"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 43. Україна єднається з Москвою проти Польщі.

    Умова з королем під Зборовом стала на тім: козаків має бути 40 тисяч, можуть вони мешкати, де хочуть, у воєводствах Київськім, Брацлавськім і Чернігівськім (землях побузьких і наддніпрянських), а військо польське в ті землі входити не має: начальство в тих землях має бути з православних (українців); кривди православної віри мають бути заспокоєні, хто в козацький реєстр не вписаний, має бути своїм панам послушний, і в усім іншім лишалися старі польські порядки.

    Умова ця звалась «декларацією» (заявою) королівської ласки козацькому запорозькому війську, а козакам такої ласки й дурно не треба було. Хмельницький зі старшиною не важились навіть оповістити людям, на чім вони погодилися з королем. Особливо був між людьми великий гнів за того невільника, що дозволено татарам на Україні. Не знали, що то королеве діло, і Хмельницький тільки з біди на те позволив. Думали, що то він дав дозвіл татарам на Україні брати невільників, і за це його кляли. Таку пісню зложили:

    Бодай тебе, Хмельниченьку, перва куля не минула,
    Що велів Орді брати дівки й молодиці.
    Парубки йдуть гукаючи, а дівчата співаючи.
    А молоді молодиці старого Хмеля проклинають...
    Бодай тебе, Хмельниченьку, перва куля не минула,
    А друга устрелила, у серденько уцілила.

    Не знали люди правди. Як то в думі співається:

    Бог святий знає, Бог святий і відає,
    Що Хмельницький думає, гадає,
    Тогді ж то не могли знати ні сотники, ні полковники,
    Ні джури козацькії, ні мужі громадськії.
    Що наш пан-гетьман Хмельницький,
    Батю Зинов Богдан чигиринський
    У городі у Чигирині задумав вже й загадав.

    Побачив він, що люди українські таки ніяк уже не пристануть на те, щоб Польща над ними панувала, а йому, Хмельницькому, за це кінець зробили б. Тому й не оповіщав людей, на чім згода стала, а всякими способами протягав її здійснення: козацьких військ не виводив звідти, звідки їм «трактат» казав, польських панів до їх маєтків на Україну не пускав, і польського війська також. Знав і те, що польські пани не хочуть Зборівської умови приймати — мовляв, у ній забагато козакам і Україні попущено. Тому далі шукав помочі на Польщу по інших державах, сподіваючись скорої війни, і доконче хотів відірватися від Польщі.

    Вже на другий рік (1650) заносилось на нову війну з поляками. Але, що хан тримався Польщі й не хотів козакам помагати, то вийшла натомість війна з Волощиною (Молдовою), котру Хмельницький немилосердно погромив за хистку й невірну політику її воєводи. Тільки за рік пізніше Хмельницький перетягнув до себе хана і почав війну з Польщею. Та хан і вдруге зрадив Хмельницького, під Берестечком, і знову Хмельницький мусів з королем миритись. Це звався Білоцерківський трактат, він був подібний до попереднього, тільки для України ще гірший. Сповняти його Хмельницький не хотів і в 1652 р. зачав нову війну. І цим разом татарська орда почала з королем накладати. Але Хмельницький уже не схотів укладати з королем трактатів ніяких. Досі він не мав іншої помочі як тільки від татар — та й то більше біди від них було, як помочі. Тепер же прийшла до нього звістка, що московський цар намірився з Хмельницьким Польщу воювати, а скоро по тім сподівався Хмельницький помочі від Швеції та з Угорщини.

    Хмельницький сливе від самого початку повстання почав намовляти московського царя на Польщу. Цареві й хотілось того, і боявсь він з Польщею зачинати. Хотілось, бо сподівався від Польщі щось здобути. Давні московські царі були з київського княжого роду й вони все думали про те, як би забрати ті українські та білоруські землі, що за давніх часів належали до київських князів. Бачили ми, що й удалось їм на початку XIV в. чимало пограничних земель загорнути. Але недовгими часами Польща, за короля Жигимонта, назад забрала від Москви ті краї, ще й нових причинила, і це Москві хотілося теж назад вернути. Але й боялася вона тої війни.

    Притім же Хмельницький хотів тільки помочі на Польщу, а Москва, як уже воювати з Польщею, хотіла, щоб Україна прилучилась до московської держави. Довго про це були переговори. Хмельницькому хотілось якнайскоріше напустити Москву на Польщу, й для того годився він піддатись з Україною під зверхність московського царя й об'єднати Україну з московською державою. І з кінцем 1653 р. повідомив його цар, що він із земським собором, скликаними з усього царства людьми, порішив Україну прийняти під свою зверхність і разом з українцями воювати Польщу. З тим разом вислав він своїх бояр до Хмельницького, аби від нього, від старшини козацької й від усіх людей прийняти присяги московському цареві.

    Ці бояри приїхали до Хмельницького до Переяслава і 8 січня скликав Хмельницький раду козацьку військову. На ній ухвалили пристати до Москви з тим, щоб цар зіставив Україну при її вільності й ворогам її не віддавав. Тоді бояри закликали всіх до церкви, щоб присягли цареві. Але Хмельницький зі старшиною зажадав, аби наперед бояри присягли за царя, що він вільності й порядків України порушати не буде й ворогам її не віддасть. Такий порядок у Польщі був — та й скрізь, де свобода має бути забезпечена — що новий король насамперед складає присягу на закони й права, що буде їх сповняти, а тоді народ складає йому присягу, що буде його слухати й шанувати.

    На те бояри сказали, що вони такої присяги не можуть зложити, бо московський цар — «самодержець» і присяги своїм підданим не складає. Старшину це дуже збентежило, і вона не могла зрозуміти такого порядку, що цар не хоче присягти на заховання свободи України. Але що бояри таки ніяк не хотіли присягти, то гетьман зі старшиною, аби справи не розбити — бо дуже хотіли мати московську поміч проти Польщі — згодились присягти на слово боярів-послів. Взяли з них слово, що цар не тільки зоставить в цілості права й устави, привілеї і всякі свободи України, тобто її нинішній самостійний державний устрій, а ще примножить і розширить.

    Так сталась «Переяславська умова», за котрою Україна пристала до Москви «під високу царську руку». Як з української, так і з московської сторони на неї дивились, як на непорушну умову, котру можна тільки за обопільною згодою змінити. Але вона була усна. Щоб цар її закріпив своєю грамотою, постановили, що військо пошле своїх послів до Москви, і ті вияснять цареві та боярам українські порядки, права і вільності, і цар їх потвердить своїм привілеєм. На тім гетьман і старшина присягли цареві, й потім люди по всіх городах і селах присягли московському цареві.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України