"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 19. Татарський погром.

    Середньоазійські степи, що стільки вже нашкодили нашому життю й культурі, викидаючи в наші степи раз у раз все нові хижі орди кочові, на місце тих, що вже ослабли в боротьбі з нашим народом і стратили свою дикість у пожиттю з ними, іще раз викинули хижу й дику орду на шкоду й погибель українського життя.

    Були то татари, інакшим іменем звані монголами. Ця монгольська орда кочувала на далекому Сході, на Амурі. Незадовго перед тим з'явився в ній великий войовник Темуджін, який злучив докупи всі часті тої орди, почав підбивати сусідні народи і на недовгий час запанував над усіма краями від Китаю аж до Кавказу. Його внук, Бату (або Батий) на ім'я, насамперед пішов походом у московські, потім у чорноморські краї, знищив тут половців, а по цім став воювати українські землі. Хотів тут заложити своє царство й підбити сусідні землі. Щоб провести до послушності й покірності, татари мали звичай відразу якнайбільше настрашити людей своєю нелюдськістю, аби на потім боялись та не бунтувались. Тому насамперед вони здобували силою городи, особливо більші, й побивали в них людей без розбору й милосердя, а потім тій людності, яка лишалася, казали давати дань і бути послушною.

    У 1239 році Бату навів свою орду на українські землі, ті, що за Дніпром. Орда взяла Чернігів і Переяслав, понищила міста, побила багато людей.

    На другий рік Бату перейшов Дніпро, приступив під Київ. Дика орда облягла місто як хмара: літописець каже, що від рипу возів, реву верблюдів та іржання коней у татарських станах, що йшли з ордою, голосу в місті не можна було чути. Князь утік зі страху; люди боронились самі, як могли. Татари своїми таранами (такі повішені на шнурах бруси, що ними стіни розбивали) розбили мури міста: поки вони відпочивали, люди київські поставили дерев'яну кріпость навколо церкви Богородиці, побудованої Володимиром, але кріпость не була сильна: татари зараз здобули її. Люди кинулися тікати до церкви на хори, але такої сили людей не витримали мури, і церква впала та людей подавила.

    Татари потім перейшли через Київщину, Волинь і Галичину, здобуваючи городи, які стояли по дорозі, та побиваючи людей. Пройшли на Угорщину, поруйнували її. Польщу також. Потім вернулися назад у Чорноморські степи, осілися над Волгою і послали своїх посланців у сусідні землі списувати людей, щоб давали їм дань. Так попали українські та московські землі в неволю татарську.

    Багато в тім завинилися князі. Хоч яка велика й сильна була орда татарська, але якби вони спільно й однодушне заходилися боронитись від неї, то мабуть би й відборонились, а в кожнім разі не дали б на таке знищення своїх земель татарами. Вони ж не думали про це, не помагали один другому, кожний боронив свого города, але не мав сили, або й таке було, що лишав людей на ласку божу та тікав куди видно. Тому то, як показалося, що князі не вміють оборонити землю від татар або й бояться з ними боротися, в різних місцях на Україні люди постановили не слухатись князів і не приймати їх до сеГн1 більше, а здатись на ласку татарам і тільки їх слухатись.

    Знаємо вже, що з княжої управи, з княжих урядників і слуг люди були і без того дуже невдоволені, жалілись на здирства й неправди. Тепер хотіли зовсім відчепитись від князів, за поміччю татарів. Бо коли мали й татарам дань давати, і князям, а князі їх не могли нічим від татар захистити, то за краще вважали мати діло тільки з татарами та їх ласки шукати. До того надіялися, що татари не будуть мішатися до їх справ, а хотіли жити собі по своїй волі, без князів та їх начальників, хоч би під татарами.

    Знаємо, що так було в Київщині й на Волині по різних місцях, а мабуть, і ще подекуди. Коли князі хотіли силою змусити тих людей до послушності потім, як татари пішли собі над Волгу, люди не давались, боронились аж до останнього та кликали в поміч татар. А татарам це було на руку, бо князів вони боялись, що ті колись при добрій нагоді схочуть відборонитись, а самі люди, як почне жити кожна громада осібно, — для татар будуть зовсім безпечні: що схочеш, те можна буде з ними зробити.

    Так на довший час не стало майже зовсім князів у Київщині та Переяславщині. В Чернігівщині князі позоставались, але такі були дрібні та безсилі, що нічого не значили. Намножилось їх за той час без кінця, і татари робили з ними, що хотіли, не раз без вини убивали або проганяли. Сильна держава на Україні зісталася тільки в Галичині та на Волині, і вона по татарськім погромі продержалася ще цілих сто літ.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України