"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 32. Перші війни козаків з панами і державою польською.

    Першу більшу війну з панами підняв у 1591 році отаман козацький Косинський. Він дістав від польського уряду разом з кількома іншими визначними отаманами козацькими маєтність на Росі, за свої служби, а один з князів Острозьких, бувши старостою білоцерківським, а властиво його намісник, загорнув ці землі до староства, мовляв, до нього належали. Розгніваний тим Косинський зібрав козаків і напав на Білу Церкву, пограбив і забрав майно кн. Острозького і його намісника, що ту справу підстроїв, погромив теж інші замки Острозьких, позабирав гармати і засів з ними в трипільськім замку. Король вислав своїх комісарів — різних панів місцевих з полками їх, аби козаків утихомирили. Козаки їх слухати не схотіли, приготовилися битись, але комісари не відважилися стати з ним до бою й уступилися. А козаки після усього далі розпочали свої походи, здобуваючи замки, що були в руках Острозьких та інших панів, які з козаками зачіпалися; здобули Київ, Переяслав й інші городи. Опанувавши майже цілу Київщину, перекинулися далі на Волинь, підбиваючи під свою руку міста, змушуючи панів, аби признавали владу козацького присуду над своїми маєтками і підданими: давали припаси на військо й не боронили піддаватися під владу козацьку і козачитися, хто хоче. Кн. Василь-Костянтин Острозький з синами й інші пани, побачивши, що козаччина їх знищить, почали ладитися на війну з усіх сил; правительство польське не хотіло їх рятувати, гніваючись за те, що не йшли йому на руку в справах віри, отже мусили самі собі радити. Найняли військо в Галичині й на Угорщині, зібрали шляхту волинську і з цими силами удалося їм розбити військо Косинського під містечком П'яткою. Козаки обіцяли вернути гармати і всяку стрільбу, скинути з гетьманства Косинського і дати спокій панам.

    Але, вийшовши на Запорожжя, вони зараз же почали збиратися з силами наново, і весною 1593 р. рушили знову, цим разом на Черкаси. Хотіли порахуватися з кн. Вишневецьким, що вмішався в попередню війну і взагалі уївся козакам як пограничний староста черкаський, що держав у руках головну дорогу козацьку. Приступивши до Черкас, Косинський зачав облогу, але Вишневецький зробив засідку, і Косинського вбито хитрим підступом, а при тім багато й інших козаків. Козацьке військо по цім відступило, але літом козаки приступили з новим військом до Черкас. Вишневецький злякався, що козаки йому накінець відомстяться тяжко, пішов з ними на згоду й уложив з ними таку умову, що надалі вже дасть свобідну дорогу козаччині через своє староство і нічим не буде притісняти: інакшими словами пообіцяв, що законів, виданих на козаків, не буде сповняти. А в його руках була єдина влада на цілій оцій дорозі дніпровій. По цім козаки стали справжніми панами всієї східної України. Найможніші пани, як от князі Острозькі, мусили скоритися перед ними, годити їх ватажкам і сповняти їх жадання, щоб дали їм спокійно господарити. Кипіло у деяких панів проти козаччини, що руйнувала всі їх плани, вносила дух бунту, супротивлення між підданство, виривала силу людей з-під панської власті. Але мусіли сидіти тихо й коритися перед козаччиною, не маючи помочі від правительства, зайнятого іншими справами. Мусіли чекати догідної хвилі, коли польське військо буде нарешті мати час.

    Запанувала козаччина; але несподівано й скоро прийшовши до цієї небувалої сили, не вміла знайтися в нових обставинах, не вміла скріпити міцно свого становища на волості. Займаючись різними заграничними походами та добичництвом, не використала цього свого панування в східній Україні, щоб організувати тривкі підстави свого козацького устрою, не журилася боротьбою з правительством, і тому справді дала себе зараз же зігнати з волості, коли правительство звернуло проти неї свої сили. Під ту пору, по смерті Косинського, на перше місце між ватажками козацькими виступив Григорій Лобода, чоловік поважний, добрий і досвідчений вояка, але ще без ширшої політичної програми, яка взагалі тільки дуже поволі наростала в головах козацьких. Поруч цієї властивої козаччини, низової, запорозької, збирається на брацлавськім і волинськім пограниччю друга, самостійна козаччина коло Северина Наливайка, міщанина Острозького, сміливого і удатного ватажка. Сім'я Наливайків славилася в Острозі як завзяті українці. Брат Северина, піп Дем'ян, був визначним членом православного Острозького гуртка; Северин вибрав собі воєнне, козацьке ремесло. Гарний з себе, майстер на всі руки, ще молодий, але дуже славолюбний, не хотів він іти в лад гетьманам низової козаччини, і так між цими двома групами козаччини була певна неохота і навіть ворожнеча, і кожне військо собі на власну руку робило і воювало в цих роках.

    В тім часі володарі західної Європи, особливо папа римський і цісар німецький, як володар завойованої турками Угорщини, заходилися коло великої війни на турків. Прочувши, що козаки могли б дати в тім велику поміч, заходився папа на свою руку, а цісар на свою вербувати до тої війни козаків, виславши для того на Україну своїх висланників з грошима й дарунками. Папський висланник не знайшов дороги до козаків, вів переговори через правительственного старшого, котрого козаки зовсім не слухали, і з тих переговорів нічого не вийшло. Цісарський же висланник забрався на саме Запорожжя. Віддав козакам від цісаря клейноди: корогви в гербом цісарським, срібні труби, і кілька тисяч червоних, з тим щоб козаки взяли участь у війні з турками. Козаки, хоч були невдоволені з малої суми грошей, їм присланої, але обіцяли помагати, тільки не хотіли йти на Волощину, як хотів цісар, а казали, що краще підуть на Перекоп або човнами на турецькі городи. Але до чого не взялися козаки низові, те взяв на себе Наливайко: ходив у Волощину, пограбував турків і волохів, потім відступив назад, коли прийшло більше турецьке військо, але знову, вже з низовцями разом, пішов удруге. Страшенно знищив Молдову, спалив Ясси, і господар молдавський відступив від турків і пристав по цім до цісаря. Цісар був тим дуже втішений, поручав надалі господареві вести справу проти турків спільно з козаками, і козаки разом з цими новими союзниками ходили ще раз громити турецькі городи при Чорнім морю.

    Після цього Наливайко пройшов на Волинь, приступив під Луцьк під час ярмарку, коли пани поз'їжджалися на судові засідання. Налякані міщани й шляхта виїхали йому назустріч, умовилися, що заплатять йому, щоб не чіпав міста, але Наливайко тими грошима не вдоволився і ще пограбував передмістя. Потім пройшов звідти на Білорусь, здобув замки, забирав гармати, міщанам казав платити великі окупи. Низове ж військо під той час, хоч і далеко скромніше, попасало в Київщині, на Поліссю, а як Наливайко вийшов на Волинь, пустилося й собі на Білорусь. При тім вмішуючись в різні панські сварки і наїзди, що одні пани на других робили, помагали і наливайківці й низовці православним панам, Острозькому й іншим, громити й докучати противникам православних, уніатським владикам і їх прихильникам, що заходилися коло унії.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України