Полтавська обласна клінічна лікарня імені М. В. Скліфосовського має дуже довгу і цікаву історію. Відкрита вона була у 1802 році у приватному будинку і мала всього 20 ліжок. У 1803 році її було переведено на околицю міста — Кобищани. Водночас у ній могло лікуватися 70 чоловік. У 1804 році було споруджено два дерев’яні корпуси Полтавського благодійного закладу по вулиці Новополтавській (тепер Шевченка), що включали лікарню на 60 ліжок, пологовий притулок, богадільню і лікувальне відділення. У 1820 (1823) році була зведена будівля Головного корпусу на 80 ліжок за проектом М. Амросимова в стилі російського класицизму.

Історія цього закладу тісно пов'язана з долею українського письменника Івана Петровича Котляревського. У 1827—35 роках він працював попечителем «богоугодних закладів». «Неленностно и с бескорыстием» виконував письменник цей нелегкий суспільний обов'язок (посада опікуна не оплачувалася), користуючись будь-якою можливістю, щоб допомогти знедоленим. Цього ж він вимагав і від підлеглих. Архівні матеріали свідчать про щире бажання Котляревського допомогти підопічним, які бачили в письменникові свого заступника і захисника.

Первинна будівля лікарні була невеликою, двоповерховою. У п'ятдесятих роках XIX століття до будинку були прибудовані бічні крила. При лікарні ріс ботанічний сад (на місці нинішньої Полтавської медичної стоматологічної академії), в якому вирощувалися лікарські рослини. У 2-й половині ХІХ століття благодійний заклад було перетворено на Земську лікарню. Тут працював випускник медичного факультету Київського університету лікар Михайло Петрович Коробкін , який у лютому 1883 року зробив першу операцію на легенях. У 1872 році при лікарні відкривається Полтавська фельдшерська школа. У 1884 році Полтавське товариство лікарів обрало своїм почесним членом професора Московського університету і директора хірургічної клініки М. В. Скліфосовського . 9 серпня 1885 року Микола Васильович Скліфосовський провів операцію у Полтавській губернській лікарні і потім, практично до останніх днів свого життя, приймав тут хворих і надавав медичну допомогу. У 1886 році споруджуються ще три корпуси психоневрологічної лікарні на 75 ліжок кожний. Лікарня розбудовувалася і в наступні роки. У серпні 1914 року при лікарні було відкрито лазарет для поранених нижчих чинів. У 1924 році у приміщенні фізіотерапевтичного і двох інших кабінетів лікарні почала працювати водолікарня. Згодом було створено стаціонар на 7 ліжок.

Після встановлення Радянської влади вона стала називатись Першою Полтавською радянською лікарнею, а з 1937 року — обласною.

У 1947 році при лікарні було організовано санітарно-авіаційну станцію, яка до 1955 року діяла як окрема медична установа, а з 1 січня 1955 року — на правах її відділення. У 1952 році в обласній лікарні було відкрито окреме дитяче відділення і відділення нейрохірургії. Обласна фізіо-терапевтична лікарня з 1952 стала називатися Полтавською бальнеологічною лікарнею (на 20 ванн, 10 місць для грязелікарні і стаціонаром на 75 ліжок). У цьому ж році було збільшено число ліжок у відділені щелепно-лицевої хірургії та оперативного лікування кістково-суглобного туберкульозу.

Зруйнована під час війни будівля обласної лікарні була відновлена у 1957 році за проектом архітектора В. Явникова.

У 1966 році обласна лікарня нараховувала 505 ліжок, в ній працювало понад 100 лікарів і 230 працівників середнього медичного персоналу. У 1974 році споруджується кардіологічний корпус обласної лікарні, в якому розмістилися кардіологічне, ревматологічне, гастроентерологічне та ендокринологічне відділення. Тут 30 ліжок було відведено для дорослих, хворих діабетом. Напередодні 1979 року вступив до ладу новий 8-поверховий корпус на 300 ліжок. У цьому ж році лікарня отримує ім'я М. В. Скліфосовського. У 1989 році споруджується приміщення для міської дитячої лікарні. До неї з обласної лікарні були переведені два відділення: дитяче хірургічне і дитяче отоларингологічне. Водночас в обласній лікарні відкрили три нових відділення: алергологічне, проктологічне та судинної хірургії. У 1990 році обласна лікарня № 1 мала 1020 ліжок і 6 ліжок у реанімаційному відділенні. Всього на початок 2000 року в лікарні було 22 відділення. У 2007 - 08 роках у головному корпусі лікарні було проведено капітальний ремонт і встановлено нове обладнання.

До 125-річчя з дня смерті І. П. Котляревського ( у 1963 р.) біля входу в головний корпус лікарні, де знаходився кабінет опікуна, була встановлена мармурова меморіальна дошка на згадку про класика української літератури, що працював тут.

Перед головним корпусом у 1979 році встановлений бюст знаменитого російського хірурга М. В. Скліфосовського.

25 травня 1979 року перед центральним входом головного корпусу обласної клінічної лікарні, яка носить ім'я М.В.Скліфосовського, був відкритий пам'ятник видатному хірургові (скульптор А. Н. Черницький).

Скліфосовський Микола Васильович — заслужений професор, директор Імператорського клінічного інституту великої княгині Олени Павлівни в Санкт-Петербурзі народився 25 березня 1836 р. на хуторі поблизу міста Дубоссари, Тираспільського повіту Херсонської губернії. Середню освіту здобув в Одеській гімназії. У 1859 р. закінчив курс медичного факультету Московського університету.

Повернувшись після закінчення університету на батьківщину, Скліфосовський декілька років пропрацював земським лікарем, а потім поступив в Одеську міську лікарню, де незабаром став завідувати хірургічним відділенням. Весь вільний час він вдосконалював свої хірургічні навики, а вже через три роки захистив докторську дисертацію. Але і тоді він вважав, що ще не володіє достатніми знаннями і досвідом.

Доповіді, зроблені Скліфосовським на декількох медичних з'їздах, привернули до нього увагу фахівців. Одним з перших він розробив практичну методику хірургічного знезараження. Коли почалася австро-прусська війна, Скліфосовський отримав дозвіл австрійського уряду і відправився на фронт. Після укладення миру він повернувся до Одеси, але, як виявилось ненадовго, тому, що почалася франко-пруська війна і йому знову довелося відправитися на фронт. Правда, через декілька місяців він знову повернувся до Росії, але цього разу до Петербургу, оскільки був запрошений в Медико-хірургічну академію — єдиний учбовий заклад в Росії, де готували військових лікарів.

В Петербурзі Скліфосовський пропрацював п'ять років, після чого знову відправився на балканську, а потім і на російсько-турецьку війну. Там він працював разом з чудовим хірургом М. І. Пироговим, який дав блискучий відгук про професійну підготовку свого колеги. Як консультант Червоного Хреста Скліфосовському доводилося поєднувати роботу хірурга з багатобічною організаторською діяльністю. Під час важких боїв під Плевною і біля підніжжя Шипки він деколи не переривав роботу по декілька діб, щоб надати допомогу всім, хто її потребував. Пізніше підрахували, що безпосередньо через його руки пройшло більше десяти тисяч поранених.

Діяльність на війні дала Скліфосовському матеріал для публікації ряду робіт по військовій медицині і військово-санітарній справі.

Скліфосовський одним з перших не тільки в Росії, але і в Європі ввів гарячу обробку інструментів і медичної білизни і досяг практично повної відсутності післяопераційних ускладнень і заражень. Багато важких хвороб, які більшість лікарів вважало невиліковними, були переможені тільки завдяки зусиллям Скліфосовського.

Недивлячись на широку популярність, знаменитий лікар відрізнявся скромністю і не терпів, коли навколо його імені створювався галас.

Після повернення до Росії Скліфосовський стає професором Московського університету і завідуючим хірургічною клінікою. Це був сміливий крок, оскільки у той час клініка знаходилася в абсолютно запущеному стані. Але Скліфосовський енергійно взявся за справу, і незабаром клініка стала однією з кращих лікувальних установ у Європі.

У 1878 р. Скліфосовський перейшов на кафедру академічної хірургічної клініки, а у 1880 р. на кафедру факультетської хірургічної клініки в Москві; при Скліфосовському був здійснений проект влаштування нових клінік на Дівочому полі. У 1893 р. Скліфосовський був запрошений стати на чолі клінічного інституту великої княгині; видавав журнал «Літопису Російської Хірургії».

Скліфосовському належать цінні роботи по хірургії, числом понад 70.

З 1884 року Скліфосовський стає почесним членом Полтавської спілки лікарів.

Останні роки життя вченого були затьмарені важкою хворобою — мозковим інсультом. Він покинув Петербург і оселився в маєтку дружини в Яківцях недалеко від Полтави. У полтавський період свого життя в земській лікарні він приймав хворих, проводив тут операції. В одному з листів до дочки Микола Васильович повідомляв: «Я жил в Яковцах и ездил оттуда ежедневно в Полтаву...». Трохи оправившись від хвороби, вчений зайнявся садівництвом. Але поліпшення було недовгим, і незабаром у 1904 р. Скліфосовський раптово помер. Поховали видатного вченого недалеко від місця знаменитої Полтавської битви.

Урочисто відкритий до 75-річчя з дня смерті Скліфосовського пам'ятник являє собою гранітний бюст, встановлений на гранітному постаменті. На постаменті напис: «Від хірургів Радянської України і вдячних полтавців».

В останнє десятиліття навколо старої будівлі лікарні виросло ціле медичне містечко. На гроші, зароблені трудівниками міста під час комуністичних суботників, були збудовані терапевтичний, хірургічний і онкологічний корпуси оснащені найсучаснішим медичним устаткуванням. У жовтні 1984 року на південному фасаді хірургічного корпусу клінічної лікарні ім. М. В. Скліфосовського була відкрита меморіальна мармурова дошка з написом: «У лютому 1883 року лікарем Коробкіним М.П. у місті Полтаві вперше в Росії проведена операція на легенях».

Коробкін Михайло Петрович (1841 — після 1916 рр.) - хірург, який у 1883 році вперше у Росії виконав операцію на легенях, народився у Полтаві. Вчився на медичному факультеті Київського університету. Молодий випускник медичного факультету Київського університету в 1872 році приїхав на роботу в полтавську земську лікарню (за деякими даними з 1878 року працював у Кременчуці, потім у Полтаві провідним хірургом губернської земської лікарні). Багато і успішно оперував. У лютому 1883 року ординатор хірургічного відділення Коробкін, врятувавши життя безнадійно хворої дівчинки, зробив абсолютно нову в практиці медицини хірургічну операцію на легенях. Дівчинка була врятована, операція полтавського лікаря увійшла до історії вітчизняної медицини.

Зараз в Полтавській обласній лікарні успішно проводяться операції на серці, легенях, стравоході, постійно удосконалюється грудна хірургія. На допомогу медикам прийшла сучасна апаратура і інструменти, широко застосовуються лазерні установки, і інша сучасна медична техніка. Але жодна техніка не може замінити золоті руки наших хірургів, лікарів і інших медичних працівників, що рятують тисячі людських життів.