Трутовський Костянтин Олександрович (28.01/9.02.1826, Курськ - 17 /29.03. 1893) — живописець-жанрист.

Трутовський Костянтин Олександрович народився 28 січня 1826 року у м. Курську. Здобув початкову освіту в одному з приватних учбових закладів Харкова, у 1839 р. був привезений в С. Петербург і визначений в Миколаївське інженерне училище. Виявив тут велику любов і здібність до мистецтва. Закінчивши в 1845 р. курс цього закладу і його офіцерських класів, був залишений при ньому як репетитор і став старанно відвідувати класи Імператорської академії мистецтв. Вважався в ній учнем професора Ф. А. Бруні і готувався бути історичним живописцем, хоча відчував в собі ваблення переважно до жанру. У 1849 р. виїхав в батьківський маєток, де малоруські природа і народний побут справили на нього таке сильне враження, що зробилися головним джерелом, з якого він з того часу головним чином черпав зміст для своїх творів. Незабаром він вийшов у відставку і поселився в селі, лише іноді приїжджаючи до Москви і С. Петербурга з малюнками і картинами. У 1861 р. за картину "Хоровод в Малоросії" (знаходиться в Третьяковськой галереї в Москві) Академія присвоїла йому звання академіка. З 1871 р. по 1881 р. він служив інспектором Московського училища живопису, творення і архітектури, а потім знову жив і трудився в своєму маєтку. У цей період він багато працює над полотнами на Малоруську тематику. Багато їздить.

Досяг успіхів у галузі жанрово-побутового живопису; відомий також як ілюстратор. Твори: «Колядки на Україні» (1864 р.), «Білять полотно» (1874 р.), «Кобзар над Дніпром» (1875 р.), «В місячну ніч» (1881 р.), «Весільний викуп» (1881 р.), «Хворий» (1883 р.), «Збирання недоїмок на селі» (1886 р.); ілюстрації до повістей Марка Вовчка (1860 р.), літографії до циклу повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя (1874—1876 рр.), ілюстрації до біографії (1885 р.) та до поем «Гайдамаки» (1886 р.), «Невольник» (1887 р.) Т. Шевченка. У 1850-х рр. багато подорожував Полтавщиною, де робив ескізи до картин за мотивами повістей М. Гоголя «Сорочинський ярмарок» і «Майська ніч». Згодом на основі цих ескізів художник створив картини: «На базарі», «Чумак», «М'ясниці», «Колядки в Малоросії» (знаходиться в Музеї імп. Олександра III в С. Петербурзі), «Жінка з полотном». Подорожі Полтавським краєм справили на К.О.Трутовського незабутнє враження.

Трутовський відрізнявся надзвичайною працездатністю. Здавалося б, він поспішав уловити відобразити в своїх картинах, акварелях і малюнках, які виконані ним у великій кількості, життя малоруського народу. Окрім сцен українського простонародного життя, він зображав вдачу дрібних поміщиків, виявляючи в цих зображеннях свою тонку спостережливість, дотепність і нерідко поетичне відчуття. Перерахую тільки декілька його відомих творів: "В робочу пору" (у збірці К. Солдатенкова в Москві), "Побачення біля криниці" і "Поміщики-політики", акварелі "Після обіду, в літню пору" і "Добродійники" (у Третьяковській галереї в Москві).

Помер 17 березня 1893 року, похований у с. Яковлєвка, тепер Обоянського району Курської області.

Васильківський Сергій Іванович (1854 - 1917) - художник-пейзажист.

Васильківський Сергій Іванович народився 7 жовтня 1854 року у м. Ізюм, Харківської губернії. Оточення, в якому ріс Васильківський на Слобожанщині, було благодатним середовищем для формування творчої особи. Дитинство Сергія Васильківського пройшло в живописному містечку Ізюм. Його дід був чумаком, з козацького роду, а батько — писарем. Можливо, саме він розкрив естетичну виразність каліграфічної лінії.

У 1861 р. сім'я переїхала до Харкова, який був у той час великим культурним центром Слобожанщини і навіть всієї Росії. Перші навики в образотворчому мистецтві він отримав в Харківській гімназії, і Малювальній школі Д. Бесперчего і М. Раневської-Іванової. Після п'яти років навчання в гімназії, на вимогу батька, Васильківський вступає в Харківське ветеринарне училище. У 1873 році із-за грошових труднощів навчання в училищі уривається. Васильківський якийсь час працює канцелярським службовцем при Харківському казначействі.

Художню освіту він здобув у 1876—1885 рр.у С. Петербурзькій Імператорській Академії мистецтв, навчаючись в пейзажному класі у М. К. Клодта (1832—1902) і В. Д. Орловського (1842—1914). Академію мистецтв він закінчив з великою золотою медаллю. Успішне навчання доповнювалося враженнями від виставок передвижників і поїздок на батьківщину. У 1879 р. за етюд з натури він отримав першу академічну нагороду — малу срібну медаль. У студентські роки він бідував, жив на горищі в Академії, в так званій «казенці», разом з П. Мартіновичем, О. Сластіоном, Г. Ладиженським, М. Самокишем, Я. Ционглинським, які також стали відомими художниками. У 1881 р. отримав другу малу срібну медаль.

У 1883 р., виконавши учбову програму, подорожує по Україні, створює ряд відомих пейзажів «Весна на Україні», «Влітку», «Кам'яна балка», «На околиці», що дозволило йому взяти участь в конкурсі на золоту медаль і у всеросійській академічній виставці. За пейзажні етюди, в яких він передавав живописність української природи, Васильківський отримав 5 срібних і одну малу золоту медаль, а за картину «На Донці» (1885, не збереглася) — велику золоту і право на зарубіжну поїздку до Європи для професійного удосконалення.

У березні 1886 року Васильківський виїжджає за кордон. До цього часу художнім центром західноєвропейського живопису стає Париж. Саме його обирає С. Васильківский для мешкання, звідки здійснює поїздки по Франції, Англії, Іспанії, Італії, Південній Африці і Німеччині (1886 – 1888). Роки відрядження стали для художника плідними. Його пейзажі "Полювання на куріпок в Нормандії", "Типова бретонська садиба", "Вид в Піренеях", "Після дощу (Іспанія)", "Околиці Сан-Себастьяно", "Збір яблук для сидру", "Зимовий вечір в Піренеях" (усі — 1888—1889) отримують широку популярність. Багато працює, виставляє свої роботи у Паризькому салоні.

З 1888 року живе на Україні, в Харкові. Після повернення на батьківщину улюбленим мотивом його полотен стає малороссийський степ. Васильківський пішки проходить по Харківщині, Полтавщині, спускається по Дніпру до Запоріжжя. Він малює українські ліси і луки, сільські хати і вулиці у різну пору року, часто з нескладними жанровими мотивами, що органічно вписуються в природу, — уникаючи спрощення, заглиблюючи структуру образів. Саме його пожвавлені фігурами полотна ("Запорожець у розвідці", "Гін почався", "Сторожова вежа у запорожців", "Два хутори в Малоросії", "Пікет козачий") гідно входять в колекції вітчизняних музеїв образотворчого мистецтва. Створив ряд ліричних пейзажів України. Зображав народні обряди і ярмарки, вивчав образотворчий фольклор. Створив понад 3000 полотен — пейзажів, епічних творів на історичну тематику, жанрових картин (половина загинула під час Другої світової війни). Разом з М.С. Самокишем і Д.І. Яворницьким створив альбоми «З української старовини» (С.Петербург, 1900 р.) та «Мотиви українського орнаменту XVII—XVIII ст.» (Прага, 1912 р.). Оформив будинок Полтаського губернського земства, вивівши на його стінах, крім орнаментальних українських мотивів, три історично-побутові картини: «Вибори полковником Мартина Пушкаря», «Козак Голота», «Чумацький Ромоданівський шлях» (1901 — 1908 рр., загинули під час Другої світової війни).

Помер 25 вересня 1917 року в Харкові.