"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 35. Освітній рух і боротьба з церковною унією.

    Коли між українцями пішла вість про цю змову владиків, великий гнів пішов на них і на уряд, що він потайки від громадянства хоче їх, неначе яких безсловесних, перевести на унію та на католицьку віру. Князі й пани, духовні й миряни завзялися не дати того католикам, щоб українським людом без його волі й відома розпоряджалися, щоб не тільки не приймати і не допускати тої унії» а піднести свою батьківську, народну церкву православну руську, і, відкинувши зрадників за поміччю грецьких патріархів, поставити собі добрих пастирів, підняти освіту й християнське життя в церкві й між своїм народом, під доглядом і контролем громадянства.

    Уже кілька літ перед тим, коли папа приписав завести новий календар, на місце старого, невірного, і король польський розпорядивсь, щоб усі рахували дні по тому новому календарю, і свята по ньому одправляли, українці запротестували проти того. Доказували, що ніхто їм не може зміняти днів свят, бо це справа їх церкви, яку не можна зміняти без порозуміння з патріархами. Король мусів уступити їм. Тепер же король і владики хотіли накинути далеко важливіші чисто релігійні зміни і зворушили всі сили українські — політичні, літературні, громадські. Почався небувалий ще досі рух в українськім культурнім житті. Виступили талановиті сили письменські. Розгорнулось українське відродження.

    Уже перед тим, у 1570-х і 1580-х роках, коли католицькі духовні, особливо ченці, єзуїти, привели до ладу свою польську церкву й стали сильно ударяти на православних, колючи очі їх непорядками, вже тоді православні українці й білоруси сильно взялись до освітньої роботи та до церковної справи. Не тільки духовні, але й світські люди взялись до цього. Прикладом інших народів, у котрих тоді йшла дуже жвава робота коло направи церковних порядків (цей рух зветься реформацією; він жваво йшов у німців, і від них розходився по слов'янських та інших сусідніх краях), вони й своє громадянство накликали до ширення освіти, релігійної .свідомості і моральності. Нагадували своєму панству, багатим князям та дукам, що на них лежить обов'язок перед громадянством подбати про освіту, поклопотатись про видання книжок.

    Декотрі відзивались на це справді. Один з панів, Ходкевич на ім'я, прийняв до себе московського друкаря Івана Федоровича, що мусив з одним товаришем тікати від злості духовних московських, і тут, на українськім пограниччі з Білоруссю, надрукував він коштом Ходкевича першу книгу, яка вийшла на українській землі: «Учительне Євангеліє» (збірник поучень на Євангельські слова). Звідти Федорович перекочував до Львова і там з поміччю львівського братства наладив друкарню також, ;І :І Львова перекликав його до себе Костянтин Острозький до свого Острога на Волині. Там зібрався чималий гурток учених, українців і чужоземців, вони наладили тут школу на взірець сучасних латинських академій. Це була перша вища школа, яка з'явилася в тих часах на Україні — її також звали часом острозькою академією. З тими ж ученими Острозький задумав видати повний слов'янський текст Біблії. Це було велике діло, як на ті часи, бо перед тим звичайно не було повної Біблії в рукописах, а тільки певні частини; щоб позбирати, виправити текст по грецькому тексту, все це вимагало великої роботи й великих заходів, і коли, бачимо, Біблія нарешті була видана в 1580 р., це було найбільше видання, яке досі виходило на слов'янській мові. Пізніше цей учений .гурт острозький зайнявся боротьбою проти нового календаря і проти унії, і цілий ряд важних літературних творів вийшов звідси.

    Але хоч як цінили сучасники діяльність острозького гуртка й ту поміч, яку давав йому Кн. Острозький, вже бачили, що на самих князів і панів у цій справі не можна покластись. Занадто вони були легкі й податні на польські впливи, покидали свою віру й народність та переходили на польську. Сини цього самого Острозького, що величався головою православних, попереходили на католицтво, чого ж було сподіватися від інших. Тому, величаючи своїх вельможних оборонців і протекторів, громадянство заходилось у своїм гурті спільним коштом і заходом наладити просвітні засоби для оборони своєї віри й народності. Для цього вжили вони своїх братств, до завдань церковних і милосердних додали тепер завдання освітні.

    Львівське братство вело в тім перед на Україні. Воно викупило друкарню Федоровича, зоставлену ним, щоб друкувати потрібні книжки, і задумало заложити вищу школу, щоб українські діти, «п'ючи воду з чужих криниць», тобто навчаючись в католицьких школах, не відпадали від своєї віри й народу, бо «від того скоро може весь народ згинути». Так писали вони у відозві, котру розіслали по Україні, просячи земляків, щоб їм помогли своїми пожертвами в цій справі — бо самі львівські міщани не могли своїми невеликими коштами поставити школу, сплатити борги за друкарню, наладити друкування книжок. Ці заклики не зіставались без успіху, і в кожнім разі у Львові, навколо друкарні й школи, згромадився поважний гурток письменників і учених, а прикладом львівського братства й інші старались закладати у себе школи й заводити краще життя й кращі церковні порядки.

    Таким чином, саме в тім часі, як уряд у змові з владиками задумав розпорядитися православними українцями як безсловесною худобою, не питаючи їх, в українськім громадянстві вже були доволі значні організації й просвітні та наукові гуртки й друкарні.

    Ці успіхи по довгім упадку церковного й просвітнього життя дуже підняли настрій українського громадянства, і воно з усією силою виступило проти уніатських замислів проповіддю, писаннями, книгами. Цілий ряд талановитих письменників виступив з їх сторони. А найперше місце серед них займає галицький чернець Іван з Вишні, постриженець афонської гори. З незвичайною силою й красномовністю виступив він у своїх посланнях проти замислів владиків, докоряючи їм, що пильнують не інтересів церкви й порядку, а своїх вигод: ударяв на панство, що відривається від своєї віри й народності. Огненними словами, яких іще не чула Україна, виступав в обороні поневоленого й закріпощеного робочого народу. В тім він був попередником нових українських письменників. Можна сказати, що аж до Шевченка не чула Україна більш щирого й гарячого слова в обороні робочого народу.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України