"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 50. Українське культурне життя і упадок у часах руїни.

    Оці війни та військові чвари і вся та руїна часів Хмельниччини та Дорошенка відбилися сумно й на українськім культурнім життю, що почало було підійматися від часів свого відродження з кінцем XVI віку.

    Ми бачили, як за часів Сагайдачного воно стало збиратися в Києві, навколо Печерської лаври та новозаснованого братства й «під крилами христолюбного воїнства козацького». Острозький гурток за той час розлетівся, бо рід князів Острозьких покатоличився й звівся, а львівське братство, зоставшись без можних панських добродіїв, змаліло, присіло й стратило своє колишнє значення. Цілий ряд учених людей з Галичини перейшов до Києва — до Печерської лаври, до братства, заснованого під протекцією Сагайдачного в 1615 р., і заложеної при нім школи, й до друкарні, що Печерська лавра закупила від наслідників львівського владики. Десь у тім же році 1615 пущено її в рух. (Перша книжка київського друку вийшла в 1616 р., — був то псалтир, книжка потрібна для шкільної науки, бо по ній вчили читати). Завдяки тому, що Печерська лавра мала великі доходи, печерська друкарня могла бути поставлена широко, — при ній заведено паперову фабрику, відливарню для ілюстрації книг, способлено різьбярів і граверів. Друкарня випускала багато книг у порівнянні з іншими українськими друкарнями, і то видання великі, капітальні, коло котрих працювало чимало перекладачів, справщиків, учених-філософів і богословів. Разом з братською школою ця печерська друкарня творила таке культурне вогнище, якого ще досі не мала Україна.

    Душею його був спочатку Єлисей Плетенецький, ігумен печерський, галичанин, учасник берестейського собору, потім його наступник Захарія Копистинський, дуже учений богослов і проповідник. Визначною фігурою в цім київськім гурті був ще Йов Борецький, перший ректор братської школи, потім митрополит, поставлений патріархом Теофаном, і Мелетій Смотрицький, славний філолог і письменник, автор слов'янської граматики, по котрій учились цілі століття у нас і на Московщині. З 1630 р. велике заважив у цім київськім гурті і в усім українськім культурнім життю Петро Могила, син господаря молдавського, людина із зв'язками в польських панських кругах. Він спочатку дістався на архімандрію (ігуменство) печерську, потім на митрополію київську. Був це чоловік з великою енергією, і, поклавши своїм завданням поставити українську православну церкву нарівні з католицькою, він працював над її організацією незвичайно запопадливо і багато зробив для її упорядкування. Під його проводом вийшов великий «Требник», де були зібрані молитви й обряди. на всякі випадки, православний катехизис, прийнятий всією східною церквою, й багато інших писань. Він сформував братську школу на взірець католицьких академій і поставив її нарівні з польськими вищими школами, в пам'ять цього вона потім звалась «Могилянською академією». Запопадливо громадив учених людей, висилав їх на науку до чужих країв і заохочував різними високими духовними посадами. Його діяльність закінчила діло, почате Плетенецьким і Копистинським. Київ став важним культурним осередком найбільших центрів східного, православного християнства, — бо грецькі краї були в упадку, а московські тільки що підіймались. Вони звертались за культурними і науковими силами власне до Києва — відти брали собі учителів, друкарів, проповідників, учених.

    Ученість і культура київська особливо в тій формі, яку надав їй Могила, мали, правда, закраску латинську та польську, бо він й інші провідники школи вважали, що з католиками православні мусять боротись їх же зброєю, латинською та польською ученістю. Але вони служили і національній культурі, підтримували пам'ять про свійську старовину (традицію), піднімали поважання до свого народу. В 1674 р. надрукована була в київській друкарні перша історія України, називалася «Сінопсіс» (грецьке слово, значить огляд); правда, українська історія в ній була помішана з московською, а багато чого бракувало й зовсім — наприклад, про козаччину, проте її багато разів потім передруковувано. Патерик печерський видано з багатьма малюнками, і він у цім друкованім виді став поширюватись ще більше між нашими людьми, його було дуже багато видань, і він після Святого письма став у нас найбільш читаною культурною книгою.

    Ця культурна робота, одначе, була сильно підрізана в тім часі. Не кажучи вже про війну і спустошення, від котрих пустіла Україна, і в самім Києві робився такий заколот, що навіть в академії наука перервалась, і московський уряд хотів її зовсім скасувати, тільки українського громадянства побоявся. Велику шкоду зробив їм поділ України між Москвою і Польщею. Коли Москва віддала Польщі всю західну Україну, аж по Дніпро, то це відтяло від Києва половину України, і польське правительство навіть заборонило своїм підданим мати зносини з Києвом. Московське же правительство, зрікшись західної України, тим більше заходилось узяти до рук Україну східну з Києвом, і між іншим доконче старалось провести під владу свого патріарха київську митрополію і всю українську церкву з нею.

    Заходи такі вона почала ще за Хмельницького, це ми вже знаємо, та тільки гетьмани, і старшина, і духовенство ніяк того не хотіли, бо дуже цінили самостійність своєї церкви. Аж Самойлович на це згодився й поміг своєму родичеві дістатись на митрополиче місце з тим, щоб він прийняв зверхність московського патріарха. Царгородський патріарх не давав на це своєї згоди, та московський уряд заплатив візирю турецькому, і той силою примусив царгородського патріарха, щоб згодився. Так у 1685 р. українсько-київська митрополія опинилась під московською зверхністю.

    Тоді московські патріархи взялись і до київських видань. Вони вже перед тим скоса дивились на них, тому що в них уживано мову українську, а не московську, і були всякі різниці від московських книг, тому навіть забороняли привозити до московських країв київські книги, підбирали й палили. Тепер же, як київське духовенство перейшло під їх владу, вони надумали й зовсім заборонити їм випускати які-небудь книги на Україні без дозволу московського, а потім заведено цензуру на них, і тим дуже загальмовано культурну роботу на Україні.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України