Чергову нашу подорож ми здійснимо в невеличке містечко Хомутець Миргородського району Полтавської області. Розташований у межиріччі річок Хоролу і Хомутець, за 18 км від Миргорода село Хомутець - це центр сільської Ради, якій підпорядковані села Довгалівка і Малі Сорочинці. У 1990 році населення Хомутця налічувало 3082 жителів.

    Невеличке поселення Хомутець було засноване ще у 16 ст. миргородськими козаками. 9 грудня 1620 року польський король Сигізмунд III віддав Миргород з хутором Хомутець шляхтичу Івану Чернишевському, але через рік ці землі захопив черкаський староста Костянтин Вишневецький (дядько й опікун Ієремії Вишневецького). 21 серпня 1621 року Польський суд присудив ці володіння королю, який віддав їх Бартоломею Обалковському. Але дуже заможний і своєнравний Костянтин Вишневецький не підкорився рішенню суду і до визвольної війни українського народу у 1648-54 роках Хомутець так і залишався у числі його володінь. Після війни власником Хомутця став хомутецький сотник (1658), а пізніше - Миргородський (1659, 1671, 1672, 1676-1678) полковник Павло Єфремович Апостол, який з 1659 року був наказним гетьманом.
    У 1657-58 рр. населення Xомутця брало участь у повстанні під проводом Мартина Пушкаря.
    У 1689 році згідно універсалу гетьмана Івана Мазепи, а потім царської грамоти (1710), володарем Хомутця став Данило Павлович Апостол - Миргородський полковник (1682-87), згодом - гетьман Лівобережної України з 1 жовтня 1687 р., а сам Хомутець вже належить до Хомутецької сотні, козаки якої брали участь у Північній війні 1700-21 рр. За даними перепису 1729-30 років у Xомутці вже налічується 478 дворів.
    У 1754 році полковник Петро Данилович Апостол (син Данила Апостола) будує тут муровану Троїцьку церкву з дзвіницею.
    У 1774 році у Хомутці побувала наукова експедиція у складі якої був російський вчений-природознавець, член Петербурзької АН А.Й. Гільденштедт (1745-81).
    По ревізії 1782 року у останнього власника з роду Апостолів Михайла Даниловича у містечку Хомутець, с. Попівці з слободою Клюшниковою налічувалося 8051 жителів.
    На початку 19 століття господарем Xомутця став російський письменник, історик і дипломат Іван Матвійович Муравйов-Апостол (нащадок Д. Апостола по жіночій лінії).
    За переписом 1859 року у Xомутці було 596 дворів (3378 жителів), 2 церкви, суконна фабрика, щороку відбувалося 3 ярмарки (у 1863 - 4 ярмарки на рік).
    З історичних документів відомо, що у 1863 році тут сталося селянське заворушення, яке було викликане незгодою селян сплачувати дуже великі грошові податки на землю.
    У 1883 році було збудовано і освячено дерев'яну Покровську церкву з дзвіницею, при якій діяли бібліотека і жіноча школа грамоти.
    У 1884 році маєток перейшов до С. К. Гартінга, який одружився з вихованкою В. І. Муравйова-Апостола. У цьому ж році на кошти поміщиці у спеціально спорудженому приміщенні було відкрито земську школу.

    У 1888 і 1889 містечко відвідав російський письменник Антон Павлович Чехов. Під час мандрів по Миргородському повіті у письменника виникло бажання купити собі тут будинок. Антон Павлович попросив друзів, щоб вони підібрали йому садибу. Але купівля відразу не склалася. Чехов мріяв не тільки оселитися поблизу Миргорода, а й влаштувати у своєму будинку збори літературознавців, художників. Письменник хотів, щоб богемні люди приїжджали на Полтавщину, гостювали у нього і творили на лоні природи.
    Антон Чехов хотів придбати хутір біля села Хомутець Миргородського повіту і побудувати лікарню. Тут було дуже затишно, чудова земля, луки. Тим не менше, грошей на всю цю красу драматургу не вистачило.
    Влітку 1889 року він "відкрив" у Хомутці талановитого майстра гончарної справи П. І. Калашника, вироби якого потім експонувалися в різних музеях країни. Калашник робив незвичайний посуд у вигляді левів, баранів, грифонів. Нині його роботи є навіть у іноземних музеях(!).
    У 1891 році Антон Павлович знову повернувся до цього питання, але здоров'я письменника до того часу вже сильно погіршилось. Художник, який за освітою був лікарем, вважав, що клімат полтавської землі буде сприяти його одужанню. Він прислав сюди сестру Марію для переговорів щодо купівлі будинку з її власником С.К. Гартінгом, зятем І.М. Муравйова-Апостола. Але домовитися так і не вдалося. А незабаром Антон Павлович помер.

    З 1891 року у Хомутці діяла земська лікарня, а у 1892 році було зведено ще одну дерев’яну Воскресенську церкву, при якій теж була бібліотека.

    За переписом 1900 року містечко Хомутець Хомутецької волості Миргородського повіту з прилеглими хуторами поділялося на козацьку і селянську сільські громади. Селянська налічувала 570 дворів (3176 жителів). У козацькій громаді було 139 дворів (1093 жителів). У Xомутці діяли земська та церковно-парафіяльна школи, відбувалося 5 ярмарків, було відкрито земську бібліотеку-читальню (1902), зразкову майстерню рогових виробів.
    Революційні віяння початку ХХ століття не пройшли і повз Хомутець. З 1901 року тут створюється революційний гурток, а в грудні 1905 р. невдоволені селяни вчинили напад на маєток Гартінга. Для придушення бунту були викликані урядові війська. Бунт було придушено, а найактивніші учасники заворушення були заарештовані й кинуті до в’язниці.

    За даними 1910 року Хомутець вже мав 854 двори (4542 жителів). Тут діяло два парових млини. У 1913-14 рр. в селі споруджується будинок Хомутецького кредитово-кооперативного товариства.

    У січні 1918 року в Хомутці проголошується Радянська влада. У 1920 році тут засновується перше колективне господарство "Червона нива" ТСОЗ "Колосок". На базі поміщицького маєтку відкривається прокатний пункт допомоги селянам сільськогосподарськими машинами, худобою, насінням; у колишньому панському будинку відкривається одна з перших на Україні агропрофшкола з 3-річним терміном навчання. У 1921 ремісники-одинаки, що були зайняті у виробництві рогових виробів (близько 600 чол.), створюють артіль "Гребінець". Вишивальниці об'єднуються в артіль ім. Н. К. Крупської.

    З 7 березня 1923 року Хомутець було віднесено до Попівського р-ну Лубенського округу (існував до 1930 р.). Тут з прилеглими хуторами налічувалось 5252 жителів. Діяли абонент Миргородської телефонної станції і поштове відділення. У 1929-30 рр. виникло кілька ТСО. Протягом 1930 організовано два колгоспи - ім. Т. Г. Шевченка та "Наша праця". У 1940 колгосп ім. Шевченка був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. На початку Великої Вітчизняної війни для боротьби з ворогом у Xомутці було організовано партизанську групу (40 чол.) на чолі з командиром Г. І. Іващенком та комісаром П. С. Вовком, яка входила до миргородського партизанського загону "Перемога". У лютому 1942 року велика група партизанів попала в оточення і загинула. За період німецько-фашистської окупації (15.09.1941-18.09.1943) гітлерівцями було страчено 54 жителі села, вивезено на примусові роботи до Німеччини 230 чоловік. Відступаючи, фашисти знищили колгоспне майно, ферми і худобу.
    На кінець 1980-х років у селі діяв колгосп ім. Т. Г. Шевченка, дільниця Миргородської фабрики "Україна", відділення зв’яжу, середня школа, Хомутецький ветеринарно-зоотехнічний технікум, медичний комплекс на 50 ліжок, дитсадок, Будинок культури на 400 місць, клуб на 400 місць, 3 бібліотеки (95 тис. од. зб.), Хомутецький історичний музей.

    Хомутецький історичний музей. Був відкритий в одній з кімнат сільського Будинку культури у 1965 році. У 1970 році цей музей було перенесено в окремий будинок, де він розмістився в п'яти кімнатах. Музей налічував понад 7 тис. експонатів. Експозиція відображала історію краю від найдавніших часів (кам'яного віку) до сучасних подій в житті села. Є тут і вироби П.І. Калашника. Частина експозиції була відведена речам з маєтку декабристів Муравйових-Апостолів - книжки, чорнильниця, стінний годинник тощо. Значна увага приділена односельцям - учасникам Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр. У 1982 році музею було присвоєно звання народного. Нажаль у наші часи, коли нікому немає ні до чого справи (а особливо у першу чергу владі), музей занепав і нині закритий.


    Сторінки <<  попередня наступна  >>
    1 2

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України