"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 60. Кінець українських порядків.

    Знищивши Запорозьку Січ, цариця Катерина взялась до решти виводити все, що ще зісталось від української державності, від українських вільностей і просто таки від тих порядків, котрими Україна відрізнялася від Росії. Такий намір у неї від самого початку був, як тільки вона царицею стала, і скасування гетьманського уряду було тільки початком того. Призначаючи по відставленню Розумов-ського свого генерал-губернатора Румянцева, цариця дала йому інструкцію, чого він має пильнувати, і в ній виразно поставила свою програму: що треба зробити з Україною.

    Вона наказувала йому зробити докладний перепис всієї людності України, з усіма землями й всім маєтком. Румянцев справді це зробив, цей перепис зістався дуже важним джерелом для пізнання тодішнього українського життя. Але цариці й Румянцеву він був потрібний для того, щоб виміркувати, які податки можна завести з України. Досі простого податку з української людності до царського скарбу завести не вдавалося, цариця хотіла цього добитися і добилася справді: від цього часу Україна починає давати царському скарбові великі доходи.

    Далі цариці не подобалися українські вільності — особливо те, що селянство не було ще вповні закріпаче-не — що люди могли свобідно переходити від пана до пана, чого вже давно не було в Московщині. Зараз же видано указ проти свобідного переходу селян, вважаючи його шкідливим для їх добробуту — мовляв, від тих переходів вони не можуть жити заможно й господарно, тому надалі заборонено переходити від одного пана до другого без письмового дозволу свого пана. Цим указом пани покористувалися на те, аби скріпити й збільшити свою власть над селянами, а селяни, занепокоєні цими заходами коло останнього закріпачення, самі ще більше почали переходити й тікати від своїх панів. Тоді указом 1783 р., заводячи нові податки на Україні, вже зовсім заборонено селянам виходити з того місця, де кого застала ревізія — аби в казенних податках не було замішання. Цим закінчилося закріпачення українського селянства й підведено його під «загальні державні постанови»—під ті закони, на які спиралося гірке тодішнє кріпацтво в землях московських. Але цариці взагалі не подобалось усе, чим різнилась Україна від Московщини, їй хотілось, щоб громадянство українське й весь народ уповні злився в одно з московським і нічим від нього не відрізнявся, тим часом бачила відчуження, як вона казала, «внутрішню ненависть» українців до великоросів і московського правительства, або, як вона іншим разом казала, «развратное мнение, по коему мало-росіяне постановляют себя народом от здешняго совсем отличньїм». Для того вважала потрібним викорінювати старі українські порядки й установи, невдоволення старшини гасити, розвиваючи в ній охоту до чинів та до жалування, тобто до вислужування, а разом з тим народові виясняти кривди, які він має від поміщиків і старшини, щоб невдоволена старшина не могла на народ опертися. Стара це була програма, ще за Петрових часів, але Катерина поставила її особливо ясно, провадила уперто і в значній мірі здійснила. Ще в 1763—64 рр. вона скасувала старий козацький устрій на Слобідщині. З Гетьманщиною пождала довше і тільки знищивщи Січ, головно в 1780-х рр., покасу-вала українські порядки й тут.

    У 1783 р. скасовано козацьку службу і козацькі полки: перемінено їх на полки карабінерські, як перед тим Слобідські перемінено на гусарські. Полковників увільнено від служби, надавши їм чин бригадирський, іншій старшині, лишено на її волю — служити в нових регулярних полках або увільнитися від служби; козаки зісталися як особливий стан свобідного селянства, з котрого комплектувалися оці нові полки. Все інше селянство прирівняно до селянства московського.

    Того ж самого року зрівняно міста українські з містами московськими, а старшину українську з дворянством московським. Вказано, які чини і служби козацькі дають права дворянські, й так відділено різко старшину від козацтва службового, як осібну верству. Нарешті давнє скасування церковної самостійності закінчено відібранням маєтностей монастирських і вла-дичих. Монастирям визначені були штати: скільки має бути монахів і на них призначено було платню зі скарбу державного (казни), а маєтності відібрано в казну.

    Українське громадянство мовчки прийняло це скасування до решти старого устрою, жалувало за ним, але мало хто відважувався виступати з тими жалями. Декотрі сторони нової реформи — як придбання прав дворянських, остаточне закріпачення селян — могли навіть подобатися старшині. Інші жадібно чекали при цім скасуванню нових нагород для всіх послушних і вірних та силкувалися пролізти на перші місця в новім устрою, до великих чинів і багатого «жалованія». І панство здебільшого забувало свою стару Гетьманщину, потішаючися достатками, багатством, котре приносила забезпечена новими порядками кріпацька праця. А й зітхаючи за старовиною, пильно заходилося коло служби у нового правительства, у нового начальства. І так справді, як сподівалася колись цариця Катерина, пропадали у нього давні змагання до вільності, до політичних прав серед заходів коло «чинів та жалованія».

    Тільки народ український не мав себе чим потішити в кріпацькій неволі своїй. Правительство з новими порядками обіцяло йому свободу від кривд старшинських, від «малих тиранів» — поміщиків, а на ділі ці нові порядки зміцнили власть панів над мужиком небувало і безмежно, і тепер уже не було селянству ні виходу, ні просвіту. І своє розчарування й зневіру в нові порядки народ вилив у славній пісні про світову неправду:

    Нема в світі правди, правди не зіскати,
    Бо тепер неправда стала правдувати.
    Уже тепер правда в панів у темниці,
    А щира неправда з панами в світлиці!
    Уже тепер правда в панів у порога,
    А щира неправда сидить кінець стола!
    Уже тепер правду ногами топтають,
    А щиру неправду медом напувають.
    Десь, ти, правдо, вмерла чи ти заключена,
    Що тепер неправда увесь світ зажерла!
    Тільки в світі правди, що рідная мати.
    Де би ми її могли в світі одіскати?
    Ой, орлице-мати! де ж тебе нам взяти?
    Тебе ні купити, а ні заслужити!
    Коли б тебе, правдо, в світі увидіти!
    Орловими крильми раді б ми летіти!
    Ох, як же тим діткам без матері бути?
    Та щодня заплачуть, не можуть забути!
    Вже ж бо кінець віку оце приблизився.
    Хоч рідного брата тепер стережися.
    І з ним на суд стати — правди не зіскати,
    Тільки сріблом-златом панів насищати.
    Хто по правді судить, то того карають,
    А хто не по правді, того поважають.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України