Пащенко Анатолій Олексійович (7. 11. 1952, м. Горький, нині Нижній Новгород, РФ — 26. 07. 1990, м. Пирятин Полтавської обл.) — український композитор, аранжувальник. Закінчив (1977) Горьківську консерваторію (факультет народної музики і композиції). З 1978 — у ”Краянах”. Загинув в автокатастрофі. Похований на Розсошинському цвинтарі м. Полтави.

ВІА ”Краяни” був утворений 1974 року в Полтавській обласній філармонії. На другому Республіканському конкурсі артистів естради у 1978–му ”Краяни” на чолі з саксофоністом Олегом Шеременком отримали диплом та... перебралися до Росії, під дах Бєлгородської філармонії. Уже як ВІА ”Фестиваль” швидко добилися всесоюзної популярності. А новозібрані ”Краяни” очолив випускник Горьківської консерваторії Анатолій Пащенко.

1976 рік. Полтавський палац піонерів і школярів (нині Палац дитячої та юнацької творчості).
Я, тоді учень 6 класу полтавської середньої школи № 3, яка знаходиться поруч з цим палацом, практично весь післяурочний час проводив уньому, відвідуючи існуючі тоді гуртки (а їх у той час було багато і всі вони були безкоштовними !!!), випадково потрапив на творчий вечір Полтавського ансамблю "Краяни", що відбувався в концертному залі. Чесно кажучи, мені, тоді ще підлітку, було в дивину потрапити на такий прекрасний і великий концерт (до речі він складався з двох частин) сучасної української естрадної пісні, хоча скажу, що до цього мені, як учаснику існуючого тоді при палаці піонерів духового оркестру, частенько доводилося брати участь у різних концертах, зльотах і парадах. Але цей день був особливим (принаймні для мене). Диригент оркестру скасував у той день заняття і сказав: "Ідіть на концерт". І ми, принаймні я, пішов ... і не пошкодував ... і не шкодую досі. Цей концерт, як і багато інших подій дитинства, щільно засів в мою пам'ять ...
До цього часу згадую його з почуттям піднесеності і подяки до виконавців. А особливо мені запам'яталася жартівлива українська народна пісня в сучасній обробці (до речі, тоді я її почув вперше) про недолугого козака, який любив їсти пироги ... такого прекрасного і оригінального виконання цієї пісні я так за все життя більше ніде і не почув ... Не знав я тоді, що ця перша зустріч з колективом "Краяни" буде для мене першою на довгі роки. І друга зустріч відбудеться тільки через 31 рік. Але це був вже звичайно ж не той колектив і зовсім не та музика ... Нещодавно, у 2010 році легендарні полтавські "Краяни" відзначили своє 35 річчя. 35 років - це немало для естрадного колективу. Були злети і падіння. Успіхи і невдачі. Через колектив пройшло безліч знаменитих і не дуже виконавців. Але все ж таки вони існують і грають. Про історію цього колективу і не тільки і буде моя невелика розповідь.

”Лише за обробку пісні ”Туман яром” тобі варто поставити пам’ятник”, — сказав якось Василь Зінкевич Анатолію Пащенку, росіянинові, який був віртуозом обробок українських народних пісень у полтавській групі ”Краяни”

Він не просто писав і аранжував українські пісні в народному стилі. Він їх проповідував. Він відчував народну пісню в дусі глибинних вікових традицій, як високе ідейне творіння, як наймудрішу притчу, що зачіпає за живе не лише людське серце, розум, а й усе єство, одухотворяє його і наповнює щирою радістю буття земного. Він був подібний і не подібний на композиторів і співаків свого часу. Й досі вражає його вроджена любов до фольклору, сміливий підхід до обробок народних пісень у властивій лише йому манері. Він знайшов свій, індивідуальний почерк, у якому ”дивоцвітно злились слово батька і пісня мами, шир степів і орлина вись”. Цікаво, що, з діда–прадіда росіянин, Анатолій Пащенко (народився у Горькому, тепер Нижній Новгород) став віртуозом обробок українських народних пісень (”Туман яром”, ”Калина”), а також цікавим та талановитим композитором, який написав ”Берегиню” і ”Роксолану” (на вірші Віктора Герасимова). Волею долі Анатолій закінчив Горьківську консерваторію (клас народної музики і композиції), приїхав на роботу в Полтаву, вивчив українську мову (”рідна мова чарувала вуста”), відродив і підніс на належну висоту полтавський ВІА ”Краяни”, де був художнім керівником. Знайшов себе в українській естрадній пісні, вміло і влучно добирав репертуар для колективу, писав власні твори, мав багато цікавих задумів. Але... 37–річним загинув в автомобільній катастрофі...

Російський хлопчик Толя Пащенко народився у Горькому 7 листопада 1952 року. Батько був військовим офіцером, тож час від часу доводилося змінювати місце проживання. Мама, маючи фах медсестри, легко знаходила роботу. В шкільні роки доводилося Толю навіть возити до школи за 30 кілометрів. Музичне училище закінчував в Іванові. Ось так, живучи у різних куточках Радянського Союзу, Толя милувався народними піснями, занотовував їх, дивувався і зачаровувався ними. І все ж перші музичні університети пройшов у ресторанах Горького. Спочатку співав ”блатний” репертуар, який вважався неймовірно популярним, адже місто мало славу бандитського. Переспівав чи не весь репертуар ”Бітлз”, італійську естраду. Йому однаково гралося на клавішних, бас–гітарі, баяні, наї. Але в якийсь момент відчув, що непогано було б здобути вищу музичну освіту. Без проблем склав іспити і вступив до Горьківської консерваторії (клас народної музики і композиції). Ще з перших курсів почав писати власні пісні і робити обробки народних.
Про талановитого і здібного студента знали у музичних колах міста. Під час гастролей у Горькому його помітили полтавські музиканти і запросили на роботу. Анатолій погодився.
1978–го він переїжджає у Полтаву, у місцевій обласній філармонії йому пропонують очолити ВІА ”Краяни”. Ансамбль уже існував з 1974 року, проте 1978–го музиканти перебралися під дах Бєлгородської філармонії й організували ВІА ”Фестиваль”. А Толі Пащенку запропонували зібрати новий колектив. Йому це досить швидко вдалося зробити. Почалися повноцінні репетиції, підбирали репертуар, кожен музикант мав розписані партії. На перший план Пащенко поставив професійність. Візиткою ”Краян” стають „Чого квіти не в’януть” (музика Олександра Зуєва, вірш Іллі Бердника), обробки народних пісень ”Туман яром”, ”Калина”. Обробки вдавалися настільки вражаючими, що не залишали байдужими нікого. ”Лише за ”Туман яром” тобі варто поставити пам’ятник”, — сказав якось Анатолію Василь Зінкевич.
„Моє перше знайомство з ”Краянами” було не з приємних, — розповідає поет–пісняр Віктор Герасимов. — Я прийшов на їхній концерт у київський Жовтневий палац і був вражений. Слухати те, що вони співають, було неможливо. Написав тоді розгромну статтю, після якої ... здружився з Анатолієм Пащенком. Він ловив усе з півслова. ”Краяни”, як і Пащенко, вчилися на піснях Володі Івасюка. Ми написали з Толею кілька пісень: ”Берегиня”, ”Поверни”, ”Над дніпровським краєм”, ”Роксолана”. Найвдалішою з них вважаю ”Берегиню”.

Нагороджений я любов’ю, —
Хай святиться твоє ім’я!
Зичу доброго вам здоров’я,
Берегине, ненько моя.
В цьому слові — зоря і пам’ять,
Шир степів і орлина вись.
Слово батька і пісня мами
Дивоцвітно у ньому злились.

Берегине, берегине! —
І сонце ласкаве встає,
Рідна пісня чарує вуста.
Берегине, берегине! —
Трункове дитинство моє,
Материнська свята доброта.

Цей п’янкий тополиний вітер,
Неба синь і земне зело
Нас тримають на білім світі,
На легке підносять крило.
А літа летять без упину.
Наче колос, ростуть сини.
Збережу тебе, берегине,
Диво рідної сторони!

Берегине, берегине! —
І сонце ласкаве встає,
Рідна пісня чарує вуста...

Поїзд з Полтави до Києва приїжджав о шостій ранку. Толя відразу телефонував мені. ”Я написав нову пісню!”— чулося у слухавці. Він, вічний романтик, мені чимось нагадував Євгена Мартинова. Тепер навіть важко згадати, хто у нашій естраді хоч близько був подібний до Пащенка. Шкода, що так швидко відійшов. Він — яскрава зірка нашої естрадної пісні, яка ніколи не згорить. Толя буде завжди палати своїм особливим вогнем”.
1981–го з’явився перший і доволі успішний міньйон гурту, де була пісня ”Роксолана”, проте туди не вмістили перший варіант фольк–рокової сюїти ”Туман яром” — ще один твір–візитку ”Краян”.
Під час гастролей в Очакові Миколаївської області Анатолій познайомився з українською дівчиною Іриною (уродженкою Кривого Рогу). Від їхнього кохання 28 серпня 1982 року народився син Єлизар (названий на честь прадіда, нині працює викладачем Полтавського музучилища і грає в симфонічному оркестрі обласного драмтеатру).
1984–го Анатолій Пащенко зібрав найвідоміший склад ”Краян”: Володимир Колесник (гітара), Сергій Прокопишин (флейта, саксофон), Андрій Новинський (барабани), Ігор Рибальченко (клавішні), басиста Миколу Жовницького згодом замінив Ігор Семендяєв; в гурті не було лідера–вокаліста — співали всі. В 1987–му році ”Краяни” стали дипломантами Всесоюзного конкурсу артистів естради. Все йшло успішно і багатообіцяюче.
Трагічним для Анатолія Пащенка став тринадцятий рік роботи у ”Краянах”. Одного липневого дня філармонійним мікроавтобусом–”УАЗиком” керівник ансамблю разом з водієм поїхав до Києва по афіші. Старе авто поламалося, лиш виїхали зі столиці. Анатолій допомагав водієві у ремонті. Відремонтували і, втомлені, поїхали на Полтаву. Був сильний туман. Неподалік Пирятина, у селі Малютинці, наздогнали ”КамАЗ”, який віз металеві кутники і прути. ”УАЗ” їхав зі швидкістю майже 60 кілометрів на годину, ”КамАЗ”— 20. Філармонійний водій не помітив вантажівку... Потерпів від удару лише пасажир — Анатолій Пащенко. Його протаранило металом.
Про трагедію 26 липня 1990 року нагадує кущ калини (раніше стояв камінь і два схрещені металеві прути, але через розширення дороги все було знищено)...
Після смерті Анатолія Пащенка на довгий час зірка ”Краян” згасла. Нині ж гурт продовжує функціонувати як філармонійна одиниця й все ще вважається найортодоксальнішим професійним ВІА в Україні. Як і колись, ”Краяни” співають пісні Анатолія Пащенка...

Висловлюю вдячність за допомогу в написанні матеріалу Єлизару Анатолійовичу Пащенку (м. Полтава) — синові легендарного композитора і співака.

Михайло Маслій,
Фото з архіву автора. Березень 2007 р., м. Полтава

Свого часу вони були першим полтавським естрадним колективом, котрий заявив про себе на всесоюзному рівні. «Краянам» вдалося зробити сучасною українську народну пісню і тримати цю марку понад три десятиліття. Школу цього колективу свого часу пройшло багато відомих музикантів — Олег Шеременко, Ігор Засульський, Ігор Семендяєв, Сергій Єгоров, Валерій Соколик, Олександр Гетьман … Кожен із них вніс свій вклад у звучання колективу і, безумовно, багато взяв для себе в професійному плані. Але рахується, що найвизначнішу роль у творчість цього колективу вніс Анатолій Пащенко.

«Анатолій Пащенко був одним із перших керівників ВІА, котрі довели, що авторська пісня повинна бути основою колективу, який хоче бути індивідуальним»
— «Краяни» були створені не на порожньому місці. Коли я починав працювати директором філармонії, колективи були дуже схожими між собою, бо всі вони мали відповідати вимогам художніх рад філармонії і, найголовніше, репертуарній комісії Міністерства культури, котра затверджувала всі програми. Тому музикантам було дуже важко включити в репертуар, скажімо, пісню не члена Спілки композиторів. До того ж, ця пісня повинна була бути про партію, комсомол або дружбу між народами. Тому і колективи були схожими, і назви їхні теж. Наприклад, «Зорі над Бугом», «Зорі над Дністром», а в нас були «Зорі над Ворсклою». Хоча, справедливості заради, треба сказати, що це був колектив із хорошими музикантами, — розповідає директор Полтавської обласної філармонії з 1973 по 2005 рік, народний артист України Герман Юрченко.
Але творчим людям завжди хотілося чогось особливого. На той час ми спробували створити щось своєрідне з Валентином Приходьком і Олегом Шеременком, а трохи пізніше запросили ще й Володимира Лінькова. Він виявився чудовим музикантом, але дуже швидко його «перехопила» Софія Ротару, і тривалий час він був у неї керівником ансамблю. Утім, у 1974 році ми створили з цих музикантів групу «Дивертисмент», яка одразу ж поїхала на гастролі. Вимоги тоді були суворі: аби відпрацювати зарплату, музиканти мали відіграти по 20 концертів щомісяця, а філармонія загалом проводила по дві з половиною тисячі концертів на рік.
У тому ж році полтавські артисти побували із концертом у місті Горький у Росії. І на нього прийшов студент Горьківської консерваторії Анатолій Пащенко. Його батьки були з Кременчука, тож, дізнавшись, що приїхав колектив із Полтави, Анатолій не міг не піти на його виступ. Після концерту він підійшов до музикантів і розповів, що сам займається народними піснями, мріє повернутися в Полтаву і попросив поговорити з директором філармонії, тобто зі мною, щодо того, аби Полтавська філармонія прислала йому розподілення у наше місто.
Коли хлопці приїхали і розповіли мені все це, я відправив офіційного листа на адресу керівництва Горьківської консерваторії, і вже скоро, ставши студентом п'ятого курсу, Анатолій Пащенко оформився працювати в Полтавську філармонію і прийняв керівництво групою. Згодом група була перейменована в «Краяни». До речі, за назву я вдячний видатному хормейстеру Валентину Міщенку, який на той час був художнім керівником нашої філармонії і керував чудовим народним хором у міському Будинку культури. Він, як міг, залучав мене, росіянина, до української культури і дав мені роман під назвою «Краяни». Коли я його прочитав, то зрозумів, що іншої назви для групи бути не може. Так ми з Валентином Юхимовичем, фактично, стали авторами назви групи «Краяни», яку вона носить і нині.
…Першою піснею, яку запропонував зіграти колективу Анатолій Пащенко, була «Туман яром» у неперевершеній авторській обробці. Власне вона й визначила весь подальший стиль групи. Пізніше Василь Зінкевич якось сказав мені, що лише за одну пісню «Туман яром» Анатолій Пащенко заслужив того, аби йому встановили пам'ятник. Це була перша пісня, де використовувалися голоси птахів, звуки природи — справжній шедевр. З нього, в 1975 році, і почалося творче життя групи «Краяни».
Анатолій Пащенко був неймовірним трудолюбом, працювати міг і вдень, і вночі. І музикантів привчав працювати професійно. Естрадники ж переважно звикли грати не по нотах, а на слух, імпровізуючи. Анатолій же вимагав, щоб усе було зіграно, як у партитурі. Толя був амбіційним музикантом і добре розумів, що лише через участь у конкурсах можна отримати популярність. Одразу ж включився в цю роботу, і на яких би фестивалях «Краяни» не виступали, звідусіль привозили звання лауреатів. Навіть на Всесоюзному конкурсі артистів естради, де виконували «Туман яром», журі сказало про «Краян», що вперше чують по-справжньому український колектив. І з першого конкурсу «Пісенний вернісаж» у Києві «Краяни» привезли звання лауреатів, потім вони ставали на ньому лауреатами ще одинадцять разів, і досі цього своєрідного рекорду ніхто з музикантів не перевершив.
…На естраді, як і в спорті, гравці змінюються часто. Через різні причини: деякі піддаються зірковий хворобі, а Толя цього не терпів, і тому вони ішли з групи. Найскандальніший момент був, коли переді мною поставили питання музиканти першого складу «Краян»: або в філармонії залишається один Анатолій Пащенко, або колектив Марка Айзиковича. Мені було важко прийняти те рішення, але я розумів, що музиканти, які з Айзиковичем, ідуть «комерційним» шляхом у музиці, — філармонія з невеликими ставками не для них. Тому я залишив
Анатолія Пащенка, який з новими артистами продовжив свій шлях. Він був сам не просто хорошим музикантом, а й чудовим викладачем вокалу, тому «Краяни» ніколи не працювали як соліст і група, там співали всі.
«Краяни» пройшли великий шлях. Потрапляли в різні ситуації: часто доводилося лопатами відкидати сніг, аби машина рушила з місця, але ніколи не зірвали жодного концерту. Одного разу вночі, коли поверталися з концерту, загорівся наш УАЗик. Хлопці сонні вискакували з палаючої машини, Анатолій до останнього моменту рятував інструменти. Обпік руки. Для деяких музикантів це виявилося великим стресом, і вони пішли з філармонії. Але не для Толі, він підлікував руки, знову набрав музикантів і продовжив працювати.
Він дуже багато шукав пісень по селах, спілкуючись зі старими людьми. Свою знамениту тепер на весь світ «Калину», якій пізніше зробив грандіозне аранжування, знайшов у Лубнах.
Був період, коли Толя відійшов від народного напрямку, вирішивши, що він не дуже сучасний, і почав грати рок. Я говорив йому тоді, що це не наш шлях. Спочатку він мене не послухав, але через рік—півтора сам зрозумів, що цей стиль для України, все ж таки, як чужорідне тіло, і знову повернувся до класичного звучання «Краян».
Анатолій Пащенко був одним із перших керівників ВІА, котрі довели, що авторська пісня повинна бути основою колективу, який хоче бути індивідуальним. Толя завжди мене дивував своїм умінням робити настільки грандіозні й цікаві обробки народних пісень, що їх можна було слухати десятки разів і кожного разу відкривати для себе щось нове. Його пісні були цікаві й дітям, і молоді, і старшим людям.
Як людина, Анатолій був дуже вимогливим, він не був дипломатом. Вимагав від естрадників працювати довго над кожною фразою, як класичний музикант. У нього мистецтво стояло вище за гроші, намагався зі своїм мистецтвом вийти на світовий рівень. Якби в нього були музиканти такого ж складу, як він сам, він би цього досяг.

…Років зо два після трагедії Анатолія колектив не міг повноцінно працювати. В ньому залишилися молоді музиканти, які встигли попрацювати з ним менше року. Вони грали старий репертуар, а потім колектив допоміг відродити Валерій Соколик, який добре знав Анатолія, і Анатолій неодноразово кликав Валерія до себе. Валерій написав першу пісню «Чумаки» на слова Марійки Бойко, котра продовжила стиль «Краян». Пізніше почали писати і Сергій Бацман, Анатолій Пиляй. По обробці, аранжуванню нинішні музиканти «Краян» повною мірою продовжують традиції Анатолія. У них такі ж голосисто-інструментальні пісні в українському народному стилі.

Уже двадцять років немає з нами Анатолія Пащенка, але «Краяни» існують, колектив переживав різні часи, в середині 2000-х років змушені були піти з філармонії і навіть відстоювати право на своє ім'я. Коли в філармонії за нового керівництва створили групу і назвали її «Краяни», учасники групи мусили юридично захищати своє право називатися «Краянами». Дякуючи втручанню Антимонопольного комітету, «Краяни-2» припинили своє існування.
Нині до складу ансамблю входять: Сергій Старченко, Сергій Бацман та Анатолій Пиляй.

“35 років зі званням «краянин» по життю” Оксана КЛОЧКО, 03.11.2010
Фото Іванни СЕРДЮЧЕНКО та з особистого архіву Германа Юрченка та гурту «Краяни»,
Вечірня Полтава

Про історію полтавських естрадних виконавців розповідає сайт:
МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ ПОЛТАВСЬКОЇ ЕСТРАДИ

Від автора: Щиро дякую автору статті Михайлу Маслію за допомогу. Квітень 2011 р.