Питання про розвиток у Полтавській губернії професійної освіти та заснування сільськогосподарських шкіл піднімалось на засіданнях губернської земської управи ще в 1885 р. Влаштування таких закладів управа вважала першим кроком у справі розвитку садівництва, однієї з важливих допоміжних галузей сільського господарства.

Отримавши дозвіл зібрання на розробку статуту школи, Полтавська губернська земська управа в 1887 р. подала план заснування шести професійних шкіл у губернії: трьох промислових, однієї сільськогосподарської та двох шкіл садівництва - в Градизьку та Вороньках. Але через фінансову скруту були відкриті лише дві з них - Лубенська сільськогосподарська (1891 р.) та Миргородська художньо-промислова ім. Тоголя (1896 р.). Міністерство держмайна замість 99 десятин землі для Вороньківської школи садівництва в Лохвицькому повіті виділило лише 19 десятин, і питання про її створення відпало. І тоді Полтавське сільськогосподарське товариство порушило клопотання перед губернським земством про заснування школи садівництва у Полтаві. Починається пошук ділянки для майбутнього навчального закладу. Пропонувалося для цього здати в оренду міський сад (зараз парк "Перемога"), де вже існували, хоч і в занедбаному стані, англійський парк, фруктовий сад, виноградники, квітники і навіть ставок. Проте через певні формальності міська дума не дала своєї згоди.

До вибору місця для майбутнього навчального закладу земство залучає Полтавське сільськогосподарське товариство. На своєму екстреному засіданні 6 грудня 1889 р. воно пропонує придбати таку ділянку, яка б відповідала певним вимогам: знаходилась поблизу Дослідного поля і мала б старий фруктовий сад. Наявність останнього забезпечила б учнів саджанцями, прищепами, дичками і дала б можливість негайно розпочати практичні заняття, на його базі можна було б також вивчати недоліки старого садівництва. Таким умовам відповідав сад І. Гуссона. Відомості про цього полтавського садівника другої половини XIX ст. досить скупі. За спогадами старожилів, Гуссон був чеської національності, інші гадають, що походив з німців-колоністів. На Павленках у передмісті Полтави він мав приватний сад площею понад 17 десятин (в офіційних документах названий "садовим закладом"), який господар продав у 1891 р. губернському земству для школи садівництва та городництва за 11533 карбованців, будівництво приміщень закладу доручили купцеві Миколі Сарикову; розпочалось воно навесні 1892 р.

8 вересня 1895 р. Полтавська школа садівництва і городництва II розряду відкрила свої двері для перших 30 учнів, її навчальним планом передбачалася підготовка досвідчених садівників, вивчення не лише плодівництва, садівництва та городництва й бджолярства, хмелярства, шовківництва, ознайомлення з лозоплетінням та столярним ремеслом. Курс був, не рахуючи тримісячного (з жовтня по грудень) підготовчого класу, трирічним з обов'язковим річним перебуванням на практиці в якомусь садовому господарстві. На облаштування і первинне її устаткування було витрачено 47,002 крб. 84 коп. Статут школи затверджений міністром землеробства і державного майна 20 грудня 1894 року. На розвиток навчального закладу губернське земство щорічно виділяло 6868 карбованців, а Міністерство землеробства - субсидію в розмірі 1500 карбованців. Крім того, передбачалося, що школа також отримуватиме прибутки з власного господарства, саду та городу.

Попечителем школи став президент Полтавського сільськогосподарського товариства Дмитро Костянтинович Квітка. Викладацький штат 1895 р. був невеликим. Крім управляючого Бориса Павловича Налімова працювало ще чотири співробітники.

Відомо, що на замовлення нововідкритого навчального закладу професор Харківського університету А. М. Краснов написав спеціальний підручник з ботаніки і двічі (в 1898 та 1899 рр.) приїздив до Полтави, де приймав випускні іспити в учнів. Коли ж учений переїхав на Кавказ і розгорнув діяльність зі створення Батумського ботанічного саду, школа направляла до нього своїх випускників на практику.

У 1899 році була перетворена у школу 1-го розряду з чотирирічним курсом викладання, а у 1912 році стає нижчим училищем садівництва, тому збільшується кількість його викладачів, зростають прибутки та розширюється навчальний план.

До школи зараховували хлопців 14-15 років з Полтавської губернії на конкурсній основі. У підготовчому класі учні вивчали загальноосвітні предмети, а починаючи з 1-го класу, вводилися спеціальні дисципліни: городництво, плодівництво, декоративне садівництво, бджолярство, ентомологія, землемірство, законознавство, креслення тощо.

Цікаво, що школа співпрацювала із земським природничо-історичним музеєм, який у 1898 р. подарував їй для занять колекцію типів ґрунтів Полтавської губернії, гербарій місцевої флори та зразки корисних копалин.

Теоретичні заняття щоденно тривали по 2-3 години, а практичними роботами учні займалися по 3-4 години на добу взимку та 9-10,5 - влітку.

Підготовчі роботи в школі розпочалися за декілька місяців до її відкриття. Силами учнів територія приводилася до відповідного стану: був сформований маточник, упорядкована садова шкілка та ягідники, прочищений старий сад, влаштовані посівні грядки і город. Також розчистили ставок, зробили греблі. По межі посадили 200 берестів та кленів, а в садку - 400 шовковиць, декілька тисяч кущів полуниць, посіяли близько пуда різного насіння: яблунь, груш, слив, абрикос, черешень та декоративних дерев; заготовили живці винограду.

Практичними заняттями учнів з 1895 р. керував Іван Адамович Крааг. Чимало зробив цей спеціаліст для створення при школі чудового парку і зразкового садового господарства. До Полтави він працював у садовому закладі Вагнера у Ризі і Петровичевській школі садівництва. 17 років Іван Адамович був садівником, потім старшим садівником Полтавської школи садівництва. Городом, теплицями і парниками з 1900 р. завідував молодший садівник Франц Федорович Уіс, австрійський підданий. Його послужний список включав закордонні садові заклади та посаду садівника Полтавського міського саду. Відомо, що садиба дружини Уіса на Павленках межувала на південному заході з територією школи. Саме ці майстри разом зі своїми учнями заклали підвалини наукової бази школи із плодівництва, городництва, хмелярства, виноградарства, шовківництва та декоративного садівництва з квітникарством.

Територія школи мала складний рельєф. Умовно її можна було поділити на три частини. Перша, північна, майже горизонтальна (на ній розмістилися розсадники, садиба, декоративні ділянки і квітники) стрімким південним схилом переходила в низину. На другій частині знаходились город із парниками, два ставки, шкілка сіянців, декоративні та ягідні розсадники, хмільник і посадки верб. На пологому схилі росли старий плодовий та молодий грушевий сади, а на крутому - знайшли місце виноградник і пасіка. Третя частина - це пологий північний схил, вузькою смугою витягнутий в південно-західному напрямку. На ньому зростав молодий яблуневий сад.

Молодий плодовий садок, починаючи з 1898 р., засаджувався поступово, невеликими ділянками на місцях, що звільнялися від корчування старих посадок. Із 1906 р. школа виділяє місце поблизу садиби для плодових маточних колекцій, які поповнювалися щорічними посадками нових сортів.

Головною проблемою навчального закладу стало водопостачання, особливо у верхній, найбільш піднесеній частині. Лише 1909 р. з придбанням насоса та проведенням системи труб від колодязя з нижньої території вдалося повною мірою забезпечити водою крутосхили садиби.

Практичною базою для опанування курсу "Декоративне садівництво і квітникарство" були спочатку невеличкі учнівські клумби, які не лише прикрашали територію, а й слугували навчанню. Кожен учень особисто підбирав асортимент рослин для власного квітника і створював із них композиції. З побудовою теплиць почалося вивчення курсу квітникарства закритого ґрунту. Дендрологічний сад, або арборетум, заклали у 1904 р. перед головними будинками господарства з південного боку. Садіння дерев і чагарників у ньому проводилось не в один рік, а поволі із міркувань учбового і господарчого характеру. Можливо, до складу арборетуму увійшла і частина дерев із занедбаного парку, який школа отримала у спадок від садового закладу Гуссона.

У 1907 р. декоративна ділянка, крім місця перед приміщенням школи, була розширена на 1124 квадратні сажені, які звільнилися від розчистки старого маточного саду. На цій площі восени висадили деревні декоративні види, біологія яких вивчалась у теоретичному курсі. Матеріал для посадок брався частково з власних декоративних розсадників, а головним чином, його виписали із садового закладу Замойського у Подземчі. В цей же період особлива увага приділяється збільшенню кількості занять із квітникарства відкритого ґрунту. Учнівські квітники переносяться на ділянку перед будинком школи, де розпланували килимові клумби, а на рабатках і квітниках розмістилася учбова колекція трав'янистих декоративних рослин.

Навесні 1913 р. училище розширює власну територію з північного сходу на 2082 квадратні сажені, а дендрологічна ділянка поповнюється новими надходженнями з садового закладу Шпета із Берліна - колекцією родоначальних форм та диких родичів плодових дерев (близько ста найменувань). Завдяки сприянню метеорологічного бюро Полтавського губернського земства та його завідуючого М. М. Самбікіна при училищі в 1913 р. організовується садова сільськогосподарська метеостанція, де разом із збиранням загального кліматичного матеріалу розпочинаються фенологічні спостереження. Метеорологічне бюро надало у тимчасове користування флюгер, психрометр, термометри та дощомір. Кількість обладнання метеостанції поступово зростала. Згодом придбали геліограф та прилад Каппеллера для передбачання приморозків, а після обнесення станції огорожею проклали термометри на поверхні грунту. Навесні 1914 р. заклали спеціальний плодовий сад для фенологічних спостережень.

Напередодні 1917 р. під декоративними рослинами використовувалось 2 десятини 157 квадратних саженів землі. Цю площу займали: парк, розсадники, теплиці, парники, розплідна ділянка, квітники, колекційні та учнівські грядки.

Парк школи садівництва був розпланований у англійському стилі і засаджений, головним чином, листяними породами, по 1-2 екземпляри кожного виду. При цьому враховували вимоги рослин до тепла: теплолюбні види намагалися розмістити в більш захищених місцях. Дерева та чагарники висаджували згідно з їхнім зростом і декоративними особливостями. До негативних сторін розміщення рослин треба віднести загущеність посадок на окремих ділянках парку. В перші роки цей недолік був непомітним, пізніше прийшлося частково розріджувати найбільш густі частини насаджень. Всі рослини парку мали ярлики із зазначенням назви, в тому числі латинською мовою. На відносно невеличкій ділянці поступово сформувалася багата колекція декоративних рослин. Так, 1908 р. вона нараховувала 323 рослини, які репрезентували 154 види, а в 1913 р. - 685 рослин і 272 види відповідно. Доглядали за парком учні, які вкривали теплолюбні форми на зиму, здійснювали підрізку, щеплення, впорядковували газони, живоплоти та квітники, обкопували дерева тощо.

Для поповнення видового складу парку заклали декоративний розсадник. Він розподілявся на декілька ділянок, залежно від особливостей біології видів, бо певні форми рослин потребували виведення лише окуліровкою, інші - дуже повільно росли, а деякі види вже через 1-2 роки після посіву насіння можна було висаджувати на постійне місце. В розсаднику зростали види 28 родів, це, зокрема: клени, гіркокаштани, айланти, берези, ясени, липи, дуби, тополі, в'язи, горобини, ліщини, карагани, робінії, бундук. Клас хвойних був представлений лише п'ятьма родами: сосна, ялина, модрина, туя та яловець. Асортимент чагарників нараховував 9 родів: барбарис, магонія, шипшина, бузок, тамарикс, хвилівник, бирючина, сніжноягідник та садовий жасмин.

Цікаву колекцію кімнатних рослин зібрали в теплиці: плюмбаго, мирт, лавр, різноманітні пальми, кактуси, агави, представники родини ароїдних, орхідеї - всього 113 видів.

Переважна більшість випускників навчального закладу стали садівниками та інструкторами садівництва, частина займалася виноградарством або викладала в школах садівництва, дехто відкрив власний бізнес. А Трохим Лисенко, зарахований до школи в 1913 р., став згодом відомим академіком. Лише в 1905 р. школа залишилась без випускників, бо їх усіх звільнили за участь у політичному страйку. Всього ж за період 1896 -1917 рр. було підготовлено 243 спеціалісти.

Дендрологічна збірка навчального закладу особливо постраждала в буремні роки громадянської війни (1919-1922). Відомо, що 1928 р. в парку залишилось 217 видів та 77 декоративних форм дерев і чагарників. З цього часу поповнення видового складу не проводилось, а лише здійснювався належний догляд за колекцією.

Полтавське училище садівництва як самостійний навчальний заклад проіснувало до перших років радянської влади, а в 1923 р. його приєднали до Агрокооперативного технікуму, який, у свою чергу, утворився від злиття сільськогосподарського та кооперативного технікумів. Новий заклад розмістився на Колонійській вулиці (тепер вулиця Сковороди, 18) і зайняв весь будинок колишнього духовного училища (архітектор І.І. Федоров, 1876 р.).

Змінивши за свою 110-річну історію декілька назв, колишня школа садівництва та городництва відома зараз як Аграрний коледж управління та права Полтавської державної аграрної академії, її територія 1929 р. увійшла в межі м. Полтава і поступово відійшла під міську забудову. В приватному секторі на Павленках до 1990-х років ще можна було спостерігати частину будівель школи садівництва: квартиру управляючого (вулиця Опитна, 100), головний навчальний корпус (вулиця Опитна, 102), квартири викладачів (вулиця Опитна, 104) та будиночок садівника (вулиця Опитна, 98). Цікаво, що в останньому довгі роки жив викладач Федір Іванович Берглезов (1882-1972). Він читав спеціальні дисципліни в училищі садівництва та городництва в 1918-1956 рр. (з перервами), одночасно працював у Агрокооперативному технікумі в 1923-1940 рр. Але, останнім часом, цей район міста був забудований приватними "теремками". Тому жодного з цих будинків ми вже ніколи не побачимо.

До нашого часу збереглися лише ставки, невеличка часточка помологічної колекції в межах садиб приватних володінь та парк площею 2,5 га, який в 1964 р. рішенням облвиконкому отримав статус парку - пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення. На його території росте дуб - перший у світі живий пам'ятник Т. Г. Шевченку, через що парк у свій час носив ім'я поета. Дерево посаджене 18 травня 1861 р., в день перепоховання Кобзаря на Чернечій горі в Каневі. Неподалік росте дуб Свободи, посаджений у 1918 р. на честь проголошення Незалежності України. Деякі з полтавських краєзнавців називають його дубом Революції, стверджуючи, що посадка дерева була приурочена до річниці Жовтневої революції.

Сучасний видовий склад парку нараховує 59 видів та форм деревних екзотів, серед них - найстаріша у Полтаві модрина європейська та старі дерева трьох декоративних форм ялини колючої, близько 20 вікових дерев дуба звичайного. З первісних посадок збереглися також дуби болотний, північний та великопиляковий, бундук дводомний, липи американська та європейська, стифнолобіум японський, гіркокаштан звичайний та його форма Баумана - з махровими квітами, сосна Веймутова, однолиста форма ясена звичайного. Тільки тут у Полтаві можна побачити розсіченолисту форму липи європейської та розсічену форму клена гостролистого. В даний час парк потребує постійного догляду, санітарних рубок, а також збереження та розмноження екзотів, які тут збереглися.

*уривки з статті Олени Халимон