"Правдива любов історика до своєї Вітчизни може виявлятися лише в суворій повазі до правди"
    М. Костомаров

  • 64. Прилучення Галичини й Буковини до Австрії. Кінець Польщі.

    Перші знаки зміни на краще замітні в Західній Україні, в Галичині, коли вона від Польщі перейшла до Австрії. Розділ Польщі й перехід західних українських земель з цього погляду став важним поворотом, епохою в житті українських земель. З неї починається зміна на краще — хоч того й не мали на гадці сусідні держави, що заходилися розбирати Польщу між собою.

    Не на користь вийшли полякам їх великі придбання в землях українських і литовських: здобування та заходи коло затримання цих земель знесилили саму Польщу, вона ослабла, стала здобиччю сусідніх сильніших, міцніше організованих держав.

    Вже Хмельниччина завдала Польщі такого сильного удару, що від нього вона не здужала поправитися. А від початків XVIII віку Польщею кермують не її правителі, а заграничні правительства. Вони не дають перевести в Польщі ніяких реформ, щоб вона не поправилася, не стала сильніша: мішаються при кожній нагоді в її внутрішні прави, підіймають через магнатів-запроданців повстання (конфедерації) і взагалі роблять все, що хочуть. А при тім все від часу до часу виникають різні проекти, щоб зовсім розібрати цю велику, але слабосилу, на живу нитку зшиту державу, — як то ми вже бачили за часів Хмельницького.

    На початку свого панування цариця Катерина, з'єднавшися зі своїми одномисленниками з Польщі, ввела свої війська, посадила на королівстві польськім свого приятеля Станіслава-Августа Понятовського і хотіла під його ім'ям кермувати по-своєму польськими справами. Головний привід до того давала справа православної віри в Польщі, котру російське правительство держало ніби в своїй опіці, а духовні православні до його помочі звертались у всяких своїх бідах. Польське правительство хотіло визволитися від російських впливів і думало скористати з того, що Росія ув'язалася у війну з Туреччиною, а за Туреччиною потягла Австрія, не хотячи дати Росії поширитися далі на турецьких границях. Але зовсім несподіваний оборот дав тому всьому пруський король: він задумав собі скористатися з такої замотани-ни й дав таку думку, що Росія замість Туреччини нехай би поширилася коштом Польщі, а при тім і Прусія та Австрія собі забрали б пограничні землі польські. Цариця Катерина не дуже охотилася на цей план, бо не хотіла ділитися Польщею, бажаючи задержати її цілу під своїми впливами. Але як Австрія почала хилитися до Туреччини, згодилася цариця на плани Прусії, щоб її затримати на своїй стороні.

    Пішли переговори про це, і нарешті прийшло до такої угоди, що Росія справді зреклася своїх претензій на Молдову. Замість Молдови Росія взяла собі від Польщі пограничні землі білоруські, Австрія — Галичину, Прусія — землі коло Балтійського моря. Так сталася умова між ними в 1772 р., і вислані до Польщі війська без війни позаймали кожне свою пайку, а сейм і правительство польське, настрашені або й закуплені, мусили згодитися на ці втрати й відступити ті землі.

    Австрія взяла ціле воєводство Руське, майже ціле Белзьке, сусідні частини Подільського і Волинського воєводств і Холмської землі. Посилалася при тім на те, що ці землі — колишнє князівство Галицько-Волинське, що було підвласне королям угорським. Знаємо, що залежність та була дуже коротенька за молодих літ короля Данила, але з того часу угорські королі титулували себе «королями Галичини і Володимирі'!», а що з XVI віку угорська корона перейшла до володарів австрійських, то тепер цісарева Марія-Терезія забрала собі цю нібито давню угорську провінцію. «Заокруглила» при тім українські землі ще сусідніми польськими й те все не прилучила до Угорщини, а до земель австрійських. А маючи тепер у своїх руках поріччя горішнього Прута (Покуття), цісарева, а ще більше син її Йосиф II захотіли прилучити до того й сусідню частину Молдови: побувавши сам у сусіднім Семигороді Трансільванії, Йосиф побачив, що для Австрії дуже важно взяти собі північну Молдову для того, щоб мати з Галичини дорогу до Семигороду, і рішив забрати її від Туреччини. 1774 року австрійське військо перейшло молдавську границю та зайняло Чернівці, Серет, Сучаву — теперішню Буковину.

    І тут австрійське правительство на своє оправдання посилалося на те, що ця країна колись належала до Галичини. Дійсно, в XIII в. бачимо місця на середнім Пруті, так само, як і на середнім Дністрі, в залежності від Галицького князівства — це так зване Пониззя; потім воно перейшло у безпосередню власть татар, а як в половині XIV в. організувалося осібне князівство чи воєводство Молдавське, то воєводи молдавські загорнули згодом під свою власть і землі між Серетом і Дністром, так зване Покуття. Пізніше за ці землі не раз була боротьба між Польщею та Молдовою, аж нарешті вони розмежувалися: теперішня північна Буковина зісталася під воєводами молдавськими, аж до 1774 р., як ЇЇ зайняло австрійське військо.

    Вона була залюднена українським селянством, що сиділо на землях воєводських, боярських, монастирських; обов'язки були сорозмірно невеликі і тому сюди напливало селянство; з нею був захоплений також округ Сучавський, переважно румунський, і так, як нова Галичина під австрійською властю була зліплена з земель українських і польських, так і нова Буковина мала характер українсько-румунський: північна — українська, полуднева — румунська.

    У Польщі по страшнім ударі 1772 р. багато людей схаменулося й заходилося робити порядки. Були то спасенні для Польщі заміри, тільки прийшли занадто пізно. Сусіди не хотіли того. Особливо російське правительство гнівалося, що поляки беруться заводити нові порядки без його згоди. Але воно було зайняте війною з Кримом, Туреччиною.

    Як тільки впорались з нею, зараз у Польщі знайшлися противні реформи пани — магнати, котрим миліші були старі непорядки. Вони підняли повстання й накликали на поміч Росію, і та зайняла своїми військами Польщу й добилась скасування реформ. При цій оказії забрала собі Київщину, Поділля, значну частину Волині, ще й білоруські землі. Прусія також дещо забрала собі при тім. Це було в р. 1793.

    В Польщі на другий рік піднялось повстання проти короля за те, що він занадто піддавався домаганням Росії. Але це повстання тільки прискорило кінець Польщі. Російське й пруське військо зайняло Польщу, її поділено до решти: землі її розібрали між собою Росія, Австрія та Пруссія. Пізніше, на Віденськім конгресі 1815 р., переділено їх ще раз, і так усталився той поділ українських земель, що простояв до останньої війни.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України