меморіальний комплекс на честь воїнів і частин, що визволяли Миргородщину від німецько-фашистських загарбників. Фото 2011 р.

    бронзові погруддя миргородцям Героям Радянського Союзу і повним кавалерам ордена Слави

    Ліворуч від пам'ятника М. Гоголю у сквері Слави знаходиться ще два монументи. Один невеликий - у пам'ять воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в Афганістані, другий - це цілий меморіальний комплекс на честь воїнів і частин, що визволяли Миргородщину від німецько-фашистських загарбників. Цей меморіал (скульптор В. Богданов) був відкритий у 1965 році.
    Ніколи не зникають біля двох цих пам'яток квіти та вінки. Свято зберігають жителі Миргорода пам'ять про загиблих земляків і воїнів-визволителів, що склали свої голови заради життя майбутніх поколінь.
    Тут же ліворуч і праворуч від монументу у 1975-76 рр.. були встановлені бронзові погруддя миргородцям Героям Радянського Союзу і повним кавалерам ордена "Слави": С. П. Власенко (1909 - 44), В. Г. Лазоренко (1920-75), Ф. І. Мініну (1917-52), І . О. Онопрієнко (1920-43), П. А. Посвіту (1908-44), О.Є. Вербицькому, А.П. Рубцову, О.І. Галугану, І.С.Кріпаку, Г.Д. Кононенко.

    Якщо далі пройти по мосту через річку Хорол, то праворуч побачимо невеликий пам'ятний камінь. Як випливає з напису на ньому, колись на цьому місці стояв будинок в якому народилися і мешкали відомі українські письменники П. Я. Рудченко (Панас Мирний, навчався у місцевій парафіяльній школі, з 1867 по 1871 рр. Служив у Миргороді) і його брат І. Я. Рудченко (І. Білик, 1845-1905).


    на цьому місці стояв будинок, в якому народився і мешкав відомий український письменник П. Я. Рудченко. Фото 2011 р.

    Будинок, в якому народився і мешкав відомий український письменник П. Я. Рудченко. Фото з архіву музея П.Мирного у Полтаві

    Трохи поодаль самотньо стоїть пам'ятник великому Тарасу Шевченку встановлений у 1971 році. Тарас Григорович кілька разів був у Миргороді.
    Перший раз він був тут проїздом у село Мар'янське в квітні 1845 р. Потім жив у Миргороді в липні-серпні цього ж року, сюди ж приїжджав в жовтні 1845. 4 жовтня 1845 р. поет написав у Миргороді два вірші: «Не завидуй багатому», «Не женися на 6агатій». Мешкав Т. Шевченко в будинку на сучасній вул. Шевченка № 6 (не зберігся).
    Як не дивно, але місце для його установки вибрали, на мою думку, не зовсім вдало.

    Зауважу, що ми все ще рухаємося по вулиці Гоголя, яка далі знову одягається в зелене вбрання. Тут починається поспіль кілька паркових зон у яких розташувалися не тільки деякі пам'ятники, але і цікаві будівлі.

    Першим на нашому шляху буде парк "Дружба", зелений і тихий, розташований далеко від центральної частини. Тут малолюдно, тільки де не де прогулюються і сидять на лавочках молоді мами з колясками. На центральній алеї парку стоїть пам'ятник українському педіатру, професору академіку АН СРСР Б. Д. Грекову встановлений у 1982 році, а ліворуч на одній з бічних алей ще один - на честь миргородців, що загинули за Радянську владу починаючи з 1918 і закінчуючи 1945 рр.


    пам'ятник Тарасу Шевченку

    пам'ятник академіку Б. Д. Грекову

    пам'ятник на честь миргородців, що загинули за
    Радянську владу


    будинок Музею кераміки. Фото 2011 р.

    Миргородський керамічний технікум. Фото початку ХХ ст.

    На цій же вулиці за адресою вул. Гоголя, 146 розташувалася оригінальна будинок Музею кераміки, колишньої старої будівлі Миргородського керамічного технікуму. Миргородський державний керамічний технікум був заснований у 1896 р. як художньо-промислова школа ім. М. Гоголя, що випускала майстрів з виготовлення гончарних, теракотових, майолікових, фарфорових та фаянсових виробів. Сама будівля виконана в стилі французького ренесансу. Музейна експозиція існує при школі з моменту її заснування.
    Тут зібрано унікальні мистецькі цінності: іранські, китайські, японські, італійські керамічні вироби, порцеляна Мейсена, Веджвуда, Копенгагена (18 — поч. 20 ст.), український фаянс Межигір'я, Кам'яного Броду. За розпорядженням царя Миколи II з Імператорського порцелянового заводу музею було передано до 20 великих композицій з бісквіту (неполив'яної порцеляни) роботи скульпторів А. Адамсона, Е. Фальконе, Ф. Г. Гордєєва. У 1920-х рр. музеєм завідував О. Г. Сластіон, при участі якого надходили зразки українського ткацтва, вишивання, народного гончарства. У музеї представлено твори викладачів і вихованців технікуму, починаючи з 1896 року. Тут же зберігається унікальний майоліковий іконостас (1902 р.) з миргородського Свято-Успенського собору. До речі - екскурсії тут проводяться тільки по четвергах, з 13-00. А як зв'язатися дивіться в кінці статті.

    Ось в принципі і все, що стосується вулиці Гоголя. Далі рекомендую відвідати ще два музеї. Вони розташовані на вулиці Незалежності. Перший під номером 2 - це Миргородський Краєзнавчий музей, а другий під номером 3 - Музей письменника Гурамішвілі.

    Миргородський краєзнавчий музей - один з найдавніших музеїв Полтавщини був створенням в 1920 році з ініціативи мистецтвознавця і художника Опанаса Сластьона. Фонди музею комплектувались в основному на базі збірок, які на початку 20-х років ХХ століття частково збереглися в поміщицьких маєтках. Протягом десятиліть музей збагатився численними новими колекціями. Це матеріали археологічних розкопок, унікальні речі козацьких часів, предмети побуту різних соціальних верств минулих століть, старовинні меблі; бібліотека, в якій налічується кілька сотень книг XVIII - ХІХ століть; колекції народної вишивки, музичних інструментів, серед яких наймасштабнішими є колекція кобз і бандур ; картини миргородських художників і т.д. У цілому фонди музею налічують більше 15 тисяч експонатів, серед них колекції нумізматики, живопису та графіки, вишивки, кераміки, писанок, побуту та етнографії. У музеї працює три постійно діючих експозиційних розділу: "Самий древній Миргород та Миргородщина козацьких часів початку XVIII-XIX століть», «Розвиток кераміки на Миргородщині», «Побут і промисли Миргородщини минулих століть».
    Миргородський краєзнавчий музей сьогодні - один з важливих науково-дослідних центрів регіонального краєзнавства. Протягом останнього десятиліття на матеріалах пошуково-дослідницької роботи здійснено 14 видань історико-краєзнавчого характеру, присвячених відомим діячам краю М. Гоголю, Д. Гурамішвілі, І. Гурину та іншим, деякі роботи присвячені напівзабутим і нововідкритим іменам.
    В залах музею діють постійні виставки робіт художника-самоучки Григорія Петровича Ксьонза (1874-1946) і майстра народної творчості України, художника-різьбяра Василя Семеновича Кваші (1917 - 1987). Також виставляються роботи місцевих майстрів народних промислів і художників.


    Миргородський краєзнавчий музей

    Миргородський краєзнавчий музей. Фото 2011 р.

    Миргородський краєзнавчий музей. Фото 2011 р.

    Літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі. Був відкритий у 1969 році. В експозиції та фондах музею зосереджені матеріали про життя і творчість грузинського поета 18 ст. Давида Гурамішвілі, про сучасну йому Грузію й Україну, зокрема, Миргородщину; видання творів поета й книги про нього; речі народного побуту Грузії й України 18 ст., зразки зброї; твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, вироби місцевих майстрів, подарунки та ін. Експозиція побудована у відповідності до трьох найбільших періодів життя й діяльності Д. Гурамішвілі: його перебування в Грузії, Росії і Україні. Висвітлено юнацькі роки поета, історичні обставини, за яких формувалася та розвивалась його творчість, оточення й літературні зв’язки, період служби Д. Гурамішвілі в російській армії.
    Основу експозиції становлять розділи, що розповідають про перебування Д. Гурамішвілі на Миргородщині, про створення ним книги «Давітіані», про стосунки з українськими діячами другої половини 18 ст.
    Помер грузинський письменник у Миргороді. Був похований на міському цвинтарі (ріг вул. Гурамішвілі та Сорочинської). У 1949 році на могилі було встановлено пам'ятник на постаменті чотиригранний обеліск з барельєфом поета із білого мармуру (скульптор Я. Ражба, архітектори К. Джанашія, Ш. Чедія).
    Біля входу в музей Давида Гурамішвілі знаходиться ще один пам'ятник. Його було відкрито 12 травня 1969 р. Пам’ятник представляє собою монолітну гранітну брилу висотою 3,6 м., на якій викарбовано горельєфний портрет поета (автори: скульптор А.В. Нименко, М. М. Обезюк, архітектор В. Жигулін).


    Літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі

    пам'ятник Давиду Гурамішвілі. Фото 2011 р.

    Літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі

    Літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі

    Літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі

    І остання моя розповідь буде присвячена Миргородському Іоано-Богословському храму, який розташований у передмісті Личанка.
    На початку ХХ століття в Миргороді існувало чотири православних громади, храми були розташовані в центральній частині міста. Поселення ж Личанка не мало своєї церкви. Тому у 1912 році, один з жителів личанського Кута, заможний міщанин Іван Купенко на прізвисько Шапар, вирішив здійснити свою заповітну мрію - заснувати церкву. Він зробив значні пожертви для цієї святої справи - будівельними матеріалами, грошима, влаштовував безкоштовні обіди для будівельників. Ікони для іконостасу писав Іван Хитько. 9 жовтня того року, в день пам'яті святого апостола Іоанна Богослова, після молебню, відслуженого міськими священиками, був закладений перший камінь майбутнього храму. Як довго тривало будівництво - невідомо, але перша літургія в новій святині відбулася вже у наступному році. Парафіяльним священиком був призначений отець Павло (прізвище невідоме, роки служби 1912-1918).
    Початок ХХ століття - час катастрофічних смут в Російській імперії. Звичайно, Церква Христова найпершою відчула їх, бо вони відразу ж позначилися на духовному житті Її слов'янських чад. І як наслідок цього - світу стало безліч мучеників, сповідників, мучеників. Одним з них був і настоятель нового Іоанно-Богословського храму на Личанці - отець Леонтій (Кузьменко, 1918-1937). Народився батюшка у Великих Сорочинцях у 1885 році. Закінчив Полтавську Духовну семінарію і в 1911 році був висвячений. За 26 років служіння Богові і людям проявив себе як чесна, порядна, глибоко віруюча людина. Як згадувала пізніше його дочка Ольга, церкву Іоанна Богослова закрили 17 жовтня 1937 року, а на наступний день, в неділю, заарештували настоятеля. Напередодні ввечері учні просили його на деякий час виїхати з Миргорода, але пастир відповів: "А чим я кращий за тих, хто страждає?". Він отримав 10 років заслання, яке відбував в Новосибірській області. Часто хворів, лежав у лікарні, де, врешті-решт, і помер ...
    Церкву закрили у 1937, а купол та дзвіниця постраждали раніше - їх знищили у 1928 або 1929 році. У храмі ж було влаштовано зерносховище місцевого колгоспу, і ця обставина, цілком можливо, зберегла для миргородців будівлю храму Божого.
    Під час голодомору в храмі був притулок для дітей з навколишніх сіл. Ті хто померли від голоду покояться трохи лівіше від храму, де відкрито невеличкий пам'ятний знак жертвам цього страшного періоду в новітній історії нашої Батьківщини.
    Друге життя церква отримала під час німецької окупації, у 1943 році. Тоді богослужіння було відновлено, місцеві жителі повернули ікони, а інтер'єр храму зазнав косметичний ремонт. Священиком церкви став отець Косьма (Вітушко).
    Цей духовний пастир заслуговує окремої розповіді і великої пошани за своє справжнє подвижництво. У 30-х роках отця Косьму теж ледь не заарештували, але, отримавши попередження, він вирішив поберегтися і на дві доби пішов з дому, а потім взагалі залишив ці місця. Він повернувся до Миргорода тільки у 1943 році, - щоб стати на довгі роки, аж до 1982-го, настоятелем миргородської церкви святого Іоанна Богослова. Він прослужив в цьому храмі цілих 39 років! Ще живі його колишні духовні чада, яких у нього було дуже багато і які з великою вдячністю згадують свого улюбленого пастиря. Під час служіння отця Косьми церкву не чіпали і вона розквітала. А після його кончини настоятелем храму став, теж на довгі роки, отець Володимир (Комардін), який прослужив тут теж до самої смерті 14 листопада 2001 ...

    Іоанно-Богословська церква - дерев'яна, на цегляній основі, невелика, але дуже гарна. Знаходиться по вулиці Єрківській, 33. Стоїть вона на пагорбі біля тихої річечки, і коли звучать її дзвони, то їх чутно досить далеко. А інтер'єр церкви дивним чином впливає на людину, заспокоюючи і налаштовуючи на високий духовний лад.

    Ось і закінчилася моя невеличка оглядова розповідь про таке невелике старовинне місто Миргород оспіване і прославлене в історичних літописах і художній літературі. Можна б було розповісти Вам і більше, але якщо Вас хоч трохи зацікавила моя історія, то як говориться краще один раз побачити ніж сто разів почути.
    Ласкаво прошу до Миргорода. Дякую Вам за увагу!

    Автор сайту. Травень - серпень 2011 р.

  • На превеликий жаль не можу показати вам внутрішню красу обох храмів, так як відвідав їх під час служби, а в часі був обмежений.
  • Посилання на сайти Миргорода дати не можу тому, що вони або занадто заполітизовані або присвячені не історії міста, а переслідують комерційні цілі.
  • Щиро вдячний працівникам Миргородського краєзнавчого музею та Музею Д. Гурамішвілі за допомогу
  • При підготовці статті використані матеріали з сайтів: Українська Православна Церква. Полтавська єпархія
  • Музей кераміки. м. Миргород, вул. Гоголя, 146, Тел. +38 (05355) 4-64-29, +38 (098) 527-86-67
  • Літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі. м. Миргород, вул. Незалежності, 3, Тел. +38 (05355) 5-21-78
  • Миргородський Краєзнавчий музей. м. Миргород, вул. Незалежності, 2, Тел. +38 (05355) 5-21-02

  • E-mail: muzmirg@online.ua та mirgmuzey@mail.ru
    сайт: http://www.museum.mirgorod-ua.com

    Додаткова інформація для туристів:

  • Для автомобілістів: від Полтави 2 - 2,5 години їзди (105 км). По трасі Полтава - Київ Е-40 (М-3). Поворот на Велику Багачку Т1719 потім Т1715 до Миргорода. Покриття непогане (асфальт).
  • Для решти туристів: До Миргорода від АС-1 велика кількість автобусів у бік Миргорода. Від АС-3 (Полтава, вул. Зіньківська) є пару автобусів через Великі Сорочинці. Назад до Полтави з автостанції в центрі Миргорода (без проблем). Другий варіант - електричкою від станції Полтава Київська о 9.20 до станції Миргород (час поїздки 2 години 10 хвилин). Назад до Полтави електричка о 16.24.

  • Вдалої подорожі!
    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України