"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 57. Скасування гетьманщини.

    Хоч Україна зовсім не пішла за Мазепою, цар Петро задумав скористатися з прилучення Мазепи до шведів, щоб зробити кінець Гетьманщині. Москва, як ми бачили, віддавна того пильнувала, щоб українські права поволі вкорочувати, а тепер та Мазепина історія добру нагоду давала, щоб «Малую Росію к рукам прибрать», як Петрові міністри та генерали казали. Бачили ми, який лад утворився на Україні від Хмельниччини. Як Хмельницький до Москви приставав, то Москва обіцяла, що в той лад мішатись не буде й його переміняти не стане. Але насправді поволі, при кожній нагоді, особливо при кожній зміні, як новий гетьман наставав, московські бояри все вкорочували українські права і все більше мішались до українського устрою. Приміром, завели вони так, що без царського позволення не можна було скинути гетьмана й нового вибрати, і гетьман тільки тоді мав власть, як його цар затвердив. На ділі це потім на те зійшло, що московські бояри з старшиною умовлялись, кому гетьманом бути, і настановляли його без правдивої військової ради, без козаків. По Самойловичу Мазепа пообіцяв хабаря московському найстаршому воєводі, той сказав старшині вибрати гетьманом Мазепу, і та так і зробила. Потім Мазепа, ставши гетьманом, заплатив ті гроші воєводі з маєтку Самойловича, що відібрано від нього немов би за зраду. Військову повну раду зовсім не скликали. До полковників московські бояри писали поза гетьманом і приймали від них листи й скарги. Тому полковники більше дбали про ласку московську, а гетьмана часом не дуже й слухали. Цар Петро став полковників призначати таки сам без гетьмана і без козацької ради; призначав людей навіть не тутешніх, а московських офіцерів, і ті ні гетьмана, ні кого іншого на Україні не слухали, а робили, що хотіли. Але й тим цар Петро не вдоволився, а намірявся зовсім знищити гетьманство.

    Потім, як Мазепа пристав до шведів, цар Петро велів вибрати гетьмана, аби в тій небезпечній хвилі не дражнити українців. Але ні в чім йому власті не давав, а сам скидав і визначав полковників та іншу старшину. До гетьмана приставив двох комісарів, які мали наглядати за гетьманом. Держав при нім своє московське військо й казав мешкати не в Батурині, як перше, а в Глухові, ближче до московської границі.

    Потім (1722 р.) визначив шість офіцерів і одного бригадира з московських полків і приставив їх до гетьмана, аби вони приймали скарги на українську старшину й суди, переглядали всі писання, які виходять з гетьманської канцелярії, збирали самі всі податки й гроші. Звалось це «малоросійская колегія». Вона відібрала всяку власть від гетьмана і козацької управи, а щоб люди не нарікали, цар розписав, що це він заводить на те, аби від старшини не було людям кривди. Але від тієї колегії робились кривди ще гірші, і зараз по Україні ще більше ширилися московські кріпацькі порядки за приводом самої Москви.

    Та хоч за тією «малоросійською колегією» гетьман вже небагато що значив, то Петро все-таки навіть і того імені не хотів. Як умер гетьман Скоропадський, що був гетьманом по Мазепі, то цар Петро видав такий маніфест, що гетьмана вибирати не будуть, бо цар мусить добре надуматись, аби знайти на гетьманство вірного чоловіка, тому що попередні гетьмани були зрадники. Тим часом буде Україною правити генеральна старшина разом з малоросійською колегією. Насправді ж рішив Петро так, що гетьмана більше на Україні не має бути, а правити буде власне малоросійська колегія, і навіть заборонив нагадувати йому про вибори гетьмана.

    Це було нарушенням умови Москви з Україною, уло-женої за Б. Хмельницького. Так це розумів І цар Петро. Він сам признавав цю умову «трактатом учиненньш с Хмельницким». Але він і його наступники надіялись на свою силу й ломали той «трактат». Ближчі наступники царя Петра одначе не були такі сміливі, боялись українців дуже дражнити. З огляду, що приходилось воювати то з Туреччиною, то з Польщею, боялись, щоб українці до ворогів не приставали. Тому ще два роки дозволяли вибирати гетьманів: в р. 1727 був вибраний гетьманом Данило Апостол і був на гетьманстві 7 літ (умер в 1734 р.), а потім у р. 1750 був вибраний Кирило Розумовський і гетьманував до р. 1764. Та то тільки слава була, що гетьмани ті були вибрані, бо старшина вибирала того, кого їм від царя чи цариці казано вибрати, а козаки до того вибору вже нічого не мали. І в управі своїй ті гетьмани не мали великої сили, у всім мусили слухати, що їм царські міністри з Петербурга казали.

    Та українці хотіли затримати бодай хоч таку обчухрану самоуправу — автономію, по теперішньому кажучи, коли кращої не можна було дістати. Але цариця Катерина не хотіла дальше держати й тієї, обчухраної. І хоч Розумовський був її вірний приятель, що поміг їй і на царство дістатись, скинувши чоловіка, все-таки веліла вона йому проситись з гетьманського уряду на спокій.

    Не хотів того Розумовський, а мусив послухати, і цариця його в 1764 р. з гетьманського уряду звільнила, а за послушність дала йому на вічність превеликі маєтності на Україні, що перед тим належали на гетьманську булаву, на розходи гетьманські (Гадяччина і Ви-ківська волость). На Україні ж призначила свого генерал-губернатора Румянцева, що мав правити з малоросійською колегією. Вища старшина не противилася, сподівалася, що й їй будуть надані на вічність рангові землі їх урядів, як Румянцеву. Але громадянство українське дуже жалувало за гетьманством, бо не хотіло російських порядків, а бажало зоставатися навік при своїх правах і віль- ностях.

    У 1767 р., як цариця скликала комісію для видання нових законів та казала висилати всякого стану людям своїх депутатів і давати їм наказ, чого мають старатись, то на Україні пани, козаки й міщани (від селян не було депутатів) — всі нагадували про «статті Богдана Хмельницького», тобто такі порядки, як за давніших часів були, — щоб була на Україні автономія. Але правитель-ство російське на те не зважало. Катерина постановила, що гетьманам більше не бути, аби й пам'ять про них забулася. Тим часом правила та малоросійська колегія, а в ній — троє українців і троє великоросіян, четвертий прокурор, теж великоросіянин, і п'ятий — генерал-губернатор, який властиво всім і правив. Але незадовго мало бути поскасовано все чисто, що ще зоставалося з українських порядків, в тім і сама колегія, а мали завестися порядки зовсім російські.


    Сторінки <<  попередня наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України