У цій подорожі ми з Вами відвідаємо невеликий районний центр Полтавської області під назвою Гадяч. І почну я свою розповідь з історичного минулого.

    Сам Гадяч розташований у північно-західній частині області на правому березі річки Псла, де впадає в нього річка Грунь, за 116 км від обласного центру. Є тут і залізнична станція. Територія, де розміщений Гадяч, була заселена з давніх часів. Про це свідчать археологічні матеріали, датовані 5—3 ст. до нашої ери, а також 9—10 ст. Згадки про Гадяцьке городище і Гадяч зустрічаються в «Книге Большому Чертежу» та інших документах 17 ст. Багато істориків датує час заснування Гадяча 1634 роком.
    Вже у 17—18 ст. Гадяч був значним поселенням, що представляв з себе деревяну фортецю у центрі якої знаходився замок. Навколо фортеці утворився посад. Більшість населення становили селяни та козаки, а також ремісники і кустарі, які вичиняли шкіри, виробляли гончарський посуд, шили взуття і одяг. Поблизу Гадяча виробляли селітру і скло.
    У 1648 році поселення стало центром Гадяцького полку, а у 1654 році разом з округою був «пожалований» російським царем Богдану Хмельницькому. У 1649 році Гадяч було приєднано до Полтавського полку, оскільки територія Гадяцького полку під назвою Гадяцьке староство стала ранговою гетьманською маєтністю. Керував нею окремо призначуваний намісник чи господар.

    6 вересня 1658 року в Гадячі було підписано Гадяцький договір - угода гетьмана І. Виговського з польським урядом про перехід України під владу шляхетської Польщі.
    За Гадяцьким договором Україна під назвою Великого князівства Руського включалася до складу Польщі. На Україні польським магнатам і шляхті поверталися маєтки, відновлювалися феодальні повинності українського селянства, які існували до визвольної війни 1648 —54 рр. Старшинсько-козацькій верхівці польсько-шляхетський уряд обіцяв при цьому ряд привілеїв та деякі поступки в релігійних питаннях. Сам же Іван Виговський дістав посаду київського воєводи, а також отримав у володіння Барське і Либомське староства.
    Проти Виговського вибухнуло повстання. Гадяч витримав тритижневу облогу військ Виговського і татар. Згодом І. Виговський був позбавлений гетьманства, а Гадяцький договір анульований.
    В липні 1687 року вибухнуло стихійне повстання Гадяцького полку, яке дуже швидко поширилось на цілий ряд районів Лівобережжя. Це був селянсько-козацький виступ проти феодально-кріпосницького гніту старшини. Повсталі селяни і козаки вбили полкового осавула Кияшку та деяких інших старшин. За свідченням Самовидця, повстанці захоплювали у шляхти, орендарів та козацької старшини землі і худобу. Повстанський рух поширився і на інші полки Лівобережної України. Незважаючи на жорстокі розправи, виступи селян і козаків продовжувалися до 1689 року і в наступні роки.
    Після придушення повстання влітку 1689 року серед козаків Гадяцького полку, що перебував у поході, знову відбувся антистаршинський виступ.


    Під час Північної війни (1700-21 рр.) 19 листопада 1708 року шведам вдалося захопити Гадяч. Тут вони розмістили військо і склади з військовим спорядженням. Але під натиском російської армії 13 березня 1709 р. шведи змушені були його залишити.
    1726 року у Гадячі налічувалось 412 дворів посполитих, переважно безземельних та малоземельних. У другій чверті 18 ст. Гадяч належав гетьману Данилові Апостолу, а з 1764 - гетьману К. Г. Розумовському, який у 1785 році продав його у казну.
    За даними опису маєтностей гетьмана Д. Апостола в Гадячі, крім посполитих селян (господарств посполитих - 254), козаків, підпомічників, жило 162 ремісники, які займалися гончарством, шевством, чинбарством, значилась невелика кількість купців. Відбувалося 5 ярмарків на рік.
    Після розформування Гадяцького полку в 1782 році, Гадяч увійшов до складу Чернігівського, у 1791 р. — до Київського, у 1795 р. знову до Чернігівського намісництва. З 1796 р. Гадяч стає повітовим містом Малоросійської, а з 1802 р. —Полтавської губернії. Тут будується поштова станція, лікарня, повітове училище. Зростає кількість населення, розвивається господарство.

    У 1810 році у Гадячі вже нараховується 535 будинків, 3785 жителів. Відбувалося 5 ярмарків на рік. Сюди приїжджали купці з Полтавщини, Слобожанщини, Курська, з Чернігівської, Орловської, Калузької, Московської губерній.
    У 1850 році в Гадячі існувала лікарня та шпиталь. За переписом 1859 року у місті було 754 будинки, 5115 жителів, лікарня, повітове та парафіяльне училища, пошта, відбувалося 5 ярмарків, щотижня базар, налічувалось 4 церкви: Успенська — на Базарній площі (мурована, побудована у 1830 році купцем І. Марульовим); Петропавлівська — на Гончарівці (дерев'яна, побудована 1777—79 рр., дзвіниця з 1862 р.), Преображенська (дерев'яна, перша на її місці була побудована у 1666 р., згодом в 1748 та в 1805 рр., остання в 1898 році); Михайлівська (дерев'яна, побудована у 1865 р.), 2 єврейських молитовних будинки.
    Після реформи 1861 року у Гадячі інтенсивніше стали виникати нові підприємства. У 1891році їх було вже 16. Зросла і кількість ремісників. Найбільше (72) у Гадячі було шевців, деякі з них самі займалися і чинбарством, 58 чоловік — ковальською справою, 40 кравців, 25 каменярів. Був розвинутий і гончарний промисел (виробництво горщиків, макітр, мисок тощо). Переважна більшість ремісників остаточно не поривала з сільським господарством і займалася ремеслом у зимовий час.

    Важливе значення для розвитку міста мало будівництво залізниці Лохвиця-Лебедин, яке розгорнулося 1893 року після того, як міністром сполучення став А. К. Кривошеїн, що мав у цій місцевості маєток. Але в зв'язку з його відставкою у 1895 році будівництво залізниці припинилося, і вона дійшла тільки до Гадяча, з'єднавши його з Лохвицею. Її спорудження сприяло зростанню промисловості, пожвавленню торгівлі в місті.

    За переписом 1910 року в Гадячі 1676 господарств, 9061 житель, діяло 3 парових млини, а також млин та олійниця з гасовим двигуном. Згодом було відкрито заводи штучних мінеральних вод, фабрику фарб, скотобійню, друкарню (1913), діяла лікарня на 75 ліжок, де працювало 2 лікарі, чоловіча та жіноча гімназії, 2 церковнопарафіяльні школи, 7 початкових училищ, у тому числі Гадяцьке вище початкове училище (1913—15), реміснича учбова майстерня (1916). У 1912 році земство відкрило Народний дім, діяло також 2 кінотеатри — «ілюзіони». У різний час видавалися газети: «Земля» (1906), «Кобелякское слово» (1911—13), «Телеграммы» (1914—15), «Южное эхо» (1915), «Газета гадячского земства» (1906 —17); журнал «Молода Україна» за редакцією О. Пчілки (1914).

    У 1883 році дворянин В. Чайковський створив у Гадячі народницький гурток, який підтримував зв'язок з гуртками Києва, Харкова, Полтави. Взимку 1904 року в місті створюється соціал-демократична організація, яку очолив більшовик, син скляра І. С. Немзер. Восени 1905 р. відбувся страйк робітників гадяцьких майстерень. У квітні 1917 створено Раду робітничих і селянських депутатів. До її складу ввійшли робітники В. І. Грудін, О.С.Фесенко, Д. К. Оксюк та ін. У червні 1917 р. сформувалися осередки більшовиків.
    Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Був створений ревком, до складу якого входили Г. І. Кириченко, В. І. Грудін, Р. М. Немзер, Б. 3. Станкіна та ін.
    У березні 1918 року Гадяч захопили німецькі окупанти. Під час просування їх на Україну у лютому 1918 місто входило до опорно-оборонного району Суми —Лебедин — Гадяч. Влітку 1918 на околицях Гадяча діяв партизанський загін Ю. К. Орла. На початку січня 1919 р. частини Червоної Армії і партизани відновили у місті владу, створили військово-революційний комітет, на чолі якого став учитель Григорій Чабай. У квітні 1919 р. відбулося перше засідання ініціативної групи по організації повітової Комуністичної Спілки молоді. Першим секретарем комітету був обраний В. 3. Чорний. У місті почала працювати бібліотека-читальня ім. В. Леніна, виходити повітова газета «Известия». У травні 1919 р. відкрився Пролетарський університет, створена Гадяцька повітова Рада народного господарства.
    На початку 1920 року були відкриті: винниця, шкіряний та сукняно-мануфактурний заводи, миловарня, фабрика по виготовленню медичних та дезинфекційних препаратів, дитяча лікарня, 3 школи для дорослих. Націоналізовані млин (колишній Когана), цукеркова фабрика, у 1921 році — крохмально-патоковий завод.
    З 7 березня 1923 року Гадяч стає райцентром, з 1925 - містом. 1932—37 рр. перебуває у складі Харківської області.
    У 1926 році тут налічувалося 10 215 жителів, у 1939 р. - 10 843. У 30-тих роках 20 століття у Гадячі було відкрито: сирзавод, райхарчокомбінат, восковощинний завод, артілі: «Плуг і молот», кравецьку «Перше травня», деревообробну майстерню «Ідеал», торфоартіль «Ударник» та ін. У місті діяли: 2 середніх та семирічна, медична та сільсько-господарська школи, Гадяцька школа бджільництва (1932-63), педучилище (1917- 55), Будинок культури, Будинок піонерів, кінотеатр, бібліотека, лікарня, поліклініка та ін.

    Під час німецько-фашистської окупації (27. 09. 1941— 12.09. 1943) було вивезено до Німеччини 385, розстріляно 252 жителі. Діяв підпільний райком партії.
    На 1.01. 1962 року у Гадячі — 12 тис. жителів.

    У 1990 році у місті нараховувалось 24,5 тис. жителів. Працювали заводи: експериментальний домобудування, «Горизонт», восковощинний, сироробний, цегельний, хлібозавод, ремонтно-транспортне підприємство, елеватор, птахокомбінат, продтоварів «Іскра», лісгоспзаг, міжколгоспний комбікормовий завод, Гадяцька дільниця нафтогазодобувного управління «Полтаванафтогаз», міжгосподарське пасічницьке підприємство, спеціалізоване господарство «Гадяцький». Тут існують три середні школи, школа-інтернат (навч. 433 учні), училище культури ім. І. П. Котляревського (700 учнів), музична школа (380 учнів) та однорічна сільсько-господарська (120 учнів), СПТУ-47 (500 учнів). Також працюють: центральна районна лікарня (435 місць) з поліклінічним відділенням, тубдиспансер (50 місць), клінічний санаторій Міністерства Оборони СРСР (175 місць); Будинок культури (600 місць), 2 кінотеатри (730 місць), 5 бібліотек (139 тис. од. зб.), зокрема, районна бібліотека ім. Лесі Українки (засн. 1861), Гадяцький краєзнавчий музей. Виходить газета «Гадяцький вісник».

    Нині територія міста займає 1778 га. Населення за переписом 2001 року – 22,7 тис.чоловік. В місті активно працюють 8 заводів і комбінатів. Продукцію вентиляторного заводу “Горизонт”, ДП “Гадячсир”, м’ясокомбінату добре знають за межами району, області і навіть України. Користується популярністю продукція цегельного заводу, заводу домобудування, працює Гадяцька дільниця нафтогазодобувного управління «Полтаванафтогаз». У Гадячі діє Полтавський філіал інституту бджільництва ім.. П.І.Прокоповича, створений на базі Української дослідної станції бджільництва, що була створена з 1963 року. З 1990 року філіал підпорядковується інституту бджільництва м.Києва. Науковий колектив філіалу налічує всього 33 чол. Вчені філіалу беруть активну участь у проведенні міжнародних, державних та обласних наукових форумів.
    Також працюють: Гадяцька однорічна сільськогосподарська школа – один з провідних учбових закладів України в якому готують спеціалістів з бджільництва; Державне училище культури імені І.П.Котляревського, яке за майже півстоліття підготувало для культосвітніх закладів тисячі спеціалістів. Серед них заслужений діяч мистецтв України О.М. Юзефович, заслужений артист України Віталій Скакун, чимало заслужених працівників культури України та інших відомих людей; професійно-технічну освіту надає всім бажаючим Гадяцький професійний аграрний ліцей де для підготовки з кожної професії є необхідні кабінети, лабораторії, майстерні, приміщення для технічного обслуговування, обладнані навчальні майданчики. Місто має навчально-виховний комплекс, чотири школи (в тому числі школу-інтернат), гімназію, сім дитячих садків. В Гадячі працюють – Будинок дитячої та юнацької творчості, є дитяча спортивна школа та музична школа.
    Стало вже доброю традицією 12 вересня проводити щорічно День міста.

    У Гадячі народилися: Д. Р. Пашенко (1759— 1809) український історик, автор «Опису Чернігівського намісництва (1779—81)»; М. М. Макаровський (1783—1846) - український письменник. Закінчив Полтавську духовну семінарію. Працював домашнім учителем, з 1818 р. викладав у гадяцькій повітовій школі. Автор поем віршів на етнографічно-побутові та історичні теми; художник-аматор 18 ст. М. Білик, який 1765 р. виконав ілюстрації до драми Г. Кониського «Воскресіння мертвих», що реалістично відображають сцени з народного життя; В. Г. Леонтович (1881—1964) — український інженер-будівельник, професор (з 1940), що спорудив храм-пам'ятник на козацьких могилах під м. Берестечком; М. М. Бакай (1862 — р. см. невід.) - український історик; українські письменники О. Є. Громів і М. Д. Малахута; Л. С. Задніпровський (1904-71) – український актор, засл. артист УРСР (з 1943).


    Сторінки <<  попередня наступна  >>

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України