"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 55. Шведчина.

    Тривожно приглядаючись до успіхів Кардових, Мазепа вже досить давно забезпечився на обидві сторони, поводячись як вірний слуга московський, мав зносини з шведською партією через своїх знайомих, і через них завів переговори з новим польським королем з Карлової руки. Подробиць тих переговорів досі не маємо: Мазепа вів їх дуже секретно, не відкриваючи навіть перед найближчими своїми повірниками, дарма що між ними декотрі дуже налягали на нього, аби заводив зносини з Карлом, не знали, що гетьман уже мостить у той бік стежку.

    Та, власне, ця обережність найбільше підрізала Мазепу. Він все боявся чимось показати себе аж до останньої хвилі, ждав, що може без нього самі справи виясняться, і через цю обережність власними руками нищив те, що могло б потім йому дуже стати в пригоді. Не важився нічим показати народові свою неохоту до Москви. Посилав війська далі, куди йому цар казав. А як на Дону, при самій границі українській, піднялося дуже небезпечне для Москви повстання донських козаків, Мазепа не тільки нічим не підтримав донців, а ще й своїми козаками поміг Москві задавити це повстання— саме перед тим, як сам він піднявся проти Москви.

    Карло тоді воював у землях литовських, на пограниччі України й Московщини. Саме мав рішитися дальший план шведської війни — чи буде вона перенесена в землі московські, чи на Україну. Якби Карло пішов на Московщину, Мазепа міг би зістатися далі глядачем, і по тім, котра сторона взяла гору, міг-би безпечно виміркувати собі, кого триматися. Але в місяці вересні 1708 р. Карло повернув на Україну.

    Ця вістка захопила Мазепу зовсім неприготованим. Саме перед тим за наказом царським повисилав він козацькі полки з України — в землі литовські, на поляків, а на Україну, в саму середину її, Петро прислав московське військо, вважаючи на нарікання Мазепи на непевний настрій українського народу. Тепер, одержавши вість про рух шведського війська, цар вперейми послав своє військо, що й перехопило Стародуб у шведів, а Мазепі наказав послати туди ще й своїх козаків, у поміч московському війську. Слідом і сам цар рушив на Україну, і Мазепі звелів прибути до нього самому. Настала страшна хвиля, де треба було рушитися в той або другий бік. Властиво під ту хвилю Мазепа був уже так обсочений, що не міг і рушитися проти Москви. Але він і старшина горіли бажанням не упустити цієї нагоди, коли можна було ще визволити Україну; ця думка, очевидно, так глибоко впилася в їх голови, що вони вже не міркували, як обставини обертаються проти них, вирішили своїм переходом на шведську сторону переважити справу в шведський бік. Треба тямити, що зі шведами була зв'язана пам'ять про давніші трактати за часів Хмельницького та Виговського, коли-то під шведською протекцією і охороною мала бути забезпечена свобода і незалежність України. З цим були зв'язані різні надії, і вони так зісталися не розбиті і не опоганені, тільки не здійснені, бо шведи тоді відійшли на Україну, і старшина чула, як на неї неначе спадає обов'язок довести до кінця діло, не доведене її предками, — спробувати за поміччю шведською визволити Україну від московської власті, що останніми роками так тяжко, безжалісно і немилосердно затяжіла над українським життям.

    День у день старшина наставала на Мазепу, щоб посилав до Карла, порозумівся з ним щодо дальшої боротьби з Москвою спільними силами, і нарешті Мазепа за спільною радою розпочав зносини з Карлом, далі, обсадивши козацьким військом свою резиденцію Батуринську, з тим військом козацьким, яке йому зісталося, і з старшиною поїхав до шведського табору, що стояв саме над Десною <С.. .>.

    «Україна обох сторін Дніпра з військом Запорозьким і народом малоросійським має бути вічними часами свобідна від всякого чужого володіння». Швеція чи інші союзні держави «ані для визволення, ані для опіки, ані для інших цілей не мають претендувати на владу над Україною і військом Запорозьким, чи на зверхність або яку-небудь підвладність, ані не мають брати яких-небудь доходів чи податків. Не мають забирати собі або займати своїми залогами кріпості українські, які були б зброєю чи трактатами здобуті від Москви. Мають Україну додержувати в цілості й іншим не позволяти її неволити яким-небудь чином. Мають свято заховувати цілість границь, непорушність вільностей, законів, прав і привілегій, аби Україна вічними часами вільно уживала своїх прав і вільностей без усякого ущербу».

    Це може служити за пояснення бажань Мазепи і його однодумців у цім моменті. Та скоро вони мусили переконатися, що помилилися в своїй рахубі.

    Свою політику Мазепа вів у такім секреті, що навіть козацьке військо, яке він вів з собою до короля, не знало про його замисли і довідалося тільки на дорозі. Про союз Мазепи з Карлом довідався цар Петро скоріше, ніж українське громадянство; перше, ніж Мазепа встиг оповістити українську людність про свій союз зі шведами, цар уже наложив свою тяжку руку на Україну, не дав і рушитися. Зараз же московське військо обложило Батурин, здобуло його через зраду одного чоловіка, захопило Мазепині запаси і скарби, гармати і всякий припас і страшно розправилося з людністю: людей порізало, місто зруйнувало до решти, начальників віддало на страшні муки. По інших місцях також всіх підозрених у спілці з Мазепою і шведами страшно покарано, але з старшиною велено поводитися ласкаво, аби затримати при московській стороні. Розіслано царські листи між народ, де представлено, що Мазепа передався до шведів на те, аби Україну віддати під Польщу, завести на Україні унію, а благочестиву віру викорінити; що був він боговідступник, тайний католик, українському народові ворог, обтяжав його беззаконними поборами. А від московського правління обіцяно українцям всяку полегкість і ласку. Заразом усю старшину оповіщено, аби з'їхалися до Глухова вибрати нового гетьмана.

    Натомість Мазепа і король шведський у своїх листах, котрі теж розсилали до українських людей, закликали всіх до себе, запевняючи, що король шведський не мислить ніякого лиха, а хоче Україну «од того московського тиранського іга оборонити», вернути давні права і вільності, а Москва хоче Україну поневолити, і, коли тепер тому не запобіжать, не мине її погибель.

    Не знати, за ким би пішов український народ і старшина — чи за листами царськими, чи за Мазепиними, якби мав волю вибирати між ними. Знаємо, що на Москву і людей великоросійських мали люди жалі великі; але не любили й Мазепи, не вірили йому й уважали досі за найвірнішого прислужника московського. Але тепер не могли вони вибирати. Військо московське вступило в саму середину України, страшно і немилосердно карало всіх прихильників Мазепиних і грозило всім тим же за всяку приклонність до шведа. Військо козацьке було між військами московськими, а з Мазепою було всього яких чотири тисячі козаків! Україна не важилася ворухнутися проти Москви. Старшина покірно прибула до Глухова, тут перед нею з різними церемоніями скинено Мазепу з гетьманства, повішено заочно фігуру його на шибениці й проклято всенародно, потім вчинено вибір нового гетьмана і по волі царській вибрано покірного і плохого полковника стародубського Івана Скоропадського. Духовенство послушно проголосило анафему на гетьмана, найбільше заслуженого для української церкви з усіх попередників.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України