"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 54. Замисли Мазепи.

    В московських паперах про зраду Мазепи зісталась пісня, прислана Кочубеєм на доказ його зрадливих замислів. Як близькому до гетьмана чоловікові можна Кочубеєві повірити, що зложив її справді Мазепа:

    Всі покою щире прагнуть;
    А не в еден гуж тягнуть;
    Той направо, той наліво,
    А всі браття: то-то диво?
    Не маш любви, не маш згоди;
    От Жовтої взявши Води
    През незгоду всі пропали,
    Самі себе звоевали!
    Ей, братища, пора знати,
    Що не всім нам панувати,
    Не всім дано всеє знати
    І зрічами керувати!
    На корабель поглядимо!
    Много людей полічимо,
    Однак старик сам керует,
    Весь корабель управуєт.
    Пчулка бідна матку маєт
    І оное послухаєт.
    Жалься, Боже, України,
    Що не вкупі маєт сини!
    Єдин живет із погани,
    Кличет: «Сюди, отамани!
    Ідим матки ратувати,
    Не даймо єй погибати».
    Другий ляхам за грош служить,
    По Вкраїні і той тужить:
    «Мати моя, старенькая!
    Чом ти вельми слабенькая?
    Розио тебе розшарпали,
    Гди аж по Дніпр Туркам дали,
    Все то фортель, щоб слабіла
    І аж в конець сил не міла».
    Третій Москві юж годует
    І єй вірне услугуєт.
    Той на матку нарікаєт
    І недолю проклинаєт:
    «Ліпше було не родити,
    Нежли в таких бідах жити!
    От всіх сторон ворогують,
    Огнем, мечем руїнують.
    От всіх немаш зичливости,
    Ані слушной учтивости:
    Мужиками називають,
    А подданством дорікають»,
    Ей, панове єнерали,
    Чомуж есте так оспалі?
    І ви, панство полковники,
    Без жадної політики
    Возьмітеся всі за руки,
    Не допустіть гіркої муки
    Матці своїй більш терпіти!
    Нуте врагов, нуте бити!
    Самопали набивайте,
    Острих щабель добувайте
    А за віру хоч умріте
    І вольностей бороніте!
    Нехай вічна буде слава,
    Же прсз шаблю маєм права.

    Ця пісня може служити до певної міри поясненням політики Мазепи. Він хотів створити сильну владу гетьманську, оперту на відданій їй старшині, піднести особу гетьмана високо в очах громадянства і народу і заступити різномисленність виборного устрою однодушністю монархії, об'єднаної в особі гетьмана. На це й пішли двадцять літ панування Мазепи.

    Але він будував свої плани на власті й підмозі Москви. А тим часом, що далі виявилось, що трудно буде дійти з нею до кінця. Дуже вона багато вимагала від України й козаччини, так що та й витримати вже далі не могла, і гнів український за ці незносні тягарі готов був обернутись і на самого Мазепу та й знищити його передусім.

    Новий московський цар Петро відновив війну з Туреччиною і Кримом у 1695 році і чотири роки раз у раз козацьке військо мусило ходити походами, куди посилав цар — то на турецькі городи, то на татар, а крім того, сильно терпіла Україна ще й від татарських нападів через цю війну. Та це ще було нічого, як виявилося потім. Гірше йшло далі. Скінчивши війну з турками, цар Петро пристав до війни Польщі з шведами, щоб при цій оказії відкрити Московщині дорогу до Балтійського моря. І знову, почавши від 1700 р., козацьке військо мусіло ходити рік за роком, своїм коштом, не маючи ніякої заплати, в далекі походи на північ, де багато козаків пропадало зовсім від непривичного повітря, від тяжкої служби, а котрі й верталися — то піші й голі, а до того приймали всяку зневагу від московського начальства, що ними там розпоряджалось — било, лаяло, калічило, робило, що хотіло. Крім війни, раз у раз уживало їх на різні тяжкі роботи, на будування кріпостей; сила народу мусила працювати коло будови нової кріпості в Києві, на Печерську, бо цар Петро боявся шведського походу на Україну. Козаки мусили робити зимою і літом, під доглядом московських при-ставників, що поводилися з ними грубо і немилосердно. До того ще раз у раз швендяли через Україну московські полки й команди і чинили всякі кривди, забирали всякий припас, поводилися грубо не тільки з простим народом, але і з старшиною. З усіх боків підіймалися «плач, стогін і лемент» козацтва, народу, і навіть най-покірливіші перед московським пануванням люди починали нарікати, що так далі бути не можна.

    Ось як описує це Пилип Орлик, писар військовий і довірений чоловік гетьмана в пізнішім листі: «Зачалася робота коло фортифікації печерської, наступили переходи через українські городи до головної армії то рекрутів, то всяких начальників, і полковники з старшиною часто, приходячи до гетьмана з жалями, оповідали, що пристави коло тої фортифікаційної роботи козаків палицями по голові б'ють, вуха шпагами обтинають і всяку наругу чинять. Козаки, покинувши доми свої, косовицю й жнива, зносять тяготу й спеку на службі царського величества, а там великоросійські люди доми їх грабують, розбирають, палять, жінкам і донькам їх чинять насильства, коней, худобу і всяке майно забирають, старшин б'ють смертельним боєм. Два полковники, миргородський (Апостол) і прилуцький (Горленко), як головніші і від інших до Мазепи сміливіші, так сказали Мазепі: «Очі всіх на тя уповають, і не дай Боже на тебе смерті, а як зістанемося в такій неволі, то й кури нас загребуть». А прилуцький то потвердив такими словами: «Як ми за душу Хмельницького завсігди Бога молимо, так, навпаки, ми і діти наші во вічні роди будемо душу і кості твої проклинати, коли нас за гетьманства свого в такій неволі зіставиш».

    Мусила боліти від того душа й Мазепі самому, а крім того, й різні тривожні гадки виникали у нього. Опирався він на московській підмозі: але з кінцем 1705 року московська справа в шведській війні починає обертатися на гірше. Шведський король, сміливий Карло XII, за цей час упорався з іншими учасниками війни: королем датським і польським. Треба було сподіватися шведів на Україну, а на Москву була мала надія. Коли Мазепа завів мову з царем про обезпеку від шведів, то цар сказав йому рішуче, щоб не сподівався помочі: не може йому дати московського війська, бо самому потрібне. Ну а з своїми силами Мазепі не було що й думати боротися з Карлом. Очевидна річ, що якби шведи тільки вступили в покинену Москвою Україну, то там зараз би піднялося повстання: люди, роздражнені московськими кривдами, певно, пристали б до шведів, а й старшина, хтозна, чи стала б проти них.

    З другого боку, мав Мазепа не раз добру нагоду переконатися, що московська ласка швидким конем їздить. У неспокійній голові царя Петра виникали все нові й нові проекти, і між ними дуже часто випливали й різні комбінації щодо України. То він задумував скасувати військо козацьке й завести на Україні рекрутчину. То думав зробити з України князівство для якогось потрібного чоловіка (напр., для англійського герцога Марльборо, через котрого цар думав втягнути в свої плани Англію), і навіть на потіху Мазепи Петро випросив уже у німецького цісаря титул князя німецького цісарства; виготовлено уже для нього і грамоту від цісаря, і герб .

    До різних інших болючих справ приєдналася ще одна, а то про правобічну Україну. Правобічні полковники, задумуючи боротьбу з поляками, хотіли з'єднатися з Гетьманщиною, щоб мати від неї поміч. Палій та інші полковники раз у раз просили Мазепу, щоб прийняв їх під свій «реймент». Мазепа дуже рад був взяти під свою владу правобічне Подніпров'я, але цар тому протививсь, бо був у союзі з королем польським і не хотів приймати земель, котрі Польща вважала своїми.

    Тоді Мазепа самовільно заволодів правобічними полками, виславши відти Палія. А коли цар звелів йому віддати ці землі полякам, Мазепа не послухав і під різними вимівками далі держав правобічні землі, бо дуже дорожив ними.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України