"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 16. Боротьба з степовиками.

    Найгірше все-таки давались взнаки нашим землям напади степовиків — особливо на степовім пограниччі, в Київщині та Переяславщині, що тоді й стала прозиватися Україною, тому що опинилась на краю наших земель, під самими найгіршими нападами половців. Писання тодішні повні жалями на цю половецьку біду; оповіданнями про те, як руйнували і нищили половці наші землі, як тяжко страждали невільники, котрих виводили вони з собою, як потім татари, та продавали в неволю в чужі краї. Видко з тих жалів і оповідань, як тяжко далась та половецька біда нашим людям, нашому громадянству.

    Тому вони нічим не злостилися так, як тим, коли ще й самі князі в своїх усобицях наводили тих половців та інших степовиків, і нічим не тішилися так, як бачили, що князі залишають свої усобиці та спільними силами беруться до оборони країни та до боротьби з степовиками. За цю боротьбу вони готові були багато пробачити своїм князям. Тих з них, які особливо прикладались до неї, вони величали і славили, забуваючи їх гріхи в політиці і кривди, які доводилось від них терпіти в чім іншім. Така просвітня година була на Вкраїні у п'ятдесят літ по смерті Ярослава, за внуків його. Князі по довгих усобицях замирились, з'їздились кілька разів під Києвом на свої з їзди, умовились щодо своїх володінь та почали спільні походи на половців у степи, щоб приборкати цю хижу орду. Ходили кілька разів вниз Дніпром, і степами на схід, на Дін, розбивали їх кочовища, забирали худобу, побивали їх жінок і дітей, щоб відстрашити від нападів на Україну.

    Справді потім половці на якийсь час присіли, відкочували дальше від України і боялися нападати на українські землі. Цим на Україні дуже тішились і дуже величали князя Володимира Мономаха, що був головним провідцем тих походів. Це був внук Ярослава. Ім'я Мономаха дістав він тому, що мати його була грецька царівна, донька цісаря Мономаха. Мономах був дуже розумний і дбалий князь. Він дуже прихильно ставився до церкви і духовенства, і через те духовні й письменники дуже вихваляли його. Був він також дуже діяльним князем, вічно їздив з одної своєї волості до другої, вічно товкся в походах, і хвалився своїм дітям, що сам пильнував усього від хазяйства до суду і війська, щоб нікому не було кривди від його людей. Описав у науку дітям своє життя і їм наказував, щоб жили так само — держались церковної науки, були дбалими князями і самі всього пильнували. Ця наука його заховалась, і вона дуже цікава тим, що показує, як жили і правили тодішні князі.

    Сучасне ж громадянство найбільше пам'ятало Моно-махові його війни з половцями. Він був князем у Переяславськім князівстві, що найбільше терпіло від половців, і тому намовляв князів відложити свої усобиці та договори з ордою. За це кияни, як умер у них князь, покликали Мономаха на київський стіл, проти княжої постанови, щоб кожний держав свою батьківщину. А в літописах заховалась гарна пісня про тодішній погром половців, як вони мусили тікати куди видко від Мономаха:

    Гей Володимир Мономах пив Дін золотим шоломом,
    Здобувши землю їх всю і загнавши окаянних агарян(половців).
    Вигнавши Отрока у Обези за Залізні ворота,
    А Сирчан зіставсь на Дону, рибою живився.
    Лиш один гудець (музика) Орев —
    Післав його у Обези і сказав:
    Гей Володимир умер уже,
    Вертай, брате, з землю свою.
    Скажи йому, рече, слова мої,
    Співай йому половецькі пісні,
    А не схоче, дай йому зілля-євшан понюхати.
    Той ні вернутися, ні слухати не хотів —
    Сей йому зілля понюхати дав
    І понюхавши, сплакав, рече:
    Та вже краще в своїй землі кістьми лягти,
    Як у чужій славним бути.

    Після Мономаха скоро знов почались усобиці між князями, і вони в своїх війнах почали по-давньому закликати половців та наводити їх на своїх ворогів. Половці скоро осмілились через це, забули Мономахові погроми та стали й на власну руку набігати на Україну. В сто літ після смерті Ярослава знов почалась половецька біда для України. Знову почали пустіти городи, що розселились за спокійного часу на степовім пограниччі, за Києвом та Переяславом. Знов люди почали тікати від орди в ліси та захисні місця. Цілим військом приходилось виходити в степи, щоб охоронити від половців купецькі каравани та охоронити границі від нападів.

    Так робили старші князі. Молодші ж і сміливіші прикладом Мономаха пробували настрашити половців походами на їх власні кочовища. Так ото вибрався був в 1185 р. на половців князь Новгорода-Сіверського на Чернігівщині, Ігор на ім'я, зі своїми братами. Зі своїми полками, зложеними : пограничного війська, сміливого і досвідченого І» степовій війні, вони відважно пройшли в половецькі степи, погромили половецькі кочовища, забрали велику здобич, але не задовольнились тим і рішили пройти в саму глибину степів і завдати половцям смертельний удар. Пройшли аж над море Азовське, але тут, на ріці Каялі, стріли їх головні сили половецькі і погромили князів. Сам Ігор і менші князі попали в неволю половецьку, тільки згодом удалось йому втекти за поміччю одного половця, інші князі пізніше викупились на волю. Київський князь Святослав, затривожений цим погромом, скликав князів, щоб спільно боронити Україну, від половецьких ханів, бо ті ще більше засміліли і стали, гірше нападати на наші землі. Про ці війни і похід Ігоря оповідає найкращий поетичний твір, який зіставсь нам від тих часів. Він зветься «Слово о полку Ігоревім» (тобто про Ігорів похід). Величає хоробрих князів і тужить, що не вдалось їм приборкати половців, так як Мономахові.

    На ріці на Каялі пітьма світ покрила, Розбіглися половці по Руській землі, як хиже гніздо. Вже піднялася хула на хвалу. Вже ударила нужда на волю...


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України