Цю чергову подорож буде присвячено стародавньому українському місту Миргороду.

    Миргород — місто обласного підпорядкування (з 1978 року), центр району. Розташований на річці Хоролі, за 105 км від Полтави. На 1990 рік тут нараховувалось 46,2 тис. жителів.

    Отже, почну свою розповідь з далекого історичного минулого.
    Перші згадки про Миргород відносяться до 15 століття. 1575 р., за Рішенням польського короля С. Баторія, Миргород став центром реєстрового козацького полку.
    Як свідчить королівська грамота 1620 р., Миргород входив до складу Переяславського староства і належав Янові Чернишевському. Наступного року його захопив черкаський староста Костянтин Вишневецький (дядько та опікун Я. Вишневецького). 21.08.1621 р. король віддав Миргород Варфоломію Обалковському.
    Жителі міста брали участь у селянсько-козацьких повстаннях кінця 16 — 1-ї половини 17 століття. Зокрема, реєстрові козаки миргородського полку підтримали повстання нереєстрових козаків на чолі з Павлюком (1637). Також, миргородці брали участь у селянсько-козацькому повстанні Острянина (1638). Непокірність цього полку так намуляла польському королю, що це стало причиною ліквідації Миргородського полку (1625 —38). З початком визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького Миргород знову стає полковим центром. Козаки Миргородського полку брали участь в усіх її головних битвах. Неодноразово бував тут і сам Богдан Хмельницький. Так 17 липня 1650 року звідси він написав листа до путивльського воєводи Семена Прозоровського про врегулювання торгових відносин. Вдруге гетьман побував у Миргород у червні 1656. Звідси 12 червня він написав листа до російського царя Олексія Михайловича.
    Козаки Миргородського полку брали участь у повстанні Пушкаря і Барабаша 1657—58 рр. проти гетьмана І. Виговського і його прибічників. У лютому 1668 р. тут відбулося заворушення під час якого миргородці вигнали з міста воєводу і відмовилися від сплати податків і поборів у царську казну.
    Під час Північної війни 1708—09 рр. в Миргороді знаходилася штаб-квартира фельдмаршала російської армії Шереметєва і генерал-майора Волконського. А у 1722 році миргородські козаки взяли участь у поході Петра І на Дербент на чолі з полковником Данилом Апостолом, у російсько-турецькій війні 1735—39 рр. і в Семирічній війні 1757—62 рр.
    На початку 18 ст. Миргород уже був значним торговим і культурним центром. Своїми виробами славились миргородські чинбарі, гончарі, шевці, бублейники. З 359 ремісників, що мешкали у Миргороді 1783 року, 199 - походили з козаків, 138 — з селян, 2 — з поміщиків. У 1782 році, після ліквідації полкового устрою, Миргород увійшов до складу Київського намісництва, а у 1796 — до Малоросійської губернії. З 1802 Миргород приймає статус повітового міста Полтавської губернії з населенням 5857 жителів. На цей час тут вже існують: повітове училище, поштова станція, дерев’яна Воскресенська (1744), Троїцька (1763), Всесвятська (1787), Успенська соборна (1887) церкви, єврейська молитовна школа. Тут відбувалося 4 ярмарки на рік. Проте більшість населення займалося рільництвом.
    Тут трохи призупинюсь, щоб пригадати один цікавий факт. Після закінчення Полтавської слов'янської семінарії батько М.В. Гоголя – В.П. Гоголь-Яновський (1777—1825), служив чиновником у Миргороді та обирався предводителем Миргородського дворянства.

    У 1803—05 роках був розроблений проект забудови Миргорода з регулярним плануванням, за яким адміністративно-торговий центр мав бути на давньому Ярмарковому майдані, за річкою Хоролом. Проте роботи були виконані лише в центральній частині (на місці колишньої фортеці). Мережа вулиць, що склалася історично, так і залишилася незмінною.


    Миргород. Свято-Успенський храм. Фото 2011 р.

    Миргород. Свято-Успенський храм і міська управа. Фото кінця XIX ст.

    Гарний опис міста цього періоду дав у своїй «Повести о том, как поссорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем» (1834) Микола Васильович Гоголь. Приведу Вам тут цей опис:
    “Чудный город Миргород! Каких в нем нет строений! И под соломенною, и под очеретяною, даже под деревянною крышею; направо улица, налево улица, везде прекрасный плетень; по нем вьется хмель, на нем висят горшки, из-за него подсолнечник выказывает свою солнцеобразную голову, краснеет мак, мелькают толстые тыквы... Роскошь! Плетень всегда убран предметами, которые делают его еще более живописным: или напяленною плахтою, или сорочкою, или шароварами. В Миргороде нет ни воровства, ни мошенничества, и потому каждый вешает, что ему вздумается. Если будете подходить к площади, то, верно, на время остановитесь полюбоваться видом: на ней находится лужа, удивительная лужа! единственная, какую только вам удавалось когда видеть! Она занимает почти всю площадь. Прекрасная лужа! Домы и домики, которые издали можно принять за копны сена, обступивши вокруг, дивятся красоте ее.

    Но я тех мыслей, что нет лучше дома, как поветовый суд. Дубовый ли он или березовый, мне нет дела; но в нем, милостивые государи, восемь окошек! восемь окошек в ряд, прямо на площадь и на то водное пространство, о котором я уже говорил и которое городничий называет озером! Один только он окрашен цветом гранита: прочие все домы в Миргороде просто выбелены. Крыша на нем вся деревянная, и была бы даже выкрашена красною краскою, если бы приготовленное для того масло канцелярские, приправивши луком, не съели, что было, как нарочно, во время поста, и крыша осталась некрашеною. На площадь выступает крыльцо, на котором часто бегают куры, оттого что на крыльце всегда почти рассыпаны крупы или что-нибудь съестное, что, впрочем, делается не нарочно, но единственно от неосторожности просителей…”


    Миргород. Воскресенська вулиця. Саме на перетині вулиць Кашинської і Воскресенської знаходилась Воскресінська церква, зруйнована більшовиками у 1930-х роках. Нині це територія ринку. Фото кінця XIX ст.

    Миргород. Кашинська вулиця (нині Кашинського).
    Вид на Воскресінську церкву. Фото кінця XIX ст.

    У 1863 році у місті нараховувалось 1133 двори, 10 196 жителів, одна мурована і 3 дерев’яні церкви. Були збудовані канатна фабрика, цегельний завод, 4 водяні млини і 45 вітряків. З 1861 року у Миргороді існувала громадська бібліотека.
    Наприкінці 19 століття у Миргороді налічувалося 1618 будинків у тому числі 19 мурованих, 207 — дерев’яних, 1392 - глинобитних. У середині 90-х рр. по території Миргородщини було прокладено залізницю, яка з’єднала місто з Полтавою і Києвом.
    У 1896 році засновується художньо-промислова школа (згодом - Миргородський керамічний технікум).
    На початку 20 ст. у Миргороді споруджуються гімназія (нині школа № 1) і лікарня. Революційні віяння того часу не обійшли і Миргород. Наприкінці квітня 1917 року в Миргороді створюється Рада робітничих депутатів. Після революційних подій у Росії на сторону Радянської влади перейшов Миргородський саперний батальйон. З початком громадянської війни та інтервенції у Миргороді створюється підпільний ревком, який очолив боротьбу проти німецько-австрійських військ та гетьманців. За його ініціативою було створено об’єднаний Миргородський партизанський загін. І вже 4 грудня 1918 року силами партизанів місто було звільнене. Після звільнення міста 4 лютого 1919 року відбувся перший з'їзд Рад Миргородського повіту. Повітвиконком очолив Г. П. Радченко. Тоді ж було засновано повітову більшовицьку організацію. З партизанських загонів сформовано полк Червоного козацтва.
    Кілька разів Миргород займали то денікінці то більшовики. Кінець кінцем 14 грудня 1919 настала перемога влади Рад. 4 квітня 1920 в Миргороді відбувся з'їзд Рад на якому було обрано новий склад повітвиконкому. У листопаді 1922 відбувся перший повітовий з'їзд колгоспників, в якому взяли участь представники 20 колективних господарств. Почали роботу керамічний технікум, 8 трудових шкіл, дитячий будинок, 3 школи ліквідації неписьменності. У 1923 році було створено Миргородський район.
    У роки перших п'ятирічок було реконструйовано та збудовано цегельний, шкіряний, копоплепереробний, маслоробний заводи. Став до ладу один з найбільших на Полтавщині борошномельно-круп’яний комбінат, у 1938 році – електростанція та завод мінеральних вод.
    1937 в місті працювали 3 середні та 4 восьмирічні школи, керамічний технікум ім. М. В. Гоголя, 2 будинки відпочинку, громадська і дитяча бібліотеки, парк відпочинку, стадіон, краєзнавчий музей.
    У 1939 році в Миргороді налічувалось 18,9 тис. жителів. Не оминула місто і Друга світова війна. Під час німецько-фашистської окупації (І4.09.1941 -18.09.1943) гітлерівцями було розстріляно 564 чоловік, 736 чоловік вивезено на примусові роботи до Німеччини. Тут діяли підпільний райком партії та партизанський загін «Перемога». 18 вересня 1943 року військами 93 стрілецької дивізії місто було визволено. На честь звільнення Миргорода ця дивізія була удостоєна найменування «Миргородської». Відступаючи з Миргорода, фашисти зруйнували електростанцію, силікатний завод, держмлин, залізничну станцію, школи, музей, поліклініку, пошту, готель та 128 жилих будинків. Найпершою була відновлена діяльність пошти, радіовузла, поліклініки, млина, маслобійного і шкіряного з-дів. У 1952 році запрацювала електростанція. А вже у 1966 році у місті діяло 22 підприємства. Протягом 1959—65 стали до ладу потужний хлібокомбінат, 124-метровий залізобетонний міст через р. Хорол, овочеконсервний завод, універмаг, вузол зв'язку, кінотеатр, заасфальтовано центральну вулицю ім. Гоголя. Було розпочато газифікацію міста. Починає діяти завод мінеральних вод, продукція якого надходить в усі республіки колишнього СРСР. У місті виросло велике санаторно-курортне об'єднання «Миргород». На території міста розташовуються санаторії «Хорол», «Березовий Гай», «Миргород». Збудовано нову поліклініку, бювет і ряд інших лікувальних закладів та санаторних корпусів, курортний Палац культури (на 1020 місць). У місті працюють арматурний завод, сирокомбінат, два комбінати хлібопродуктів. Діють центральна районна лікарня, керамічний технікум, два середні профтехучилища, п'ять середніх шкіл, три неповні середні школи, школа-інтернат для слабочуючих дітей, музична та спортивна школи, Миргородський краєзнавчий музей (1920), літературно-меморіальний музей Д. Гурамішвілі (1969). Видається газета «Прапор перемоги».

    Доля Миргорода тісно пов’язана з долями видатних українських і російських діячів науки, культури і мистецтва. Тут у Миргороді народилися і мешкали Лука Іванович Боровиковський (Боровик) — укр. живописець (?—1775), Володимир Лукич Боровиковський (1757—1825) — український живописець-портретист, академік петербурзької АМ з 1796; до 1788 жив у Миргороді, вчився у батька і дядька, писав портрети, ікони; 1787 розписував палац у Кременчуці. До речі вже у наш час на вулиці Гоголя йому було встановлено пам’ятник (ск. М.М. Мірошниченко).
    У Миргород мешкали і працювали: український живописець, графік, архітектор, мистецтвознавець і етнограф О. Г. Сластіон (1855-1933); український живописець, архітектор В.Г. Кричевський (1872— 1952; у 1918—19 працював у Миргородському художньо-промисловому інституті). У 1922-30 рр. у керамічному технікумі викладав український скульптор Ф. П. Балавенський (1865—1943); в ньому навчався у 1910— 12 рр. укр. живописець і графік І. І. Падалка. Під час подорожі по Україні 1891 р. пройшов через Полтавщину і побував у Миргороді Максим Горький.


    Сторінки <<  попередня наступна  >>

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України