"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 22. Державне і громадське життя київської і галицької доби.

    Годиться нам тепер поглянути, який був політичний і громадський устрій за часів державного українського життя. Ми бачили, що Україна складалася з більших і менших князівств, старших і менших, і вони з розмноженням княжого роду все ділилися й меншали переважно. Київський князь вважався найстаршим між князями, «замість батька», і його інші князі мали слухатися. Якийсь час так і було — особливо, коли на київськім столі траплявся князь енергійний, сильний. Але з другої половини XII в. старшими хочуть бути суздальські князі і умисно підривають київських, а далі, з кінцем XII в., для всієї західної країни стають старшими галицькі князі. Київ ще якийсь час зіставався політичним осередком Подніпров'я; а далі тратить і тут своє значення.

    У своїм внутрішнім правлінню всі князі вважалися вповні самостійними, один князь другому не мав мішатися в правління. Князь правив, опираючись на свою дружину, яку тримав з своїх грошей, з тих доходів і даней, які на нього йшли.

    Спочатку ця дружина була дуже рухома: вона, як і князі, переходила з землі до землі, з князями і без них; далі осідується, сказати б, вростає в землю й зливається з земським боярством і доходить великих впливів в управі, бо ця управа — законодавство, політика, суд, накладання і збирання податків — лежала в руках князя і його дружини, що правила його іменем, а дружина це було сливе те ж саме, що земське боярство, особливо в західній Україні, — в Галичині, й на Волині.

    Князь на раді з своєю старшою дружиною, що звалася боярами, уставляв усякі закони і правила для людей своєї землі. Він уважався єдиним суддею по всіх справах, сам правив суд, коли мав час і змогу, а коли його не було на місці, заступали його слуги, а по інших місцях його намісники — посадники або воєводи. Вони іменем князя порядкували місцеві справи, пильнували оборони і спокою.

    Князь накладав податки, збільшував їх, коли вважав потрібним, і доручав своїм слугам і дружині збирати їх. Вся військова справа була в руках князя, він сам правив військом, і це вважалось певнішим, щоб він сам військом кермував, «бо боярина не всі слухались».

    Громадянство мішалося до правління тільки часами, коли бачило непорядки. В деяких землях такі «віча» громадські, де розбиралися й обговорювалися всякі справи, були досить частим явищем, князі признавали це право за вічем — ставити жадання, а навіть зміняти князів, коли вони не йшли в лад громаді. Але як князь себе чув досить сильним, то він не дуже прислухався до цього всього й старався придавити таку діяльність віча. Віче одначе теж було виразом не так всього громадянства, як його вищих верств, особливо міського боярства.

    Простий народ взагалі не мав впливу; княжа управа стояла під пилинами боярства, а селянство і просте міщанство через ті недогоди, які переживала Україна, попадало все в більшу владу боярської верстви.

    В княжих усобицях і половецьких та татарських наїздах багато руйнувалося людей й їх господарств. Щоб наладити хазяйство, купити худобу, побудуватися, люди мусили позичатися у багатих людей, бояр, і потім за невиплатні борги часто попадали в неволю. На місце вільної людності зростало все більше число людей не свобідних — хлопів, челяді, і піввільних — наймитів і закупів, що відробляли своєю працею свої борги і дуже часто кінець кінцем також попадали у вічну неволю.

    Княжа управа і право, як бачимо з усього, більше дбали про інтереси та вигоди маючих властителів, бояр, ніж про простий народ, і коли заступалися за нього, то хіба як боялися народного повстання або з причин інших незвичайних прояв. Так, у збірнику наших законів, у додатках до старої «Руської Правди», маємо такі постановлення Мономаха з боярами. Одного разу у Києві сталося повстання проти багатих людей, купців, тощо — Мономах постановив, щоб на будуче проценти за позичені гроші були нижчі, бо видко, що занадто допекли людям занадто високі проценти.

    Не дуже підіймала свій голос в обороні народу й церква, що виросла в невільницьких відносинах Візантії: сам цісар уважався головою у всяких церковних справах, духовні корилися йому у всім і таку звичку перенесли на Україну, шукали у всім помочі, радили слабшим і залежним, аби слухалися і корилися, аніж стримували сильних і могутніх, аби не зловживали своєю силою.

    Придавлені такою економічною неволею, а не вміючи добитися собі голосу в політичнім життю й змінити неприхильні громадські й політичні обставини, люди не цінили свого державного життя. Тим пояснюються такі явища, що наші громади піддавалися під безпосередню владу татар, аби спекатися князів і боярства, і зовсім спокійно, без боротьби, переходили потім під владу литовських князів. Терплячи від ласки князя та бояр більше громадських та господарських недогод, вони не оцінювали тої ваги, яку мало самостійне державне життя для життя народного, національного. Тим часом з національного становища багато значило, що ця державна самостійність боронила наш народ від поневолення його іншими народами і від використання наших сил, економічних і культурних, для розвою і зміцнення культури якоїсь іншої державної, пануючої народності.

    Поки державний устрій був свій, князі, боярство і церква стояли на тій самій народній підставі, що й маси народні. Засобами й силами держави й народу приготовляли й розвивали національну культуру. Ця культура і тепер до певної міри служила інтересам народних мас, а ще більше мала послужити йому з подальшим розвоєм народним і сильнішим розвоєм своїм.

    У цю добу культурне життя — освіта, школа, письменство, мистецька творчість — підпало дуже сильному впливу церковному, візантійському, і це в значній мірі відірвало його від народного життя, відчужило від народу. Але під чужою, церковною покривкою проривалися й тепер сильні своєнародні течії, а з дальшим розвоєм народного життя ці народні течії повинні були брати гору над чужими елементами культури все більше і більше — коли б це народне життя не зазнало таких переворотів і потрясінь, які приніс йому упадок державного життя.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України