"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 10. Найдавніші князі і Олег.

    З перших часів Київської держави долетіли до нас тільки голі ймення якогось Бравлина, потім Аскольда і Дира. Про цих двох чули й наші літописці, але не вміли нічого розвідати. Те, що вони оповідають, що це були два брати, прийшли з Новгорода, ходили походом на грецьку державу, на сам Константинополь, що у нас звавсь Царгородом, а потім згинули з руки Олега чи Ігоря — все, мабуть, їх власні здогади. Певне Аскольд і Дир не були братами, ані княжили разом, але в 860 році Русь дійсно ходила походом на Царгород, потім греки замирились з ними і посилали свого владику проповідувати між русинами християнську віру. Тому, що на Аскольдовій могилі поставлено церкву, можна думати, що то він був київським князем тоді, як грецький владика їздив з послами на Русь і «хрестив багатьох». Дир жив, мабуть, по Аскольді, та про нього нічого не пам'ятали тоді.

    Тільки князь Олег, що княжив у Києві на початках X віку, запав глибоко в пам'ять народну. Вона оповила ім'я його дивними оповіданнями, казками й піснями, перенісши на нього всяку всячину, що пам'ятала з давніших часів. Кінець кінцем зробила з нього не тільки великого і вдатного войовника, а й «віщого» чудодія, що вмів творити діла надлюдські, міг обернутися звіром і птахом і малою комахою, і так за тим казковим чудотворцем нарешті майже зовсім зник дійсний, правдивий князь Олег, що княжив у Києві.

    На щастя, маємо одначе й документ з його князювання, зовсім певний, який посвідчує нам, що маємо діло не 8 казками, а з справжнім таки, дійсним київським князем, що княжив на початку X віку. Це умова Олега з Візантією, списана в р. 911. Маємо в літопису ще іншу його умову, але та тільки в уривках, а умова 911 року записана в літопису ціла і з неї можна знати напевно, що Олег тоді справді був князем у Києві, мав під собою велику державу, багато князів і намісників; вони сиділи по землях, підвласних Києву, й правили ними. Літописець каже, що ці умови були списані після вдатного походу Олега на Царгород: що він ходив з усім військом, з полками всіх підвладних племен на Константинополь; греки, щоб не допустити його до міста, ланцюгами замкнули Босфорську протоку, але Олег їх перехитрив: сказав своїм воякам поставити човни на колеса, і коли подув вітер у вітрила, човни поїхали на колесах під сам город. Греки так налякалися, що стали проситись у Олега, аби взяв яку схоче дань, аби тільки міста не чіпав, і Олег сказав їм дати по 12 гривень, тобто по 6 фунтів срібла на чоловіка, на свою дружину, і на князів, що по городах лишились: в Києві, в Чернігові, Переяславі й по інших городах. Велів пошити вітрила на свої човни з тих славних на цілий світ грецьких паволок, а на знак побіди над греками повісив з своїми боярами свої щити на брамі царгородській.

    Це все, розуміється, такі оповідання, в яких нема чого шукати великої правди. Але судячи з того, що в тих умовах греки поробили великі пільги нашим князям та їх торгівлі, треба гадати, що справді були перед тим якісь удатні, а для греків дошкульні походи Русі на грецькі краї (може, тільки не на сам Царгород, бо в грецьких джерелах нема про це згадки). Мабуть ці походи й змусили грецьке правительство до переговорів з Олегом і до всяких пільг руським купцям: воно позволило їм торгувати у Візантії, не платячи мита, а ще й візантійське правительство мало їм давати все потрібне на прожиток і на дорогу. За те Олег обіцяв, що не заборонятиме своїм воякам вступати на службу цісареві. Від арабського письменника знаємо, що, замирившися з Візантією, Русь пустилась натомість шукати здобичі на схід. На 500 човнах, по сто чоловік на кожнім, пішли вони Доном, перетяглися з Дону на Волгу, і, вийшовши на море Каспійське, почали грабувати полудневе побережжя моря, де було чимало торговельних багатих міст. Війська на місці не було, не було кому боронити, і кілька місяців руські напасники господарили тут і грабували, як хотіли; тільки на повороті стріла їх біда, бо зробило на них засідку хазарське військо і погромило. Літопис не згадує про це, але пам'ять про цей та інші такі походи на схід зосталися в піснях про похід Олега, або Вольги на Індійське царство:

    А Вольга тоді був догадливий —
    З усією дружиною хороброю
    На те славнеє царство на Індійськеє
    Зараз з нею у похід пішов.
    От дружина спить, а Вольга не спить,
    Обернеться він та сірим вовком,
    Біта, скаче в темнім лісі по гущавинах,
    А б'є він звіря сохатого (лося),
    Вовка, медведя не пускає теж.
    Барси, соболі — найлюблений шмат,
    Але й зайцем, лисом не гребує теж.
    Напуває та годує він дружину ту хоробрую,
    Обува, одяга добрих молодців —
    Носять шуби вони соболинії,
    В переміну ж шуби барсові.
    Ну дружина спить, та Вольга не спить,
    Він обернеться ясним соколом,
    Ген далеко літа па сине морс,
    Б'є гусей він, білих лебедів.
    А сірих, малих качок не пускає теж —
    Напува та годує він дружиноньку хоробрую,
    А все їжа була з перемінами.
    Зачина Вольга тут ворожити:
    «Гей ви, удалі молодці,
    Не багато і не мало вас — сім тисячів,
    Чи єсть серед вас такий чоловік —
    Обернувся щоб він та гнідим туром,
    Побіг би в те царство Індійськеє,
    Провідав би про царство Індійськеє?»
    Тут мов лист із травою простерається,
    Вся дружина його приклоняється,
    Кажуть йому удатні добрі молодці:
    «Ні, нема у нас такого молодця —
    Окрім тебе лиш Вольга Всеславєвича».
    Ну тут той Вольга Всеславєвич
    Обернеться туром гнідим-золоті роги
    Та й побіг він до царства Індійського:
    Першим скоком скочив він цілу верству,
    Скоку другого не могли знайти —
    Обернувся він ясним соколом,
    Полетів він до царства Індійського,
    Сів на палату білокам'яну,
    На віконечко царя індійського —
    Цар з царицею розмову ведуть,
    Говорить цариця Азб'яківна:
    «Гей же, славний індійський цар!
    Хочеш ти збиратись на Русь воювати,
    А не знаєш того і не відаєш,
    Як на небі місяць засяяв, засвітив,
    А в Києві могутній родивсь богатир,
    І тобі то, цареві, супротивничок!»
    Ну Вольга тоді — він догадливий,
    Він розмову ту собі вислухав,
    Обернувсь тепер горностайчиком
    І побіг до комори оружної —
    У тугих луків він тетиви надкушував,
    У гартовних стрілок він залізка витягувавч
    Все то в землю він позакопував.
    Обернувсь назад ясним соколом,
    Геть піднявся високо по-під небеса,
    Полетів далеко у чисті поля,
    До своєї дружини хороброї,
    Розбудив він удалих добрих молодців:
    «Гей же ви, дружинонько хоробрая!
    Не час вам спать, час тепер уставать.
    Та ходімо до царства Індійського».
    Так пришили до стіни білокам'яної
    Гей міцна та стіна білокамяная:
    Ворота у тім городі залізнії,
    Гаки, засови всі мідяні,
    Підворотня — дорогий рибій зуб,
    Хитрими вирізами вирізана,
    Тільки в ті вирізи мурахові пройти.
    Тут усі молодці засмутилися:
    «Стратимо ми голови даремнісенько
    Як тут нам оті мури пройти!»
    Молодий Вольга — він догадливий,
    Обернув себе він мурашиком,
    Всіх своїх молодців теж мурашками:
    Стали вже молодці на другій стороні,
    В славнім царстві Індійському —
    Обернув усіх молодцями знов,
    Стали знову з зброєю своєю воєнною.
    Тут молодцям він наказ віддає
    «Гей же ви, дружино хоробрая!
    Ви ходіть по царству Індійському
    Та рубайте старого й малого,
    Не лишайте насіння ні трошечки,
    Полишайте ви тільки лиш вибором
    Не багато — не мало, а сім тисячів
    Самі гарні душі-дівиці.
    Тут Вольга там царем зіставсь,
    Взяв за себе царицю Азб'яківну,
    А дружина його хоробрая
    Із дівицями тими поженилися —
    Він їм золота, серебра що там викотив!
    Коней їм та корів табуни ділив —
    А на кожного брата сто тисячів.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України