"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 58. Російські новини.

    Правительство то так представляло, що гетьманське правління касує воно тому, що в українськім устрою, в судах і канцеляріях були великі непорядки. Для того воно заводить порядки російські, аби людям не було кривди: щоб пани-старшини їх не утискували, в підданство та кріпацтво собі не переводили, і було на них кому скаржитись. Але було то чисте лукавство, бо як самі українці хотіли зробити собі кращий порядок, то в тім їм правительство не тільки не помагало, а перешкоджало. Воно хотіло скасувати всі українські порядки, аби не було ніякої різниці між Україною й Московщиною, й скрізь аби правили московські чиновники, а всі гарні слова про оборону простого народу від дрібних тиранів, тобто старшин, тільки про око говорились. По смерті Скоропадського полковник Чернігівський Полуботок, що був наказним гетьманом, тобто заступав місце гетьмана, чуючи, як цар Петро закидає українцям непорядки, й сам такі непорядки бачучи, почав робити кращий лад у судах і полковничій управі. Так що ж? Цар Петро зараз казав його забрати до Петербурга й тут його, наче бунтівника, до в'язниці всадити. Там він сидів, доки не вмер.

    Й інші, хто хотів боронити українські права, автономію українську, ті теж попадали у в'язниці, уряд і маєтки їх відбирали, а що вже найменше — тратили вони ласку правительства і не було їм ніякого добра. Тим же, що були правительству покірні, українські права не обороняли або й самі помагали їх ламати, і тим всяка ласка була. Йшли їм царські грамоти на великі землі, що вони загарбали, давалися царські потвердження й надання. Так побачили люди, що правдою нічого дійти не можна, окрім прикростей, а податливим ідуть маєтки та уряди.

    Тож хоч і бурилася в них совість, але затихали та, під лад правительству йшли тому, щоб, коли не можна вже свободи мати, то хоч кишені собі й дітям своїм наповнити. І так в міру того, як автономія українська пропадала, зростало українське панство. Туди правительство Україну вело.

    Казали, що то воно для того в українські справи мішається, аби селян від панів, від старшини боронити, а на ділі полегшення з того людям не було ніякого. Замість справедливих і чесних людей, котрі могли б заохотити людей до московських порядків, українська людність бачила перед собою московських хапунів і своєвільників, призвичаєних до надзвичайно суворого і жорстокого поводження з людьми. Бачила різних пройдисвітів, що лякали людей доносами, доводили людей до тюрм, в'язниць і заслань страшним «словом і ділом» (такими словами: що вони знають «слово і дело госу-дарево» доно_Іувано в страшну «тайну канцелярію» російську в усяких політичних справах).

    Звісний анекдот про те, як переїжджий російський офіцер, заїхавши зі своєю командою до одного українського пана і не вдоволившися трактованням, яке було йому зроблене, причепився до свого хазяїна, що у нього на кахлях печі між іншими намальовані російські двоголові орли. Арештував його і відіслав у тайну канцелярію, обвинувативши, що він пече на своїх печах царський герб «невідомо з яким замислом». Тайна канцелярія, побачивши в тім «слово й дело», взяла того бідного панка на допити, нащо він поставив на печах царський герб і його пече? А хоч той свідками доказував, що це звичайні кахлі, куплені на ярмарку, то все-таки, щоб визволитися з рук страшної канцелярії, мусив пожертвувати добрий табун коней, рогату худобу і чималу суму грошей.

    Правительство і правительственні сфери, розуміючи, що українцям не могло бути по серцю все те, що виробляли вони з Україною, незвичайно підозріло було настроєні для українців: все прислухалися до якихось змов, зрад, і на кожну дрібницю готові були брати людину на слідство — тодішнє слідство, нечувано суворе, з немилосердними муками, що й оправданому не раз відбирало здоров'я назавсігди. Страшні перекази про ці допити і слідства довго ходили по Україні. «Не переставали допитувати, розпитувати, мучити різними машинами і нарешті — пекти шиною нещасливих людей, що попались їм у руки», — оповідає ці перекази пізніший українець, автор «Истории Русов или Малой Россіи»; діла ці й подвиги на теперішній час здавалися б гарячковими привидами або божевільством, але тоді це були справи важні, секретні — і давали великі доходи. Людей катували і мучили на підставі самих тільки доносів та всіляких причіпок перехожих і розквартированих солдатів, а ще більше — дезертирів і всяких заволок; для доносу досить було цих слів — «о слове і деле госу-дареве», і це «слово й дело» було для злих і нікчемних людей немов талісманом злоби і помсти; містило в собі три пункти: життя, честі і добра государевої особи і його фамілії. Кождого обивателя, хоч би й найчеснішого й зовсім певного, брали на муки за доносом очевидного злодія й нікчемника. Не почастував хто солдата або якого-небудь заволоки, не обдарував або необережно чимось розгнівав — вже біда! Заволока йде до міського або сільського начальства і кричить перед ним, що має на того і того донести «слово й дело государево» — «куй (у кайдани) його і мене!». Начальство, не маючи що розбирати, остовпівши від одного слова донощика, кує в кайдани однаково обвинуваченого і донощика і відсилає під найпильнішою сторожею в міністерську канцелярію'. А там не входять у відносини донощика й обвинуваченого і в причини доносу — чи може він бути правдивий, не розбирають навіть, чи обвинувачений по свому віддаленню і способу життя може вчинити якусь шкоду цареві та його фамілії, котрих він не бачив і бачити не може. Сліпо тримаються інструкції, ставлять донощика на тортури, і коли він три способи їх витримає і тим донос свій потвердить, то вже обвинувачений не має що казати: його мучать і замучують напевно».

    Налякане такими карами українське громадянство старалося триматися «тихіше від води, нижче від трави», як то кажуть. Рідко хто зважався перечити в чім-небудь, обстоювати старі права українські від порушень. Більшість відгребалася від усякої політики, вислужувалася як могла — навіть і доносила на свою ж таки братію та скубла своїх підданих і збагачувалась її працею. Цього своїм послушним слугам царське правитель-ство не боронило.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України