"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 11. Ігор і Ольга.

    По Олегу став княжити Ігор. І знов, як за часів Олега, маєм умову з Візантією та різні звістки чужоземні з останніх років його панування — про похід на Царгород і похід на каспійські краї. Видко, що так було звичайно: перші роки князювання йшли на те, щоб скріпити своє становище, приборкавши непокірних князів і намісників, неслухняні волості і племена, а приборкавши й маючи в руках великі воєнні сили, київські князі робили походи в далекі, багаті краї, шукаючи добичі і слави.

    У літописі береглись також оповідання про те, як приборкував Ігор своїх українських підданців, і голову свою положив в їх повстанню. Оповідання ці цікаві тим, що показують, як закріпляли князі свою владу над під-власними племенами, як збирали від них дань на свою дружину, як її утримували.

    Літопис оповідає, що Ігор воював з уличами і древлянами. Уличі довго боронились; їх город Пересічен тримався три роки і не піддався Ігорю, але той таки вистояв під ним три роки і здобув його: «примучив» уличів і дав своєму воєводі Свенельду дань з них. Потім йому ж дав дань з древлян, що давали по чорній куні з диму (з господарства). Дружина Ігорева почала нарікати, що він занадто багато дав доходів одному Свенельдові: «Тепер,— казали, — Свенельдові вояки посправляли собі зброю й одежу гарну, а ми ходимо голі». Та й почали намовляти Ігоря, щоб пішов з ними у древлянську землю ще й собі з неї взяти: «Ходім, — кажуть, — княже, добудеш і ти, і ми». Ігор послухав, пішов з ними і вимусив від них дань ще й для себе, крім того, що взяв Свенельд для себе. Потім розохотився на ту древлянську дань, що так послушно йому дали, та й каже дружині: «Ви собі з данню ідіть додому, а я вернуся і ще походжу». І пішов ще дань збирати, з малою дружиною, щоб не ділитися з усією дружиною і більше на свій пай дістати. (Так оповідали потім Свенельдові дружинники про Ігореву жадність). Древляни, почувши, що Ігор знов іде з них дань брати, втратили терпець і порішили йому кінець зробити. Зібрали раду з своїм князем Малом і кажуть: «Як вовк внадиться між вівці, то і все стадо виносить, як його не вбити, так і з цим Ігорем: як не вб'ємо його, знищить нас до решти». Післали до його, щоб спам'ятався і дав їм спокій: «Чого знов ідеш до нас? Адже взяв уже всю дань!» Та він не послухав і почав збирати дань. Тоді древляни з міста Іскоростеня напали на його дружину і побили її, було її мало, а самого Ігоря схопили і замучили люто: нахиливши верхи дерев, прив'язали до них Ігоря і потім пустили, так ті дерева й роздерли Ігоря.

    Зосталася в Києві по Ігорю його вдова Ольга з малим сином Святославом, і першим ділом вважала за свій обов'язок помститися за чоловіка та приборкати непокірних древлян. Помста була святим ділом у тих часах «Хто. не відомстить, за того Бог не відомстить», — каже старе слов'янське прислів'я, і чим тяжчою була помста, тим більше честі було месникові. В народі ходило багато оповідань про те, якими хитрими способами і як люто мстила Ольга древлянам за смерть чоловіка. Ольга в наших переказах стала типом, взірцем хитрої княгині, як Олег — взірцем хитрого князя. Про Олега оповідали, як він ходив походом на Царгород і хитрощами на смерть перелякав греків, про Ольгу — як вона їздила до грецького цісаря в гостину, як він її сватав, побачивши її красу і премудрість, а вона хитромудро від того сватання викрутилася, попросивши цісаря, щоб був її хрещеним батьком, а як став хрещеним батьком, не міг уже оженитися з хрещеницею: виходить, що Ольга краще знала християнські порядки, як сам цісар візантійський.

    З оповідань про її помсту над древлянами маємо в літописі кілька: в однім Ольга закопує в землю древлянських послів, що прийшли її сватати за древлянського князя, в другім каже їх спалити, пославши вимитися до лазні. В третім Ольга справляє тризну-поминки на могилі свого чоловіка, і коли древляни повпивалися медом, сказала своїм воякам їх побити. В іншім вона просто йде походом на древлянську землю й пустошить та нищить її, людей каже бити, інших бере в неволю, а так примучивши, накладає данину ще тяжчу, ніж було за Ігоря: дві части каже платити до київського скарбу, а одну — до свого, вдовиного. З цього походу інше оповідання знову розказує, як хитро Ольга здобула древлянське місто Іскоростінь (теп. Іскорость): ніяк воно не піддавалось їй, і Ольга сказала, що не хоче вже від них нічого, тільки аби дали з двору по три голуби та по три горобці, і як ті, повіривши, дали, вона тих птахів роздала своїм воякам і казала поприв'язувати їм запалений трут до ніжок: птахи з трутом полетіли під свої стріхи й запалили місто, люди почали тікати, а Ольга казала своїм воякам їх бити. Ллє такі оповідання про підпалювання міста звірятами або птахами є у різних народів.

    Так, по тодішнім поняттям, Ольга сповнила свій святий вдовиний обов'язок, і в пам'яті народній зосталася взірцем шановної жінки, що свято сповняє що до неї належить: шанує пам'ять свого чоловіка, виховує дітей, пильнує їх спадщини, мудро править державою, об'їздячи її, роблячи порядок, і не лакомиться вийти вдруге хоч би й за самого цісаря грецького.

    Літопис згадує, що по різних місцях зостались її становища і ловища, погости і міста, звані її йменням.

    У церковних кругах шанували Ольгу за те, що вона прийняла християнство, тримала при собі священика й казала поховати себе по християнському звичаю, без тризни. За те її потім признано святою.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України