"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 4. Стара і нова кам'яна культура.

    Тяжкі були початки людської культури, трудно і поволі давались людині її перші здобутки. Найстарша людська культура, так званої старої кам'яної доби або грецькою назвою — палеолітичної) що розвивалася протягом довгих десятків тисяч літ дилювіальної доби, все-таки зісталась дуже невисокою. Люди тодішні були бродячими звіроловами і рибалками, як теперішні американські індіани й австралійці. Вони жили невеликими племенами -7 родами. Громадське життя і духовна культура — вірування, релігія, творчість була ще дуже мало розвинені, обстановка господарська— так само. Не знали іншої одежі, крім звірячої шкіри. Не робили ніякого штучного житла, користали з печер, де вони були, щоб ховатись від холоду, дощу і снігу (такі кам'яні печери, де вони були, заховали особливо багаті пам'ятки тодішнього життя: останки їжі, різних знарядь, рисунки на стінах і кості самих людей). Люди не мали ще домашніх звірят, не знали вирощувати собі їжу — все це принесла тільки молодша, нова кам'яна культура алювіальної доби.

    На землі тоді знов потепліло, льоди топилися, маліли, задержувалися тільки або на високих горах, або на далекій півночі. Величезні води, що текли з них, коли топилися ці страшні маси льоду, стекли в річні долини, зіставивши по собі грубі верстви родючої глини. Світ звірячий і рослинний розширявся по визволених від льоду просторах все далі на північ. Обставини життя ставали легші для чоловіка. Пройшовши сувору школу льодової доби, яку можна порівняти до теперішнього життя на далекій півночі, рід людський швидко розмножався в нових, легших обставинах, і сильно поступав у своїй культурі. Доба нової кам'яної культури в порівнянні з попередньою дуже коротка: вона рахується кількома тисячоліттями, тим часом як доба старої кам'яної культури тяглася десятки тисяч літ. Одначе в новій кам'яній добі чоловік робить в порівнянню з попередньою незвичайно великі і швидкі поступи — як у майстерстві, так і в господарстві, в вигоді свого побуту, і в своїм громадськім і духовнім життю. Довга, повільна доба палеоліту приготовила швидкий поступ неолітичної, а потім металічної доби.

    Камінь все ще зістався головним культурним матеріалом, з котрого чоловік майстрував собі всякий струмент; але вироби з каменю і кості стають далеко різнорідніші і доходять неймовірної тонкості й акуратності в роботі, стають через те далеко кориснішими для своєї мети. Неолітичні списи, стріли, сокири, булави, ножі, пили, кістяні шпильки, голки дивують незвичайною делікатністю І красотою своєї роботи. Поруч кременя уживаються інші камінні породи, не раз привезені здалека. Розвивається очевидно спеціальне ремесло з виробу цих знарядь: у певних місцях, особливо де був на місці придатний камінь, з'являються цілі великі робітні, які працюють на цілу околицю. Чоловік не вдовольняється вже припадковим захистом у печері: він починає робити собі штучне житло, там де немає натурального, не хоче мокнути і мерзнути на морозі. Він викопує штучні печери, коридори і комірки в грубих верствах глини; робить землянки, викопуючи ями і накриваючи їх зверху дерев'яною покрівлею; будує цілі хижі з дерева або ріща, обмазаного глиною. Щоб захистити себе від звіра, він місцями ставить такі хати на воді, на палях, забитих у дно і покритих зверху помостом; рухомий місток сполучає таку оселю на палях з берегом, і коли його звести, з берега не можна дістатись до оселі. Подібні оселі на палях, з такою ж метою, будуються часом і на землі. Всі хати ці ще дуже тісні й неохайні, але в них з'являється вже перший посуд — глиняні миски і горнята, виліплені з руки, і в них можна варити, кидаючи до них розжарене на огні каміння. Чоловік не вдовольняється також і простою шкірою для одіяння, у нього тепер уже єсть правдива одежа, зшита з шкір жилами, кістяною голкою, а далі — і з вовняної чи рослинної тканини. Бо жінки вже зачинають прясти вовну, плести і ткати грубу тканину з неї або з рослинного лика.

    Люди й годуються тепер краще, ніж давніше. З'являються домашні звірята. Першим була собака, одомашнена дуже рано, — помічниця чоловіка на ловах. Потім одомашнюється вівця, коза, свиня, ще пізніше корова. Завівши це господарство, люди вже не мають такої небезпеки частого голодування, як давніше, коли вони живилися звіриною та рибою: у них дома єсть запас м'яса. Коли ж ця худоба відгодовується на кращій паші, люди годуються також її молоком. Користуються її вовною і шкірою.

    Починається також потроху і хліборобство з огородництвом: люди, головно жінки, починають пересаджувати в сусідство своїх садиб рослини з їстівним корінням, листям, зерном, засівають ці зерна і вирощують у більших масах, розтирають на камінних зернотерках, які згодом вироблюються в ручні жорна. На огнищу з'являється каша, куліш і спечені з грубо розмеленого зерна хліби чи пампухи. Все це головно жіноча робота, тим часом як чоловіки далі ходять на лови, пасуть худобу і воюють.

    Маючи поживу подостатком і більш забезпечену, люди можуть вирощувати більше дітей, жити великими сім'ями, не розбредаючися нарізно, як в давнішім звіроловськім побуті. Ті племена, в яких головна вага господарства лежить у стадах худоби, кочують з ними, переходячи з паші на пашу. Ті, в яких розвивається більше хліборобство, живуть осіло; вони більш цінять згоду і спокій, тим часом як скотарі-кочовники більш войовничі й залюбки нападають на хліборобські оселі. У тих і цих творяться ширші союзи родів і осель. Для оборони насипають округ своїх осель вали, для захисту в небезпечну хвилину роблять укріплення. Виробляються певні визначні своїм богацтвом і впливами роди — династії. Поруч воєнних стріч розвиваються ширші торговельні зносини. З далеких країв привозиться зброя з кращих родів каменю, гарні раковини для окраси, а потім і металічні вироби.

    Про розвій духовного життя свідчать особливо похоронні обряди: останки давніх могил відкривають їх перед нами. Бачимо, що для мерців споряджають осібні посмертні житла, де і ховають їх з певними церемоніями, наділивши всім потрібним для посмертного життя. У нас, наприклад, покійників ховали часом у камінних скринях, зложених з плит, часом в ямах, насипаючи над ними високі могили. Іноді закопували тіло цілим, іноді палили його на огні, а потім попіл і недогарки складали в глиняний горщик і закопували в землю. При небіжчику клали часом дещо з його речей та різну страву в горнятках. Часто його тіло мастили чи посипали червоним порошком (охрою), і той порошок осідав на костях, коли тіло згнило. Такі могили з червоними кістками йдуть через усі степи наші від Кубані до Бессарабії. Видно, що й тоді червоний колір став уже кольором жалю, як пізніше мерців накривали червоною китайкою.

    Без сумніву, були вже тоді також і певні вірування в живих духів предків, які мають божеську силу, й інші більші й менші божеські єства. Про них, про початок світу й людей складалися й передавалися з роду в рід перекази, укладалися молитви і пісні.

    Хоч пи помина кам'яна культура не тяглася так довго, як старша, але слідами її повна майже вся земля наша. Видно, що намножилося вже людей, та й сліди їх життя стали помітніші: легко їх пізнати, не те що якусь давнішу креміняку, що й не зміркуєш, чи її рука людська обробила, чи вона сама так одкололась. З цих часів майже скрізь знаходиться різний інструмент, посуд глиняний, могили людські, а місцями сліди великих осель: хати, робітні, де вироблявся всякий інструмент, або городища, де ховалися тодішні люди в небезпечну хвилю; такі городища бувають досить великі — значить і людей коло них жило багато.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України