"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 62. Україна Західна. Унія.

    Західна Україна — Галичина, західне Поділля (де Кам'янець і Проскурів) і Волинь на захід Случу козацьким рухом були тільки зачеплені. Коли козацьке військо після Пилявців у 1648 р. прийшло під Львів, вся Галичина піднялась. Але Хмельницький тоді при кінці року замирився з королем, вивів своє військо на Случ, за Меджибіж і Бар. Польське військо й пани вернулись назад, всіх, хто приставав до козаків і повстання почали карати. Люди більш сміливі й завзяті повтікали, повиходили на козацьку Україну, а ті, що зосталися, мусили ще нижче похилити голови під польським пануванням. Особливо потім, як козаччина ослабла на Правобережжі, як Москва відпустила його Польщі, й національне політичне життя пересунулось за Дніпро, а на правім боці світивсь один тільки Київ, відділений кордоном від решти правобічної України.

    У цих обставинах у другій половині XVII в. українське національне життя дуже швидко підупадає в західній Україні. Незвичайно скоро польщаться останки православної шляхти не тільки в Галичині й на Поділлю, але навіть на Волині й в тих частях київського Полісся, що не були захоплені козаччиною. На тутешніх шляхетських зборах-сеймиках, де раніше верховодили українці, все рідше й слабше підіймаються голоси на оборону православної віри й української народності, а в останній чверті XVII в. і зовсім замовкають. Зіставшися без помочі шляхетської, упадають і міщанські братства, тим більше, що взагалі міщанство зовсім марніє під тяжкою рукою всевладної шляхти.

    Правительство ж зі свого боку пильнувало ослабити зв'язки зі східною Україною й іншими православними краями. Сейм під карою смерті й забирання маєтку заборонив виїздити православним за границю й приїздити з-за границі, мати зносини з патріархами й віддавати їм на рішення справи віри. Братствам наказано у всім бути підвладними владикам, а в яких-небудь суперечках віддавати справу на розсуд не патріархів, а судів польських. І заразом роблено нові заходи, щоб перетягнути на унію православних владиків й інше вище духовенство.

    Помічником польського правительства у цім ділі став владика львівський Йосиф Шумлянський. Він перейшов замолоду на унію; потім, щоб стати владикою львівським, перейшов назад на православну віру, а діставши владицтво львівське, став з іншими духовними змовлятися про те, щоб перевести православних на унію. Був у тій змові Інокентій Винницький, що ніяк не міг дістати владицтва перемиського, Варлам Шептицький, що хотів стати владикою холмським; сам Шумлянський хо-тів дістати в свої руки завідування митрополичими маєтками, потім, як правительство польське викурило митрополита Тукальського, посадивши без всякої причини до в'язниці. Прочувши про такі заміри цих людей, король задумав перевести на соборі приєднання православних до унії й на 1680 р. визначив собор у Львові, покликавши туди православних і уніатів. Але Шумлянський і його товариші, навчені досвідами берестейської унії, не хотіли вести діла так відкрито: вони на собор не ставилися й удавали зовсім непричетних до того. Луцькі братчики заявили перед королем протест проти соборного трактування справи без участі патріархів, і з собору нічого не вийшло, а Шумлянський пояснив королеві й правительственним кругам, що діло треба вести потайки, визначати на владицтво людей, прихильних унії, можливо затирати різницю між унією й православ'ям, а заразом робити всякі полегшення й привілеї духовенству уніатському.

    Правительство польське прийняло цей хитрий план і потім вело таку лінію, як радив Шумлянський: роздавало православні владицтва людям, які обіцяли бути уніатами, митрополичі права надало Шумлянському, забирало маєтки православних владиків і монастирів за-граничних та віддавало йому й іншим своїм людям. Православних у всім обмежувало, права коли які признавало, то тільки за уніатами — на сеймі видано закон, що тільки уніати можуть займати уряди міські, а в Кам'янці, що тоді вернувся під Польщу від турків, заборонено мешкати євреям і православним. З унією відкрито не виступало, і владики також тільки роздавали від себе всякі кращі місця людям, прихильним до унії. Так за кільканадцять літ цим хитрим способом підточили вони в самім корені православне життя, і нарешті в 1700 р. Шумлянський вважав уніатську справу вже настільки доспілою, що рішив проголосити унію. Він явно повторив присягу на унію, потайки зложену ним тому двадцять літ, і почав у своїй єпархії — в Галичині й на Поділлю — заводити унію явно.

    Справді, православ'я настільки вже було підкопане, що духовенство не важилося противитися унії. Братство львівське пробувало спротивитися, але Шумлянський, напавши з вояками гетьмана польського, силоміць вирубав двері в церкву братську і відправив тут уніатську службу. Братчики одначе не хотіли прийняти унії, на насильства Шумлянського скаржилися королеві, і той потвердив братські права, але все-таки проти натиску поляків і свого владики вони не могли устоятися. 1704 р., коли шведи обложили Львів і захотіли контрибуції, польське начальство звернуло цю контрибуцію на братство, братчикам прийшлося віддати всі гроші й дорогоцінності на 120 тис. злотих. Зісталися ні з чим, а Шумлянський, щоб підірвати їх одиноке джерело доходу — друкування книжок, заложив при своїй кафедральній церкві свою друкарню для конкуренції. Цього останнього удару братчики не витримали й покорилися Шумлянському, прийняли унію. Унія запанувала у львівській і подільській єпархіях.

    На кілька літ скоріше, в 1691 р., проголосив унію в своїй перемишльській єпархії Ін. Винницький і став силоміць переводити на унію тутешні парафії, а на непокірних скаржився світським властям, щоб їх примусили до покори, як своєму законному пастиреві. Число таких непокірних зменшувалося й через ці примуси і кари, і наступник Винницького міг уже похвалитися, що в його єпархії нема уже ні одної православної церкви.

    Трохи пізніше попала в уніатські руки єпархія волинська (луцька), тут також почали силоміць навертати парафії на унію. В першій половині XVIII в. вся західна Україна була вже переведена на унію, й уніатське духовенство стало поширювати її також і в Київщині, тільки тут не пішло так легко, це ми вже бачили.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України