українців відносяться дружньо). І яке ж було їх здивування коли я їм говорив, а ви знаєте що Гоголь то був Українцем.

    Та воно в принципі і зрозуміло, оскільки в одному з виступів Звіада по телебаченню я почув такі слова, які запам'ятав на все своє життя: "Грузинському народу потрібна обов'язкова безкоштовна освіта 3 класи, щоб навчився читати і писати, а решту зробити платним, хто хоче вчитися - хай вчиться далі..." (це не дослівно, але по сенсу). Правильно, легше управляти народом який схожий на стадо баранів, куди поженеш, туди і піде.

    Хочеться нагадати і нашому Українському народу: скільки разів Вас вже обдурювали, скільки давали обіцянок... Просто погано те, що у нашого народу пам'ять коротка, і чомусь вбили в нас віру спочатку в доброго царя-батечка, за тим Леніна, Сталіна, Брежнєва... а тепер кого? Задумайтеся, люди! Наобіцяти можна чого завгодно і скільки завгодно, а ось виконати обіцяне набагато важче. Судіть не по обіцянках, а по справах. Історія помилок не вибачає!

    Автор сайту. Вересень 2009 р.


    меморіальна дошка, присвячена Ляхову Андрію Микитовичу. Фото 2009 р.

    меморіальна дошка, присвячена Ляхову Андрію Микитовичу. Фото 2009 р.

    p.s. 13.02.2010 р. Щиро дякую міській владі за позитивну реакцію. Так було знову відновлено меморіальну дошку, присвячену Ляхову Андрію Микитовичу на однойменній вулиці та впорядкована територія біля криниці Марусі Чурай, та і сама криниця тепер в належному стані.


Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України