"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 69. Галицьке відродження й 1848 рік.

    У Галичині перший гурток, який досить свідомо ставав на грунт національний, відомий нам у Перемишлі, в духовних кругах його, наприкінці другого десятиліття XIX в. Тут було засноване товариство для поширення народної освіти. З кругів тутешнього духовенства вийшла важна для свого часу записка в обороні рівноправності й культурної вартості української мови, з нагоди питання про навчання в школах українською мовою. Звідси йшли заходи коло українського шкільництва.

    Одначе цей перемишльський гурток ще не мав ясного поняття про значення народної української стихії й стояв на роздоріжжі між нею й книжною слов'яно-російською мовою. Автори перших граматик з перемишльського гуртка прихиляються до народної мови, але вважають потрібним «очищати» її від простонародної грубості й наближати, до старої книжної й церковної мови. Але в 1830-х рр. вирізняються вже два виразні напрями: проти оборонців книжної мови виступають рішучі прихильники живої народнрї мови, гаряче обороняють її чистоту від книжного калічення й добиваються літературного уживання й граматичного оброблення чистої народної мови, не розмішаної книжною.

    Вплинуло на це й слов'янське відродження, що зверталося до народної мови, а головне й найбільше — літературні проби на чистій народній мові східної України. Ясна була їх краса й перевага над книжними виробами галицької й угорської України, й вони серед тутешніх письменників викликали охоту йти тими ж слідами.

    На цю стежку рішуче став гурток молодих богословів, що зібрався у Львівській семінарії в 1830 роках і під впливом відродженого українського письменства Росії, а також під впливами сучасного слов'янського відродження та сучасної польської революційної агітації, був перейнятий патріотичними й народолюбними змаганнями. Ця молодь також цікавиться історією й етнографією свого народу, збирає пісні й перекази та пробує свої сили в літературній роботі, зближаючися до взірців українських — єдність українського народу по оба боки російсько-австрійського кордону відчуває вона в повній силі. Симпатичний поет Маркіян Шашкевич являється першим народним поетом Галичини, й пізніший український, народовецький рух Галичини признав його своїм первоначальником. Якову Головацькому судилося стати першим патентованим ученим-професором української мови на новозаснованій кафедрі Львівського університету. Третій член цієї «руської трійці», як її прозвали, Іван Вагилевич займався історією, етнографією, словесністю — всім потрохи.

    Та діяльність цього гуртка не йшла гладко. За останні десятиліття відносини урядових кругів до українського питання встигли змінитися рішуче. Австрійські власті, маючи досить клопоту з тодішніми польськими революційними течіями, не хотіли мати нових клопотів ще й з українським рухом. У духовних уніатських кругах, котрим передано цензуру українських книг, також панував напрям вузько церковний, неприязний й підозрілий народним елементам у літературі. Книжки навіть самого цензурного змісту: релігійні, похвальні оди на честь австрійського дому — заборонялися тому тільки, що мова їх була не досить слов'янська, або що замість слов'янського письма вони були написані гражданкою. Тому й заходи «руської трійці» в офіційних кругах були прийняті підозріло й ворожо. Перший альманах «Зоря», зложений для друку гуртком Шашкевича в 1834 р., духовна цензура заборонила. Зложили новий збірник ще обережніше, з народних пісень і переказів та власних поезій і наукових статей під назвою «Русалка Дністрова» й надрукували його в Пешті, на Угорщині, щоб розминутися з галицькою цензурою. Але й це не помогло: коли книжка прийшла до Львова, цензура арештувала її всю й тільки в 1848 р. удалося її видобути з арешту. На самих авторів упали різні неприємності. Хворобливий Шашкевич не витримав їх і вмер у недостатках, як священик на убогій парафії; Вагилевич пішов шукати хліба у польських панів і змарнувався. Галицьким гасителям здавалося, що придавили український рух до решти.

    Та налетів бурхливий 1848 рік і зараз перемінив усю обстановку. Європейська революція сильним відгомоном відбилася по австрійських краях, викликавши більш або менш значні рухи. Піднялася Угорщина. В Галичині поляки почали ладити повстаня для визволення Польщі. Австрійське правительство тоді знову пригадало собі галицьких українців і заходилося коло них, щоб ослабити польський рух. Виходять наверх такі справи, як розділення на частини українську й польську Галичини (недоречно зв'язаної з українських і польських земель), заведення в українській Галичині української мови по школах вищих і нижчих, визволення українського селянства з-під власті польських панів — все те, про що думало в 1770-80-х роках правительство Марії-Терезії і Йосифа II, а потім забуло, підпавши під впливи польської шляхти й власних своїх гасителів-реакціонерів.

    Галицькі українці підняли голови й собі заворушилися. Плани польських революціонерів про відбудову Польщі були їм не в лад, і тільки невелика частина української інтелігенції пішла разом з поляками. Переважна більшість почала організовуватися в напрямі окремішнім і полякам ворожім, користаючи з прихильності й помочі австрійської адміністрації. Заснувалося політичне товариство «Головна Рада», свого роду українське національне правительство, що мало вияснити й представити центральному правительству політичні й національні потреби українців, а як орган її стала виходити газета «Зоря Галицька». Проти польської гвардії й революційних ватаг організовано українську гвардію, українські батальйони стрільців. Восени 1848 р. скликано «Собор руських учених» — усіх прихильників культурного й національного розвитку галицької України, щоб вияснити культурні й національні потреби та виробити програму дальшої діяльності для розвою українського народу.

    Цей «собор» став рішуче на національнім українськім грунті, відрізняючи українську народність з одного боку від польської, з другого — від великоруської, з котрою все ще мішали її різні прихильники книжної «слов'яно-російської мови», не вміючи відрізнити її від народної української. «Собор» уважав конче потрібним, щоб була усталена одна одностайна граматика й одностайний правопис: для всього «руського народу» в Австрії й Росії («руським» далі називали тут свій український народ і мову). Хотів, аби була вона згідна з мовними прикметами української мови, а не залежна від граматики й правопису польської й російської. Домагався, щоб у всяких школах галицьких заведено українську мову, а для розвою письменства було засноване просвітне товариство, на взірець чеської «Матиці». Підтримував домагання, щоб українську частину Галичини відділено від польської, й такі інші жадання.

    Правительство йшло назустріч українським бажанням. Воно обіцяло завести українську мову в усіх школах, гімназіях і в університеті, серйозно думало про поділ Галичини, і в 1850 р. дійсно був виданий такий закон, тільки не увійшов у життя. Зате здійснилось і сильно вплинуло на настрій українського громадянства проголошене в 1848 році скасування панщини й визволення селян із власті поміщиків. Бадьорий і повний надій настрій одначе не простояв довго. Союз тутешнього українського громадянства з урядом мав свої лихі сторони, і вони зараз показали себе, коли правительство, задавивши революційні рухи, відложило всякі реформи й зв'язалося наново з польськими кругами. Ті церковні та урядові круги, що вели перед в українськім русі, у тіснім зв'язку з урядом, стали тепер безпомічні й безпорадні, коли побачили, що правительство відняло від них свою високу руку і більш українцями не журиться. Урядування в Галичині захопили в свої руки польські пани й стали настроювати уряд до українців підозріло й неприхильне, мов вони тягнуть до Росії, до православ'я. Потрапляючи під новий напрям правительственної політики, неприхильної всякому живому народному рухові, неприхильне ставились до народного українського руху й українські урядові круги (консисторія, що надавала сан священикам), з котрих головно складалась українська інтелігенція. Знову виходять на гору прихильники книжної слов'яно-російської мови, неприхильні мові народній українській. Від них кінець кінцем пішло так зване москвофільство, що хотіло мати мовою літературною мову російську.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України