Березова Рудка. Палац Закревських.Північний фасад

    Продовжуючи тему подорожей одного дня, пропоную Вам відвідати одне з чудових місць на території Полтавської області - село Березову Рудку.
    На жаль, знаходиться цей населений пункт на кордоні області, і добратися з Полтави до неї, враховуючи сучасний рух транспорту і вартість квитків, складає певні труднощі. Саме це стало причиною того, що я довгих п'ять років готувався до поїздки і шукав слушної нагоди. Цього року вдача мені посміхнулася і, нарешті, рішення, що до подорожі було ухвалене. Добре, що тепла і сонячна вереснева погода дозволяла це зробити.
    Забігаючи небагато вперед, хочу сказати, що побачене і почуте мною в Березовій Рудці, - перевершило всі мої очікування, а емоції і відчуття, які переповнювали мене під час екскурсії, примушують і зараз тріпотіти серце при щонайменшому спогаді про подорож.

    Березова Рудка знаходиться в західній частині області, майже на межі Полтавської, Київської і Чернігівської областей (на відстані 27 кілометрів від районного центру Пирятин). В ній мешкає 1300 мешканців. Село має дуже цікаву, майже трьохсотрічну історію. Більше 150 років селом володіло сімейство поміщиків Закревських — старовинний, заможний дворянський рід. П'ять поколінь Закревських проживали в маєтку, перетворивши його на унікальний пам'ятник архітектури і садово-паркового мистецтва. На жаль, сьогодні маєток доведений до занепаду і вимагає великих вкладень.

    Березова Рудка. Перший палац Закревських.

    Березова Рудка - мало відомий куточок України, що зіграв величезну роль в долі багатьох видатних людей. Серед них гетьман Іван Скоропадський, історик Микола Закревський, письменник Євгеній Гребінка, художник і поет Тарас Шевченко, «український француз» Яків де Бальмен та ін. Сюди не ведуть проторовані туристичні маршрути, вона тиха і прекрасна в своєму неповторному осінньому вбранні.

    Слобідку Березова Рудка в 1717 році заснував гетьман Іван Скоропадський, після того, як купив ґрунти в Пирятинській сотні, Лубенського полку. Після смерті Скоропадського, село перейшло (по спадку) до вдови Анастасії Марківни, а потім до їх дочки (у заміжжі Товстої).
    У 1752 році, разом з іншими селами Березову Рудку придбав київський полковий осавул Йосип Лук'янович Закревський, після того, як купив її у ніжинських полковників Олександра і Івана Петровичів Товстих.
    Це було благословенне місце, з чудовою природою, родючими землями, повноводними річками. Тиха річечка Рудка (з рудою водою від заліза, що містилося в ній) з березовими гаями по берегах (звідси і назва села), яка текла по одну сторону і річка Переклад - по іншу сторону садиби, були прикрасою маєтку. Незайманий віковий ліс придавав маєтку казкову чарівність.

    Київський полковий осавул, генеральний Війська запорізького бунчужний Йосип Лук'янович Закревський, у 1741 році вдало одружився з Ганною Григорівною Розумовською, сестрою Олексія Григоровича (чоловіка імператриці Єлизавети Петрівни) і Кирила Григоровича (останнього гетьмана України). Закревські володіли багатьма маєтками на Чернігівщині, а потім і на Полтавщині. Багатий чернігівський поміщик Йосип Закревський в Березовій Рудці бував рідко. Він придбав її для своїх дітей, яких в сім'ї було 7 (синів Андрія, Григорія, Кирила, Олексія і дочок Марини, Софії, Євфросиніі).

    Дійсний статський радник Андрій Йосипович Закревський (1742–1804), був директором Санкт-Петербурзької Академії мистецтв (1783–1788 рр.), а згодом головою Медичної колегії (1789). Він був одружений з Марією Іванівною Одоєвською, фрейліною імператриці, дочкою дійсного таємного радника князя Івана Одоєвського. Володіючи маєтками під Петербургом, Андрій Йосипович Україною майже не цікавився. Похований у Москві в Спасо-Адрониковому монастирі.

    Сестри Закревські, статс-дама Марина Йосипівна (дружина Лева Олександровича Наришкіна) і графиня Софія Йосипівна (дружина Миколи Федоровича Апраксіна), теж мешкали в Росії. Лише молодша Євфросинія Йосипівна, яка стала дружиною премьєр-майора Якова Михайловича Скоропадського, залишилася мешкати в Україні.


    Березова Рудка. Палац Закревських.Північний фасад.
    Фото 2014 р.

    Березова Рудка. Палац Закревських.Північний фасад.
    Фото 2014 р.

    При розділі спадку, в 1769 році, Березову Рудку і інші маєтки, отримав Григорій Йосипович Закревський (вважається, що він незаконнонароджений син імператриці Єлизавети від канцлера Михайла Воронцова), ставши найзаможнішим землевласником з сімейства Закревських. Він оселився тут у 1770 році, до цього послуживши у Війську Запорізькому (1764), підкоморним Батуринського повіту (1769) і предводителем дворянства Київського намісництва.
    Саме Григорій Йосипович заснував садибу в Березовій Рудці, побудувавши палац і флігелі, поступово перетворивши дрімучий ліс над протокою Перекладу і Рудкою в чудовий парк.

    Отже, проїхавши від Полтави 214 км., ми в'їжджаємо в Березову Рудку. Колись, два великі ставки, розділені греблею, по якій дорога веде до садиби, пересохли і поросли очеретом. Нашому погляду відкривається садиба, на території якої розмістився Березоворудській технікум Полтавської державної аграрної академії, обгороджена білою огорожею з вписаною в неї невеликою ажурною кам'яною альтанкою (єдиною, яка збереглася в маєтку). Парадний в'їзд в садибу перегороджують ковані ворота, за якими починається ялинова алея (спочатку вона була тополиною, потім каштановою).

    Колись центром всієї садиби був двоповерховий палац в класичному стилі, побудований в кінці XVIII століття, але він згорів, простоявши зовсім недовго. Замість нього, в стилі необароко був збудований палац, що зберігся до нашого часу. Південний фасад будівлі, що виходить на парадний двір, виглядає досить скромно. У центральній частині знаходяться фронтон, на якому колись знаходився родовий герб Закревських і видова тераса з арочною крівлею і огорожею у вигляді кованих грат. Над терасою є три круглі слухові вікна, що виходять з оркестрового приміщення. Це було зроблено для того, щоб під час балів музику оркестру, що грав на балконі бального залу, могли слухати і на вулиці.
    Під терасою знаходиться простий портик у вигляді аркади головного входу, також прикрашений кованою огорожею. З боків будівлі два бічних ризаліти, акцентованих гранованими еркерами. У торцевих сторонах палацу, спочатку, були дві закриті двох'ярусні веранди, але східна веранда до нашого часу не збереглася, а від західної залишився тільки перший ярус.


    Палац Закревських. Дерев'яні сходи.
    Фото 2014 р.

    Палац Закревських. Дерев'яні сходи.
    Фото 2014 р.
    З південного входу на другий поверх будівлі і в центральний бальний зал ведуть гарні дерев'яні сходи з профільованими поручами і балясинами ручного різьблення. Орнамент балясин виконаний у вигляді розкритих квіткових пелюсток і переплетеного джгута. На жаль, сходи, як і решта всіх приміщень палацу, втратили свій первинний вигляд, з тих пір, як з 1929 року тут знаходяться аудиторії Березоворудського технікуму. Бальний зал був перегороджений, частково зникла ліпнина, зникли дерев'яні і металеві прикраси, а самі кімнати, кожна з яких колись мала свою особливість, переплановані і спотворені.


    Палац Закревських. Бальна зала.
    Фото 2014 р.

    Палац Закревських. Бальна зала.
    Фото 2014 р.

    Північний фасад виконаний цікавіше. Уздовж закритої галереї другого ярусу палацу на кронштейнах влаштований ажурний металевий балкон з двома кованими металевими сходами, що сполучають його з лоджіями і з першим поверхом. Малюнок огорож, як і на південному фасаді, представляє поєднання античних орнаментальних мотивів меандру і переплетених кілець. Всі металеві прикраси палацу виконані місцевими ковалями із здобутого і виплавленого тут заліза. Закрита галерея другого ярусу є продовженням великого бального залу, звідки, через бічні отвори лоджій, балкон і сходи, гості і власники садиби спускалися в парк.

    Будівля палацу, що існує нині, зведена в 1838 році за проектом відомого українського архітектора Євгенія Івановича Червінського, уродженця Полтавської губернії. Цей український архітектор був учнем видного російського архітектора К.Тона - ідеолога «російського візантійського стилю», автора проекту храму Христа Спасителя в Москві. Родовий маєток Червінського знаходиться всього лише в 7 кілометрах від Березової Рудки в селі Грабарівка Пирятинського району.
    Унікальним інженерним рішенням є система опалювання. Кожна зі стін будівлі має до півтора метра в товщину. Печі для опалювання приміщень знаходилися в підвалі, а димарі в стінах були влаштовані так, що в кожній кімнаті була стіна, яка її обігрівала.

    Одночасно з першим палацом, з двох боків, було збудовано два однотипні флігелі з дерев'яними фронтонами і чотирьохколонними портиками тосканського ордера. Ім'я архітектора, що зводив ці будівлі, загублене. Східний флігель призначався для прийому гостей (зараз тут знаходиться Народний музей), в західному - знаходилися їдальня, пекарня, кондитерська, пізніше була прибудована оранжерея (зараз тут один з учбових корпусів технікуму). Всі будівлі будувалися з цегли випаленої на місцевому цегельному заводі.

    Територія парадного двору по колу була засаджена формованим живоплотом. На прямокутних ділянках - розбиті квітники.

    На берегах Рудки і Перекладу, за ініціативою Григорія Йосиповича Закревського, в 1786 році був облаштований парк, площа якого складала 45 гектарів. До цього тут ріс віковий змішаний ліс. У лісі прорубали просіки, які засадили односортними деревами. Утворилося 9 алей (від 4 до 12 метрів завширшки): липова, три каштанових, горіхова, берестова, дві березових і соснова. Алеї вимостили цеглою, влаштували водостічні лотки. Від основних алей променями розходилися бічні доріжки, що вели до альтанок в китайському і японському стилях, а також оригінальній барочній альтанці - «чайному павільйону». На території парку були встановлені ковані металеві лави. Зі всього цього дива до нашого часу збереглася лише альтанка в огорожі і дві лави, які зберігаються в музеї. Із західного і північного боків парк засадили фруктовими деревами.
    Нині лісопарк розрісся і має значно більшу кількість видів дерев і чагарників, ніж при Закревських.
    Східна ділянка парка закінчувалася ставком, який викопали кріпосні селяни. У східній і північній частині ставка були два насипні земляні острівці, на яких знаходилися чоловіча і жіноча купальні з дерев'яними вежами. Від острівців до берега вели прості дерев'яні містки.

    Садиба мала службову зону і господарський двір. На захід від партеру було розбито пряму алею, що розділяє північний господарський двір і південну парадну зону. В кінці ХІХ століття в її центрі були збудовані цегляні будівлі контори керуючого маєтком і службовий флігель (всі ці будівлі були знесені). У північно-східному кутку парадної службової зони в кінці ХІХ століття звели одноповерхову кам'яну будівлю інвентарного складу. У східній частині господарського двору знаходилося, зведена в 1840-х роках, будівля псарні. В період володіння садибою Ігнатієм Платоновичем ця будівля використовувалася як зерносховище-комора. З середини ХІХ століття тут були винні сховища. Нині збереглися тільки їх підвальні приміщення. Недалеко знаходилася кам'яна будівля млина.
    У західній частині господарського двору був невеликий житловий комплекс, призначений для керуючого маєтком і прислуги. Тут знаходився і скотний двір. Зберігся тільки цегляний одноповерховий будинок керуючого, зведений в кінці ХІХ століття. Зараз в цьому будинку знаходяться квартири викладачів і співробітників технікуму. Скотний двір займав територію, що виходить південною стороною до Свято-Троїцької церкви. Тут в кінці ХІХ століття були корівник, свинарник, стайня, голубник, пташник. До нашого часу про нього дійшли тільки спогади, як і про п'ять невеликих заводів (винного, цегляного, ливарного, двох селітрових), що були засновані ще у кінці XVIII століття і працювали до 1860-х років.
    Звичайно, садиба зараз мало схожа на той чудовий маєток, який був тут на початку ХХ століття. Багато що було зруйновано, знищене, втрачене. Поступово приходив в непридатність будинок, заростав парк, міліли ставки. Все говорить про те, що вже довгий час тут немає гарних господарів.


    Сторінки <<  попередня наступна  >>
    1 2

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України