"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 27. Унія Польщі з Литвою.

    Хто придивлявся до. тої кривавої, завзятої боротьби, що йшла між литовськими князями й Польщею за галицько-волинські землі аж до 1380-х років, мабуть, і в сні не бачив, чим ця боротьба мала скінчитися. Такий несподіваний був той кінець: прийшла унія, тобто з'єднання Польщі й Литви під владою великого князя литовського, і він, засідаючи на польськім троні, мав навіки прилучити всі землі литовські до Польщі, так щоб Литва перестала бути осібною, а всі її володіння стали провінціями Польщі. Видумали це польські пани.

    У Польщі перед тим вмер король, не лишивши синів, тільки доньку. Найстарший з князів литовських («великий князь») Ягайло, Любартів братанич, посватав ту королівну. Польські пани згодилися видати її за нього з тим, щоб він охрестив свою Литву на католицьку віру (поляки були католики) і прилучив на вічні часи до Польщі всі землі, які до литовських князів належали, отже й білоруські та українські. Ягайло на це згодився, бо хотів бути королем над Польщею й Литвою, й списали таку умову про злуку Польщі й Литви в одну державу.

    Сталось це в році 1385. Ягайло оженився з польською королівною й став королем у Польщі, а поляки надіялися, що тепер всі землі литовські, білоруські й українські їх будуть. Та воно не пішло так легко. Самі землі не хотіли переходити до Польщі, бо під литовськими князями вони жили по своїх давніх звичаях, а поляки в тих землях, які забрали, — от як у Галичині, заводили польську та латинську мови, польські порядки, забирали ґрунти й роздавали полякам, — як далі побачимо.

    Князі з литовського роду, що сиділи по землях українських та інших, теж не хотіли під Польщу йти. Насамперед брат Ягайлів, Витовт на ім'я, схотів стати великим князем та правити замість Ягайла в землях литовських. Почалися за те великі суперечки — потягли вони більше як на півтораста літ. Поляки покликались на ту умову про злуку 1385 р., а литовські князі й пани казали, що вони на ту умову не приставали, а Ягайло зробив її самовільно, їх не питаючись. Вони вибирали собі великих князів, які хоч визнавали польських королів (Ягайлових синів та внуків) своїми старшими, але ні в чім їх не слухали й правили зовсім на свою руку. Щоб досягти свого — мати литовські землі під Польщею, поляки не раз умисно вибирали собі тих великих князів литовських за королів (бо то була та сама княжа сім'я —потомки Гедимина), але і в такім разі литовські пани та князі правили своїм краєм окремо від Польщі.

    Багато про це сварились, навіть і воювались, та це не помагало: велике князівство Литовське було собі окремо, хоч часом один і той самий чоловік був заразом і великим князем литовським, і королем польським: у Польщі правило правительство польське, у великім князівстві Литовськім — литовське, а король чи великий князь і тут, і там не багато значив.

    Одначе зовсім відірватися від Польщі литовські панн, що правили великим князівством Литовським, теж не хотіли, бо поляки помагали їм держати в руках українські та білоруські землі. Ті пани з литвинів, по тім, як їх вихрестив Ягайло, стали католиками, через те були полякам ближчі, і ті помагали їм на православних — то значить на українських та білоруських панів та князів. Від поляків литовські правителі переймали також постанови різні, які були їм на руку. Постановили й таке, щоб православних на ніяке вище начальство не пускати.

    З того українські князі та пани були дуже незадоволені, пробували бунтуватися, але не мали стільки сміливості та однодушності, щоб усім повстати: одні забунтують, а інші притихнуть, і так з того нічого не виходило, а литвини так хотіли справою вести, щоб і з Польщею разом бути, і осібну державу мати та нею самим правити.

    Коли ж поляки побачили, що не можуть зробити одну державу з Польщі та Литви, то захотіли прилучити до Польщі принаймні українські землі, що належали до Литви. Довго про це спорились і навіть воювались. Ще за Ягайла забрали поляки Поділля, пробували заволодіти і Волинню, але не могли. Аж у 1569 р. це їм удалось. Тоді королем польським і великим князем литовським був Жигмонт Август, правнук Ягайла. Він не мав синів і боявся, що як умре, то Литва відділиться від Польщі, і всякими способами помагав зв'язати Литву з Польщею в одну державу. Для цього був скликаний у місті Любліні сейм з Польщі й Литви. Литва і тут противилася, та щоб перешкодити, не допустити до постанови, тихенько з сейму від'їхала, але поляки постановили без неї, що українські землі — Волинь, Брацлавщина (де Вінниця й Умань), Київщина із задніпрянськими землями й Підляшшя (по ріці Буг) мають бути прилучені до Польщі. Видали про це маніфест і наказали панам і послам (депутатам) з тих земель приїхати на польський сейм — зложити присягу Польщі — інакше грозилися, що відберуть від них маєтності й уряди. Пани й посли з українських земель приїхали, але просили короля, аби їх не змушував до тої присяги, не прилучав їх силоміць до Польщі. Та король не слухав: казав присягати, бо інакше буде відбирати маєтності й уряди. Пани настрашились і, хоч з плачем, а присягли, не мали сміливості противитись.

    Так тоді сливе всі українські землі прилучено до Польщі. Тільки Закарпатська Україна і нинішня Буковина були при Угорщині та при Молдові, та Чернігівщина належала до Москви, але й її трохи згодом поляки забрали, хоч на коротко — тільки тридцять літ перед Хмельниччиною, яка всі землі задніпрянські й київські від Польщі відірвала.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України