Передмова

У цій статті я зроблю спробу розповісти Вам про історію походження Полтавського дворянства. Але для того, щоб зрозуміти умови, в яких у той далекий час знаходилося українське шляхетство, і яким чином воно отримувало статус дворянства, перш за все, ми повинні звернутися, безпосередньо, до самих коренів виникнення дворянства як класу, а потім простежити яким же чином , вже набагато пізніше, малоросійська козача верхівка, після так званого «возз'єднання» України з Російською імперією, отримала право зараховувати себе до дворянського стану.
У першому розділі моєї розповіді мова піде про зародження і становлення дворянства у Російській імперії і про ті закони котрі визначали його особливий статус. У другому розділі я перейду безпосередньо до історії дворянства Малоросійського і Полтавського у тому числі. З неї ви дізнаєтеся, що не все було так просто, як це може здатися на перший погляд, про те, які труднощі і приниження доводилося виносити малоросійському шляхетству, щоб довести своє право на отримання дворянського титулу.
У недалекому майбутньому я сподіваюся трохи розширити цю статтю, додавши додаткові відомості з історії полтавського дворянства. Також у цій статті я приведу для порівняння дві таблиці «Табель про ранги» від 22 січня 1722 року і «Статечний Малоросійських військового звання чинів порядок при гетьмані», а також "Алфавітний список дворян, внесених до родовідної книги" (по виданню Полтавських дворянських депутатських зборів 1898 року) (пізніше цей список кілька разів доповнювався, але, на жаль повних відомостей поки не маю).

Глава 1.

Про походження дворянства з часів Петра Великого.

До революції 1917 року дворянство являло собою суспільний клас, пов'язаний єдністю загальносуспільного інтересу і на відміну від інших класів суспільства наділений особливими правами і привілеями.
В історії будь-яких держав, на якому б ступені культури вони не знаходилися, завжди була нерівність, що призводить до розшарування суспільства на дві категорії правляча верхівка або так звані вищі чини, що відіграють значну роль в історії розвитку держави і так звані народні маси. Незалежно, як і в який час ця еліта називалася, ці вищі чини відокремлювалися в окремі групи або так звані касти, що переслідують в першу чергу інтереси свого класу. Такі касти існували і у нас в стародавній Русі, і мали вони назву «царські чини». Ці чини утворилися головним чином, з колишніх княжих дружин, з нащадків Рюриковичів, прийшлих Гедиміновичів і т.д.
Ці царські чини не складали одну цілісну групу, так як рівності між ними не було. Вони були наділені землями, володіли маєтками, мали у своєму володінні селян. Але на них покладалася загальна повинність - обов'язкова служба державі. Такими чинами були: окольничий, боярин, стольник і т. д. Загальна повинність, у вигляді обов'язкової служби та володіння селянами не з'єднало "царських чинів" у один клас. І так було до епохи перетворень Петра I.
Реформи Петра I торкнулися багатьох сторін життя Росії, торкнулися вони і суспільних класів. Свої перетворення Петро I робив за зразком Європейських держав. Таким чином, були створені: ремісники, ділилися на цунфти, купці, що мали поділ на гільдії і т.д. Така ж реорганізація торкнулася і царських чинів, що утворили шляхетство, під яким і треба розуміти вищий клас суспільства у першу половину XVIII століття. Загального законоположення, яке б прямо вказувало на організацію шляхетства, немає. Воно поступово утворилося зі старих царських чинів. При цьому зовнішньою відзнакою у першу чергу було носіння короткого німецького каптана, введеного Петром, гоління бороди, що відрізняло його від простого народу, і сам спосіб життя. Під впливом цих усіх умов у шляхетства розвивається станова замкнутість, загальносословні інтереси, що зв'язують його членів. Звідси виникає і потреба корпоративного облаштування. Цьому ж сприяв і сам Петро I, поступово припиняючи зведення в колишні чини.
Так, у 1695 році вийшов указ про те щоб «... в стольники, стряпчі і дворяни не зводити», а дарування у 1709 році боярства Апраксіну і зведення у 1711 році в окольничі Юшкова були останніми прикладами пожалування цих чинів. У цей же час за заслуги перед вітчизною Петро I починає жалувати іншими, цивільними чинами: так князь Долгорукий отримує чин дійсного статського радника, бояри Мусін-Пушкін і Апраксін - стають таємними радниками, Рагузинський - проводиться в надвірні радники і це все відбувалося ще до видання «Табеля про ранги» (22 січня 1722 р.), який вже набагато пізніше не мало сприяв збільшенню шляхетства. Крім цього, «Табель про ранги» дав можливість людям з нижчих станів піднятися до вищих чинів, так би мовити «облагородитися» і увійти до лав шляхетства; всьому цьому чимало посприяв і сам цар Петро, який більше звертав увагу не на «породу», а на здібності. Тому велика частина «пташенят гнізда Петрового» були далеко не знатного походження. Варто згадати князя Меншикова, колишнього сина пиріжника, єврея Шафірова, генерал-прокурора Ягужинського, що мав батьком титаря лютеранської церкви і т.д.
Така ж тенденція збереглася і у післяпетровські часи, а особливо під час правління Катерини II (на цьому досить суперечливому з точки зору зведення в чини періоді я зупинятися не буду).

Табель про ранги (22 січня 1722 року)