"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 1. Про історію й її засоби.

    Історія самим словом своїм означає розвідку, відомість, оповідання. Це грецьке слово, того самого кореня, як наше — відати, відомість, а прикладалося воно передусім до оповідання про минувшину свого краю і народу. Такі оповідання повелись у людей з давен-давна. Ще тільки приходили до свідомості, збивались у громади та племена, а вже у них були оповідання про те, звідки пішло їх покоління, які були з ним пригоди, хто прислужив йому з давніх часів. У таких оповіданнях описувались різні звичаї, правила, яких пильнували старші, повага, володіння ватажків та старшими. Тому вони всіма силами пильнували, щоб ці оповідання не забувались, а передавались з роду в рід. Старалися, щоб їх напам'ять учили підлітки та молоді люди і передавали потім у дальше покоління. Добирали й різних способів на те, щоб ці оповідання передавалися з роду в рід по можливості вірно й незмінно.

    Звичайна пам'ять людська не держить подій довше як два покоління, а далі" починає мішати, коли це оповідання навмисне прибрано в якусь тривку форму, наприклад, у пісню або вірш, призначені для запам'ятування. Уложене в форму вірша або пісню і вивчене напам'ять затримується довго, без великих змін. Коли вивчать дітей замолоду, вони пам'ятають до старості, вчать дітей і внуків. А крім того, з'являються й спеціальні співці з гостро вишколеною пам'яттю, які чи то з любові до цих пісень, чи тому, що через якесь каліцтво не можуть промишляти чимось іншим, займаються тим, що вчаться всіх пісень, які є в їх племені, та вчать дітей — як були у нас на Україні кобзарі та лірники. Оповідання про старовину укладають в такі пісні й передаються в них цілі віки.

    Так повелося з давніх часів. Але все-таки пісня не так то надійно заховує пам'ять про старовину на довгі часи. Співці одне забувають, друге змінюють. Мішають докупи різні оповідання або додають від себе, щоб виходило краще. Певніше стало, як з різних значків, що робились для пам'яті та різних малюнків, якими записувались теж для запам'ятовування різні події, виробилось таке письмо, що ним можна було записати що хоч, докладно й тривко. Бо записувати події малюнком люди почали дуже рано, та тільки з того не було великої користі, поки то був тільки малюнок. Так от і тепер народи, що не знають письма, події малюють. Хоче хтось записати, як на їх громаду напали вороги, забрали худобу, а вони їх на переправі догонили, відбили худобу, а двох напасників убили. От і малює фігурки ворогів, скільки їх було, худобу, скільки якої було, представляє лініями ріку, фігурки ворогів, як вони падають, і так далі. Розібрати такий малюнок, коли він і заціліє через кілька сот літ, буває часом дуже нелегко, та й багато такого буває, що його змалювати далеко трудніше. Краще діло стало, коли з фігурок виробилось письмо, котрим можна було записувати все докладно, і події стали записуватись сучасниками, тими що самі події ті переживали. Такими записками, зробленими тривким письмом на камені, металі чи на цеглі, стало можливим передавати пам'ять про події через довгий ряд поколінь незміненою й чистою. Записки та написи сучасників дали тверду основу для відомостей про давнину.

    Але ті люди, що брались до збирання докупи відомостей про старовину — того, що ми звемо історією, звичайно не тримались самих сучасних записів, бо їх бувало небагато, а додавали і з пісень і з оповідань усяких, що доводилось їм чути, і пильнували не так того, щоб було вірно, як воно було, а щоб оповідання було гарне, цікаве, давало людям науку життя. Тим старі історичні писання різняться від теперішніх, бо тепер те, що брали на себе старинні історики, полишається красному письменству. Та все-таки якби ми мали всі праці старших істориків, то вони дали б нам добре поняття про старинне життя: нинішні історики вміли б вибрати з них те, що належить до історії, а що — до красного письменства. Старші історичні праці служили підставою для пізніших; нові історики, переймаючи від старших, додавали до них оповідання про події пізніші. Якби не було перерв та прогалин у такій роботі, то історія йшла і розвивалася б непереривним ланцюгом, оповідаючи про всі часи повно і докладно. Одначе на ділі воно ніколи не обходилося без прогалин і перерв. Часто пропадали й старі записки, й історичні оповідання. Та й у різних народів різно починалося письменство, й списування оповідань про події, і через те не у всіх народів історія однаково давня і однаково повна.

    У наших сторонах письменство почало ширитися тоді, як почало ширитися християнство. З того часу могли бути різні записки, і потім з цих записок дещо і використано, як списувано оповідання про давніше життя и наших краях. Одначе спочатку записок тих було мало і події більше описано з пам'яті. Для ранішого часу дещо знаємо з писань інших народів, у яких письменство й історія розвинулися раніше, особливо від письменників грецьких, а також від римських, арабських і нарешті й німецьких. Найдавніші звістки про наші сторони починаються приблизно 2500 років тому. Але це звістки про чорноморське узбережжя, де ще тоді нашого народу не було, а про наш народ письменні звістки у чужих народів починаються тисячу літ пізніше — 1500 років тому. Це зветься початок історичних часів — доки сягають писані звістки людські. Для нашого народу це значить півтори тисячі літ назад, або п'ятдесят людських поколінь, рахуючи приблизно 30 років на людське покоління. А для декотрих приморських частин нашого краю це дві з половиною тисячі літ або трохи більше.


    Сторінки <<  попередня наступна  >>

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України