"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 31. Польське правительство хоче робити порядки у козаків.

    Тішились люди, що козаки зганяють татарву з України, але королі та пани польські, що тепер Україною правили, не так тішилися тими козацькими походами на турків, на татар, як ними журились. Татари та турки раз у раз до них посилали послів та жалілись на козаків. Грозилися, як король козаків не спинить, як будуть вони далі на турецькі й татарські краї нападати, то турки підуть походом на Польщу й знищать її до останнього. В Польщі ж ніколи не було ані війська, ані грошей на військо, і тих турецьких погроз там дуже боялися. Правда, король відписував туркам, що козаки — люди своєвільні, йому не підвладні, він їх туркам не боронить: нехай пошлють своє військо та винищать їх на Запорожжі хоч і до решти! Бо то-то й біда, що турки й татари не могли козаків на Запорожжі досягти, й тому далі жалілись і грозились королеві.

    Тоді король став пробувати зробити, як ще давно радив Остап Дашкевич: взяти козаків на службу, дати їм плату, настановити їм старшину, аби вони тільки Україну стерегли або куди їх король на війну пошле, а самі самовільно на турецькі й татарські землі не нападали. Кілька разів король пробував того, але не ті вже часи були! Тепер козаків було не тисяча або дві, а намножилось їх по всій Україні подніпрянській, як казали: «Де кущ — там і козак, а де байрак — там і ціла сотня».

    Король брав на свою службу тисячу або дві, і їх казав вписати у книгу, у реєстр: ці козаки звались реєстрові, вони діставали від короля «клейноди» — корогву й інші знаряди; король визначав їм старшого, якого вони мали слухатись, а зате вже ніяке інше начальство не мало нічого до козаків, не могло мішатись до їх управи й суду, ані податків від їх жадати. Тільки ці реєстрові мали бути козаками, а всі інші, що досі козакували, мали мешкати як міщани чи селяни, сповняти міщанські чи селянські обов'язки, а в походи не ходити. Ллє що ж, коли в той реєстр брали, кажу, тисячу або дві, а козакувало може десять або двадцять тисяч? Та й сам король не раз, як треба було йому добрих вояків на війну (бо війська в Польщі подостатком не було ніколи), то кликав усіх, не питаючись, чи він реєстровий, чи не реєстровий.

    І реєстрові козаки клейноди й плату брали, але також на реєстр не вважали, і хто козакував — далі козакував, і нові люди все прибували до них. Не тільки в степах, але й на Україні за Києвом ніхто не смів, ані міг справді робити якісь порядки у козаків. Король наказував, аби старости не пускали козаків у степи, у походи, не перепускали «на низ» ні борошна, ні пороху, — щоб козаки своєвільні не мали чим в Січі та по степах жити, ані чим воювати. Хто би то повіз або пішов самовільно «на низ», король казав ловити й смертю карати. Але старости боялись з козаками зачіпатись і не дуже тих наказів слухали. А козаки далі жили по своїй волі.

    Вибирали самі собі старшину: отамана, званого також гетьманом, а також осавулів, полковників і сотників. Всякі справи рішали на раді, куди збирались усі козаки — там же й ту старшину вибирали. Королівської старшини — старостів та панів не слухали. Кожного, хто до них приходив, приймали не питаючись, чий і звідки. Походами собі куди хотіли ходили: чи на татар, чи на турків. Тільки на короля й панів відказували та нарікали, що їх зачіпають та всякі трудності роблять: недобрі на них були, і що далі, то більше було ворожнечі між козаками та панами.

    Треба знати, що поки ті українські землі над Дніпром пусткою лежали, доти й панів там не було. Як же стало там безпечніше за козаками: як татари стали рідше набігати, як настала від козаків оборона й захист, стало туди багато людей прибувати. Пішла чутка скрізь про українське дозвілля: що там землі, скільки хочеш, а панів нема, сподобається — осідай та ори, нікого не питаючи, нікому нічого не платячи. Сила народу почала збігатися з Полісся, з Волині та осідати в полудневій Київщині, де тепер Біла Церква, Канів, Черкаси, Звенигородка, Умань, та за Дніпром, де Ніжин, Остер, Переяслав, а далі й коло Лубен, Ромна, Гадяча, Полтави, де ще недавно самі порожні пустки лежали.

    Тоді й пани стали зараз до тих земель цікаві: почали випрошувати собі від короля ґрунти, а королі й давали; інші знов пригадували, що там за давніх часів їх предків земля була, почали старі документи собі вишукувати; інші знову починали господарити, як старости та державці королівські. Котрі люди на тих землях за той час посідали, тих уважали ті пани за своїх підданих. Також і нові слободи закладали та людей з дальших країв закликали, обіцяючи свободу на довгі літа: на 10, 15, 20 і ЗО літ.

    Панщини ще так відразу не важились заводити, але почали ставити панські млини, шинки, а людям заборонили варити пиво та горілку. Стали й інші податки та драчки заводити. А де народу намножилось, то і панщину потроху на них накладали. Але тоді ще до того мало де приходило. Тільки ж і на ті заходи панські, що пани їх землі присвоювали, а їх своїми підданими, кріпаками, вважали, тутешні люди дуже гнівались, між ними й козаки, і з того, що вони на цій землі, від татар відвойованій і кров'ю їх политій, хотіли бути вільні, а пани вважали всю землю — чи в Київщині, чи за Дніпром у теперішній Полтавщині — за свою панську власну або королівську, віддану їм в державу, а про селян чи козаків так міркували, що то вони сидять на їх землі й мають бути їх піддані.

    З того виростала велика колотнеча. Треба ще й те сказати, що самі ті пани на Україні здебільшого не проживали, бо були то великі пани переважно, що мали по інших сторонах розкішні замки та двори, а таки й боялися жити між козаками та в сусідстві степів татарських. Тож присилали сюди своїх різних слуг, підпанків, як то кажуть, або орендарів, що брали в оренду шинки, стави, ліси і потім людям докучали різними драчами, щоб з лихвою вернути собі те, що панам заплатили.

    Вони тільки такого козака, що був вписаний до реєстру, вважали за вільного — признавали, що він не має платити податків, ані панщини робити. Та й то ще суперечки були, чи може такий козак у панській маєтності сидіти, чи тільки в королівській, чи може він собі горілку та мед варити, чи мусить з панського шинку брати, та й про інші такі справи. Але всіх тих реєстрових козаків було мало: кілька сот, або тисяча, дві тисячі — щонайбільше. А були десятки тисяч козаків, що до реєстру вписані не були, але козакували часами чи й завжди, і в походи ходили, і себе ні в чім за гірших від реєстрових не мали, і так само не хотіли ані панів, ані старостів слухати, ані податків платити, ані іншого підданства знати, як і реєстрові. Було багато сімей козацьких, вдів, що їх чоловіки-козаки погинули на війні або так повмирали, були великі сім'ї нерозділені, в котрих хтось козакував; були при козацьких сім'ях так звані підсусідки, що в козацькім господарстві помагали, особливо як козак у похід ішов. Усі вони хотіли бути вільні, як козаки, і нікого, крім козацької старшини, не слухати.

    Багато з тих селян, що на Україну прибувало, також у козацтво приставало, щоб бути свобідними від панів: однаково тут на пограниччі мусіли вони бути людьми воєнними, бо все від татар небезпечно було. Та й усі селяни, що сюди на Україну від панів, від панщини світами мандрували, аби на свободі жити, проти татарських стріл груди свої наставляти, аби бути панами своєї праці на своїй землі — всі вони не хотіли тут нічого чути про панські порядки. Коли починали налазити на них пани, вони кидали свої оселі й осідалися ще далі, в порожніх місцях, або разом з козаками підіймались на панів. На козаків вони дивились як на свою оборону й надію, а козаки також розуміли, що в селянстві їх сила— як селяни по їх стороні стануть, то їх ніяке військо польське не переможе. Бо тутешні селяни були люди відважні й до військового діла привичні.

    Так ото з тих причин і почалося велике ворогування, а далі й воювання між козаками та панами на Україні. Пани козаків тіснили, припасу їм на Низ не пускали, по своїх маєтностях ловили. Козаки при нагоді панські маєтності шарпали. А прийшло й до більшої війни.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України