По містобудівному рішенню і розмірам цей відроджений в кращих своїх якостях ансамбль є найбільш значним в Україні. Виник він по регулярному плану перетворення Полтави 1804-1805 рр., як адміністративний центр новоутвореної однойменної губернії в першій третині XIX ст. на історичному місці зустрічі полтавців з російською армією на чолі з Петром I після звитяжної Полтавської битви 1709 р. У плані - це коло діаметром 375 метрів (площа 10 га) з вулицями, що розходяться 8 радіусами, кожна з яких замикалася культовими спорудами (дзвіницею собору, монастирем, церквами) і проектованим арх. Стасовим мавзолеєм над братською могилою російських воїнів на полі Полтавської битви.

У 1805 р. в геометричному центрі площі було закладено монумент Слави на честь майбутнього 100-річчя Полтавської битви, урочисте відкриття якого відбулося в 1811 р. (автори: архітектор Тома де Томон, скульптор Ф. Щедрін, губернський архітектор М. Амвросимов).

До цього ж часу по червоних лініях кола було завершено будівництво будівель губернських присутствєних місць, будинків: генерал-губернатора, віце-губернатора, цивільного губернатора, повітових присутствєних місць*, поштамта** і дворянського зібрання. Перші п'ять - по „взірцевим проектам" архітектора А. Д. Захарова і його помічників. Лише один з восьми секторів Круглої площі не був забудований наміченою тут будівлею гімназії** (архітектор М. Амвросимов) через Вітчизняну війну 1812 р.

Про первинний вигляд зведеного на Круглій площі архітектурного ансамблю будівель і монумента Слави можна судити по гравюрі К. Чесского і мал. Ф. Алексєєва „Вид Олександрівської площі в м. Полтаві в 1809 г." яка зберігається в Полтавському краєзнавчому музеї.

У 1835-40 рр. в секторі, де передбачалося розмістити гімназію, було зведено комплекс Петровського кадетського корпусу, який своїм крупним масштабом декілька порушив об'ємно-просторову єдність площі. Потім послідували і інші прикрі „огріхи" і зміни в цьому ансамблі. У 1850-х рр. були знесені з двох боків будинку віце-губернатора одноповерхові флігелі, огорожа і в'їзні ворота, а незабаром закритий восьмий „промінь" вулиці, прокладеної у напрямі поля Полтавської битви, між секторами Кадетського корпусу і віце-губернаторського будинку.

В 1860-х рр. за проектом Харківського архітектора Л. Данилова було проведено добудову з двох боків будівлі губернських присутствених місць, із змінами декору фасадів.

Великій реконструкції піддався в 1880-х рр. колишній поштамт. При його пристосуванні для жіночої Маріїнської гімназії був розібраний прекрасний портик, проведені добудови з боків і углиб двору, а також перероблені фасади які були оброблені новими штукатурними тягами, доповнені обрамленнями вікон, сандриками і ін. деталями сумнівних модерністських форм. На початку XX ст. були зроблені невеликі прибудови в тилу будівлі дворянських зборів.

Великий дисонанс в ансамблі було внесено спорудою в 1911-1913 рр. поряд з будівлею повітових присутствених місць триповерхової школи художньо-ремісничого училища Хрульова, з червонуватим тоном фасадів у формах модерна. Перетворення, що продовжується з 60-х років XIX ст. сквера навколо монумента Слави в значний парк, з деревами, а потім прилаштування навколо металевої огорожі, а в 1939 р. декоративних портиків на входах в парк, внесли новий принцип планування площі; вона перетворилася на кільцеву магістраль.

У вересні 1943 р. фашистські окупанти варварськи спалили Полтаву, а архітектурний ансамбль було перетворено на розвалини. Завдання, що виникло в післявоєнні роки, по відновленню цього ансамблю з'явилося серйозною творчою проблемою, оскільки належало разом з безпосередніми питаннями реставрації кожної з будівель, вирішувати їх нові функції і конкретну містобудівну роль Круглої площі в новому генплані м. Полтави. З цією метою в 1945 р. був проведений Всеукраїнський конкурс. З представлених проектів трьох учасників конкурсу: Академії архітектури УРСР, Гіпрограда УРСР і групи полтавських архітекторів при Управлінні головного архітектора міста, жюрі присудило І премію останньому, оскільки в нім, на відміну від перших двох, пропонувався реалістичний план відродження ансамблю, з виправленнями і звільненнями кожної з будівель від всього виниклого наносного і випадкового, за більш ніж 150-річний період (автори - архітектор Вайнгорт Л. С., Літвінцев Д. Н. при участі архітекторів Лябчук Н. І., Оніщенко Н. Е. і Черняховець П. П.). На підставі даного проекту і завдяки ретельно проведеним науково-дослідним, реставраційним і будівельним роботам впродовж 1944-1969 рр. були повністю відновлені і реставруються в первинних формах всі будівлі на колишній Круглій площі в єдиному ансамблі, з урахуванням первинного його задуму і архітектурно-художніх особливостей:

Найбільш значним в ансамблі є монумент Слави. Він за своїм значенням і розташуванню в геометричному центрі міста є головним орієнтиром - композиційним ядром, організуючим в навколишній забудові, замикає перспективу 8 радіальних вулиць, що сходяться. Парк, що утворився на площі, разом з монументом Слави, об'єднує систему так, що обрамляє навколишнє архітектурне середовище центральних кварталів міста.

У відродженому ансамблі втілені характерні риси і прийоми прогресивної російської і української архітектури і містобудування, що вміли створити красу забудови стриманим декором, лаконізмом форм і сміливими об'ємно-просторовими прийомами організації простору центральних суспільних центрів у кінці ХVІІІ - початку XIX ст.

Вайнгорт Л. С.