"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 46. Гадяцька унія.

    Оце була біда, що до всього іншого не стало на Україні згоди між самими ж українцями. Дедалі це позначалося все ясніше, але вже зараз після вибору Виговського стало видно цей розбрат, як проти нього піднялось Запорожжя і сусідні полки задніпрянські— Полтавський і сусідні, називаючи Виговського гетьманом старшинським, зрадником народним. Коли ж Виговський зі старшиною замирився з Польщею й наново хотів Україну з Польщею зв'язати, то вже кращого не можна було й знайти, щоб народ проти старшини та Виговського підняти.

    Старшина козацька відразу, ще за Хмельницького, поміркувала, що під Москвою не буде Україні свободи. Тому вона не від того була, щоб прийти знову до ладу з Польщею. Але люди українські й чути про Польщу не хотіли, і на старшину невірно дивилися за її переговори з королем.

    Старий Хмельницький це розумів, що під Польщу вже нема вороття, тому накладав зі Швецією, Угорщиною, Туреччиною, тільки не з нею. Але його наступникам на гетьманстві не було так з чого вибирати, бо Швеція кинула війну з Польщею, зайнята іншими справами, а Туреччина й Семигород підупали. Щоб вирватися з московських рук, Богданові наступники не бачили іншого виходу, як союз із Польщею. Не рахуючись з настроєм народу, вони думали, що можна й під польського короля вернутись, тільки забезпечити, щоб Україна мала свою автономію: мала свою виборну осібну управу, в яку б поляки не мішались, а правили б Україною гетьмани й інші власті, вибрані військом і людом українським, що це буде краще, як московська зверхність.

    Таку умову й зробив незабаром по смерті Хмельницького новий гетьман Виговський у Гадячі, в 1658 р. (називається Гадяцька умова, або Гадяцька унія). Україна під назвою в. кн. Руського мала ввійти, як рівноправний з Польщею й Литвою член, до «Польської республіки» (річі посполитої), мала б своїх міністрів, свій скарб і навіть свою монету. Головою в. кн. Руського мав бути гетьман, вибраний всіма станами (сословіями): стани в. кн. Руського будуть вибирати кандидатів, а з них король буде одного іменувати гетьманом. Козацького війська буде ЗО тисяч, і, крім того, найманого війська в розпорядженні гетьмана 10 тисяч. Православна віра має бути в усім зрівняна з католицькою, митрополит і владики матимуть місце в сенаті. Київська академія буде зрівняна правами з краківською, і ще в котрімсь місті України має бути заснована одна академія. З політичного і національного боку все це виглядало не зле. Але люди на Україні — тій, що з-під Польщі вибилась ', про Польщу, як я казав уже, ані чути не хотіли. Вони думали, що старшині заманулось панувати на Україні над народом з польськими панами разом, і через те не хотіли слухати старшини.

    Умова укладалася спішно і багато дечого в ній ще не було продумано й вияснено. Навздогін потім, на сейм, що мав цей трактат затвердити, послано бажання, щоб у велике князівство Руське ввійшла не тільки та, а й західна, ціла Україна. Виговський спішився * трактатом, щоб дістати поміч від Польщі проти Москви. Війна з Москвою тим часом уже почалася. Виговський попробував вигнати московського воєводу з Києва, але це йому не вдалося. Московське правительство після цього проголосило Виговського зрадником і наказало вибрати нового гетьмана. Але, довідавшись про трактат Виговського з Польщею, так змішалося, що готове було відступити від своєї політики: московському воєводі наказано завести переговори з Виговським, обіцяти йому пробачення всього, що сталося, і всякі уступки — навіть вивести воєводу з Києва, якби Виговський того домагався. Але Виговський не вірив уже в московську щирість і не хотів вертатися.

    З початком 1659 р. він пішов за Дніпро, аби приборкати своїх противників, що знов підняли голову, як Москва була виступила проти Виговського. Коли проти нього рушило московське військо, він уступився за Дніпро, а московське військо почало підбивати собі сіверську Україну і обложило військо Виговського в Конотопі. Виговський же діждався татар і з ордою рушив під Конотоп. Московське військо не мало докладних відомостей про його сили, рушило назустріч та й попало в два огні, між козаків і татар. Стався погром небувалий: знищено ціле військо московське, двоє московських воєвод попало в неволю. Трубецькой покинув Конотоп і подався скоріше з України. Все було тепер у руках Виговського.

    Але він не вмів скористатися з такої корисної хвилі, не вигнав московських залог з українських міст, а відійшов за Дніпро, бо кошовий Сірко з запорожцями — вороги Виговського — вдарили на Крим, змусили татар покинути Виговського, а далі напали на Чигирин, столицю гетьманську. Московська партія за Дніпром підняла голову знову; поголоска, що Виговський піддався полякам, підіймала проти нього людей; ніхто не розбирав, на яких умовах це сталося: боялися польського панування, і не хотіли про Польщу нічого чути. Польське помічне військо, розложене Виговським у Сіверщині, по старій пам'яті викликало таку ненависть, що в полках, прихильних Виговському, піднялося повстання. Поляків убивали, із ними загинув і визначний однодумець Виговського Юрій Немирич, дуже освічений український шляхтич, котрого вважали дійсним автором Гадяцької унії. З лівого берега цей рух перекинувся й на правий: козаки й тут заявляли, що не хочуть вертатися під Польщу. Тоді уманський полковник Михайло Ханенко з'єднався з січовиками Сірка й підняв повстання проти Виговського. Не хотіли його, хотіли Юрія Хмельниченка, як законного гетьмана.

    Зійшлися і в перших днях вересня 1659 р. під м. Германівкою стали проти себе обидва війська. Юрій Хмельницький зі своїми, Виговський зі своїми. Всі козаки одначе покинули його тепер і перейшли до Хмельниченка: поголоски, що Виговський віддає Україну назад полякам, знищили його діло. З Виговським було тільки його наймане військо й поляки.

    Військо вчинило раду й на ній окричало, що не хочуть піддаватися Польщі, не хочуть воювати з Москвою. Поголоски, що Виговський піднявся проти Москви на те тільки, аби піддати назад Україну польським панам, знищили ціле повстання. Проти Виговського піднялося на раді таке роздражнення, що мусів іти геть, аби не вбили. Окричали гетьманом Юрася й послали до Виговського, щоб віддав йому гетьманські клейноди. Виговський, бачачи таке завзяття, віддав клейноди й уступив.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України