"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 23. Освіта й письменство.

    Вище було згадано, що християнство на Україні і візантійські впливи зачалися певно ще геть перед Володимиром. Потім же, як властю його і його наступників (особливо Ярослава) воно було поширене по всіх землях руської держави, візантійські впливи і візантійська культура взяли рішучу перевагу над іншими — особливо східними, персько-арабськими.

    Культурне життя надовго набрало сильної церковної закраски, що налягла і на освіту, і на письменство, і на артистичну творчість (мистецтво). Освіта й книжність вважалися помічним засобом для християнської побожності — аби через читання побожних книг люди набиралися християнського духу. Письменство головно було в руках духовенства, мистецтво теж переважно обернене було на потреби церкви, богослужіння. Але так було не тільки у нас, а і в західній Європі в тих часах: світський, мирський елемент з часом скинув з себе церковну шкарлупу там, так само скинув би і у нас. Учились тільки люди духовні, або ті, що хотіли бути духовними.

    Освіта довго держалася між духовенством; не поширювалася між людьми, тому що сливе не було і шкільної науки. Наше духовенство переймало ті способи, які були у Візантії. Там же зрідка тільки, при більших монастирях та кафедральних церквах, велася наука більш на шкільний спосіб; звичайно ж батьки давали дитину в науку письменній, найчастіше духовній людині, і так вчили її одинцем, або щонайбільше кількох таких учнів разом. Так учили у нас здебільшого, а через це освіта і книжність поширювалися досить мляво.

    Найчастіше наука кінчалася читанням, рідше писанням та рахунками. Всякі інші відомості добувалися читанням книг; але тих книг було мало, і то найбільше книги богослужебні. Тільки в більших осередках освіти можна було доступити вищої науки, навчитися писати літературно, по тодішнім поняттям, і вивчитися грецької мови, щоб читати грецькі книги без перекладу. Таких людей, що стали на верхах сучасної грецької освіти, ми стрічаємо вже від першого покоління по схрещенню — такий був митрополит Іларіон, пізніше, наприклад, Кирило, єпископ турівський, й автори деяких безіменних творів. Було їх одначе все-таки небагато, і більшість тодішніх письменників були самоуки, що писали як уміли.

    У грецькій літературі та в тих перекладах, які робилися у нас або приходили готові з країв болгарських і сербських, найбільше було творів церковних і релігійних, призначених для зрозуміння християнства та направлення на побожне, християнське життя. Так і те письменство, що розвивалося у нас, найбільше йшло цією ж дорогою. Писалися проповіді, побожні поучення, життя святих місцевих. Таке писав митрополит Іларіон, автор похвали Володимиру Великому, св. Феодосій печерський, автор поучень, святий Нестор, що написав життя синів Володимира Великого Бориса та Гліба і Феодосія печерського, ігумен Данило, що описав свою подорож до Святої Землі. В XII -в. звісні: митрополит Клим і Кирило, єпископ турівський, автори молитов і проповідей; в XIII в. Симон і Полікарп, автори печерських житей, дуже цікаво написаних, так що вони залюбки читались потім цілі віки. Ця збірка оповідань-про печерських святих зветься Патерик Печерський: це була найбільш популярна книга з нашого старого письменства. Ось цих письменників знаємо поіменно; далеко більше зосталося за іменами нам невідомими, і самі писання їх пропали. Тому й не маємо справжнього поняття про старе письменство.

    Поза релігійним письменством найбільш розвинулося літописання. Хоч воно вийшло в переважній части з рук людей духовних і багато займається церковними справами, але дає дуже багато для зрозуміння тодішнього життя. Що знаємо з життя громадського — головно знаємо з літописів. Там заціліли уривки народних оповідань, пісень, писання літературні, документи. Деякі части літописів визначаються незвичайно яскравим оповіданням. Мало котрий народ може похвалитися таким інтересним літописанням. А те ж, що маємо, це тільки уламки старого літописання, що попали в літописні збірники.

    Один такий збірник був зложений у Києві за часів Мономаха і сюди ввійшли старші пам'ятки київського літописання, це так званий Старший або Начальний літопис. За часів Даниловичів десь у північній Волині була зложена друга збірка, де до Начального літопису додані київські записки XII в., потім галицький літопис часів Данила і волинські записки часів Володимира Васильковича. Без цієї дорогоцінної збірки ми знали б дуже мало що з української історії.

    З інших не церковних писань дуже цікава та наука Мономаха своїм дітям, де він оповідає про своє життя. З творів поетичних зацілів один — дорогоцінне «Слово о полку Ігоревім», зложене в Києві скоро після Ігоревого походу 1185 р. Воно визначається великою поетичною вартістю, гарними, яскравими образами, а зараз важне ще тим, що з нього видко, як сильно була розвинена у нас на Україні поезія світська, дружинна, подібна до такої ж візантійської та західної, французької. Довідуємось про деяких славних співців, про їх пісні. В їх піснях дещо дуже близьке до народної словесності, дещо йде з книжних грецьких впливів. Ні один слов'янський народ не має такої старої й коштовної пам'ятки.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України