"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 12. Святослав і його сини.

    Про сина Ігоря і Ольги Святослава було так само багато оповідань народних, як про Ольгу або Олега. Але це не хитрий чудодій, що все робить штукою, а сміливий і чесний лицар-войовник, що у всім поступає одкрито і сміливо, не шукає здобичі ні багатства, цінить тільки славу воєнну і для неї одної живе. «Коли князь Святослав виріс і став чоловіком, — каже оповідання, записане в літописові, — він почав збирати багато хоробрих вояків, бо й сам був хоробрий і легкий, ходив як пард (леопард) і багато воював. Не возив з собою возів, ні казана, не варив м'яса, тільки порізавши тоненько чи конину, чи звірину, чи воловину, пік на вуглях і так їв; не мав і шатра, підстелював на спання підклад (що під сідлом був), а в голови сідло,— такі ж .були і вояки його. А як ішов на котрий край, сповіщав наперед: «Іду на вас!»

    І так описує літопис насамперед його похід на схід. Від арабських письменників знаємо, що тоді Русь понищила краї й торговельні городи болгарські й хозарські: Ітиль, Болгар та інші, порозганяла людей, попустошила їхні оселі. Тоді стала вона сильною ногою на устю Дону і на Азовськім морю, заразом відкрила дорогу своїм походам на Каспійське море. Можна було сподіватися нових походів Русі туди, на персько-арабські городи. Але натомість доля перекинула Святослава в балканські краї, в Болгарію: грецький цісар задумав знищити Болгарію і для того замислив напустити на неї Святослава. Намовив до того Святослава через одного грека з Херсонесу, в Криму, і той підбив Святослава на спілку: Святослав для себе буде здобувати Болгарію, а він буде собі старати корону візантійську. Святославу ця думка дуже сподобалася: захопивши в свої руки Болгарію та маючи в руках Київську державу, він міг опанувати цілі Балкани та й сягнути по сам Царгород.

    Але й без того Болгарія була смачним куском. «Не хочеться мені в Києві жити, — каже Святослав у літописові потім, засівши в Болгарії, як його київські бояри намовляли, щоб лишив далекі краї та пильнував батьківщини, — хочу, —каже, —жити в Переяславці на Дунаю (столиці болгарській) — то середина землі моєї, там всяке добро сходиться: від греків паволоки, золото, вино, овочі різні, від чехів і угрів серебро і коні, з Русі шкіра (міхи), віск, мед і челядь». Мусив Святослав наперед знати про те болгарське добро і тому з утіхою прийняв заклик, не здогадуючи грецьких хитрощів.

    Зібравши велике військо, кинувся він на Болгарію, побив болгарське військо на Дунаю і, зайнявши західну Болгарію, осів у Переяславці. Та слідом прийшли з Києва вісті, щоб Святослав на ґвалт прибував, бо орда печенізька обступила Київ і не дає дихати. Київські бояри докоряли Святославу, що не пильнує своєї держави: «Ти, княже, чужої землі шукаєш та пильнуєш, а свою покинув: трохи нас не забрали печеніги — і матір твою, і дітей твоїх». Намовляли його, щоб лишився в Києві, але Святослав не хотів. Пригнав печенігів у степи і знов почав збиратися до Болгарії. Але стара Ольга, що досі правила за сина в Києві, чула, що недовго їй ходити по світу, й затримала Святослава, щоб був при її смерті. Дійсно, вмерла скоро, і Святослав посадив свого старшого сина в Києві, другого сина — в древлянській землі, в Овручі, третього — на півночі, в Новгороді.

    Так упорядкувавши, рушив знову до Болгарії. Літопис оповідає про цей другий похід так, як оповідано в Києві: болгари без Святослава засіли в Переяславці й не хотіли його приймати. В битві вони почали перемагати, але Святослав підбодрив свою дружину: «Мабуть, прийдеться нам тут полягти, полягнім же відважно, браття й дружино!» Вояки схаменулися, билися відважно, прогнали болгар і здобули місто. Потім Святослав послав до греків сказати: «Хочу йти на вас і взяти город ваш, як цей узяв». Греки хотіли його перехитрувати: «Ми, — кажуть, — не годні проти вас стати, візьміть з нас дань на себе і на дружину свою, скажіть тільки, скільки вас єсть, то ми дамо по тому числу на кожного чоловіка». Це ж греки робили по лукавству своєму, каже літопис, а Святослав не догадався, сказав, що має війська двадцять тисяч — і то ще причислив, аби більше дани взяти, бо мав тільки десять. Греки зібрали сто тисяч війська і пішли на Святослава. Побачивши таку силу, військо Святославове злякалося, але він спам'ятав їх: «Уже, — каже, — нема куди дітися нам, хоч-не-хоч мусимо стати проти них, отже не зробим сорому землі Руській, а ляжемо тут кістьми своїми! Мертвому нема сорому, а як побіжимо, то буде нам сором! Не тікаймо ж, а станьмо кріпко, я піду перед вами — як поляже моя голова, тоді промишляйте самі про себе!» Тоді вояки крикнули: «Де, княже, твоя голова поляже, там і свої зложимо!» І вдарилися війська, і обступили греки Русь, і сталась битва велика. Подолав Святослав, і побігли греки, а Святослав пішов під Царгород, розбиваючи по дорозі городи, що й досі стоять пусті. Тоді цісар візантійський дуже злякався, зібрав своїх бояр — радиться з ними, що робити. Радять бояри послати Святославові дарунки, спробувати, на що він охочий. Посилають золото і паволоки з чоловіком розумним, аби приглядався, як то Святослав прийме. Прийшли греки, положили перед Святослава золото і паволоки — той ані подивився, каже слугам: «Візьміть то собі», — і забрали. Приходять греки до царя, кажуть: «Ані подивився на нас, казав тільки слугам забрати». Радить один: «Царю, спробуй іще, пошли йому зброї!» Поніс то посол Святославу—як же той не втішиться, бере до рук, любується, каже цісареві дякувати. Оповіли то цісареві — «Е, кажуть бояри, лютий це чоловік мусить бути — про багатства не дбає, а за зброю хапається, нема що робити, давай дань». І послав цісар до Святослава: «Не йди вже на столицю, візьми дань, яку хочеш». Дали йому дань — а він ще й на убитих сказав давати: «Це візьме його рід», — каже. Так забравши дань і дари великі, пішов до Переяславця з славою великою. Це оповідає літопис, так як оповідали в Києві. Але в дійсності ця друга війна болгарська не так щасливо випала для Святослава. Настав за той час новий цісар грецький та й послав до Святослава, аби взяв собі те, що обіцяно йому було за поміч попереднім цісарем, та забирався з Болгарії. Святослав був дуже тим ображений, загрозив походом на сам Царгород і справді рушив у ближчі околиці Цар-городу. Греки боронилися, поки цісар, упоравшись з іншими справами, міг рушити з усіма силами на Святослава. На устє Дунаю вислав кораблі з «грецьким вогнем», щоб не пускати помочі з Руси, а сам через балканські проходи, необережно покинені Святославом без оборони, пройшов у Болгарію. Заставши неприготованим Святославове військо, обступив столицю і взяв по недовгій облозі, а захопивши в неволю болгарського царевича, проголосив його царем болгарським, і після цього болгарські міста стали піддаватись йому, як оборонцеві й опікунові болгар. Тоді, не гаючи часу, цісар рушив на самого Святослава, що стояв на Дунаю. В кріпкім бою, що тут стався, гору взяли греки. Святослав замкнувся в місті, і так почалась облога, що потяглася три місяці й докладно описана грецькими істориками.

    Русь боронилася сильно; не раз виходила з міста і пробувала знищити машини й різний припас грецький. Греки мали великі втрати в своїм війську, але й Руси ставало все тяжче в облозі, бо не могла діставати нових запасів. Нарешті Святослав вирішив зробити ще одну спробу, дав велику битву, і як вона не вдалась — постановив миритися з греками. Обіцяв віддати невільників і уступитися з Болгарії, аби тільки вільно пустили. На тім стала згода, списано трактат, захований у літописи. Святослав зрікався Болгарії, обіцяв не чіпати грецьких городів у Криму, обіцяв бути союзником греків. За те греки пустили його вільно і видали припас на дорогу.

    По цій умові Святослав захотів побачитися з цісарем. Той приїхав на Дунай з великим полком кінним, у багатій, золоченій зброї: Святослав же приплив з другого берега на човні, гребучи разом з товаришами; був убраний зовсім просто і нічим не визначався з-поміж інших, тільки була на нім полотняна одежа, а єдиною окрасою був золотий ковток у вусі. Вигляд його описує очевидець так: був він середнього зросту, кремезний і сильний, ніс мав короткий, сині очі, густі брови; бороду мав голену, довгі вуса і на голові чуб; виглядав суворо. Поговорив трохи з цісарем, сидячи в човні, й поїхав.

    Зрікшись Болгарії, Святослав міг потішати себе багатою здобиччю, що йому лишилась, й може думав на Руси зібрати нове військо та вернутися ще раз. Але на дорозі з Болгарії чекала його біда: в порогах дніпрових, де робилися засідки на руських купців, засілися на Святослава печеніги, прочувши про багату здобич, що він везе з собою (може, то й греки таки дали їм знати, щоб небезпечного ворога позбутися). Не можучи пройти з великими тягарями своїми під печенізькою грозою, Святослав вернувся назад на Дніпрове устє і там лишився зимувати, щоб вичекати якоїсь зміни на краще. Але тут не стало припасу, настав голод і ранньою весною пішов Святослав знову — пан або пропав — шукати дороги через пороги. Не пощастило — наложив головою в битві з печенігами, відрубали йому голову і з черепа зробили чашу на пам'ятку побіди над славним войовником, що «чужої землі шукав, а свою втеряв».


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України