У Хомутці кілька старовинних лісових ставків, що переходять один в іншій, (парк заріс і практично перетворився на зарослий ліс). Якщо при в'їзді в село перед місточком повернути ліворуч, на відстані кілометра, вздовж берега невеликої заболоченої річечки, потрапите в знаменитий парк і садибу Муравйових-Апостолів. Дорога сама виведе до нього. Тут в глибині парку Ви і побачите сам колишній палац. Він причаївся на галявині за деревами, але його обриси видно здалеку - дах покритий залізом, а з квадратних башточок стирчать шпилі. Немає в ньому ні химерності, ні царського пишноти. Загалом палац, наче б з казки. Але коли підходиш ближче, з сумом усвідомлюєш, що скоро ця краса може зникнути назавжди. Садиба занедбана з 90-х років ХХ століття (тобто з проголошенням української незалежності). Хоча, садиба та палац Муравйових-Апостолів, згідно довідників, це пам'ятник архітектури другої половини 18 століття (!!!)

    Як вже було сказано раніше у 1689 році миргородський полковник і майбутній гетьман Лівобережної України Данило Павлович Апостол (4.12.1654 - 17.01.1734), отримав універсал на володіння Хомутцем у гетьмана І. Мазепи і хутір був перетворений в родовий маєток Апостолів. З часом тут з'явився невеликий дерев'яний палац і було закладено парк.
    У 1710 році Данило Апостол отримує на підтвердження на володіння Хомутці царську грамоту. Вірою і правдою прослужив він гетьманом до самої своєї смерті і був похований у Сорочинцях. Після смерті чоловіка 28 травня 1734 р. Височайшу грамоту на володіння Хомутцем отримала його дружина Уляна (Олена) Василівна Мокрицька (1690 - 29 жовтня 1742). Похована тут же в Хомутці, але могилу вже не знайти. Вони мали 3 синів і 6 дочок.
    Відповідно до вище згаданої грамоти у спадок маєток перейшов у володіння Петру Даниловичу Апостолу. З ранніх років він виховувався в Петербурзі під наглядом Меньшикова. З 1726 року проживав в Петербурзі і в Москві в якості заручника замість батька (ну потрібно ж було цареві якось тримати у вузді українського гетьмана), а 7 квітня 1728 отримав у Москві полковника Лубенського, 9 вересня цього ж року отримав царську грамоту, але з наказом мешкати у Москві. Практично перед смертю батька був відпущений з Москви. Лубенським полковником пробув до 1758 року, тобто до своєї смерті. Мав 2 синів і 3 дочок.
    Потім маєток успадкував старший син Петра Даниловича Данило Петрович (1727 -?) Генеральний хорунжий (1762-67), бригадир, член Малоросійської Колегії (1767). Одружений він був з Мариною Власівною Будлінською (1761 -?) - дочкою бунчукового товариша. Мали сина і дочку.
    Останнім власником Хомутця з роду Апостолів був Михайло Данилович - секунд-майор (1782), підполковник Ямбурзького кирасирського полку (1802-1811), полковник (1814). Був одружений на Єлизаветі Миколаївні Черба (? -1824). У них була одна дитина, яка померла у дитинстві.
    Зі смертю Михайла Даниловича рід припинився і прізвище Апостолів отримав син Матвія Артамоновича Муравйова - Іван Матвійович (1762-1851) - російський письменник, історик і дипломат, що став називатися Муравйов-Апостол. От саме йому в спадок і дістався цей маєток.

    Іван Матвійович Муравйов-Апостол (вроджений Муравйов) (1 (12) жовтня 1768 - 12 (23) березня 1851) - письменник і державний діяч народився біля Опеченської пристані поблизу Боровичів Новгородської губернії 1 жовтня 1768 р., в сім'ї генерал-майора Матвія Артамоновича Муравйова та Олени Петрівни Апостол. Був єдиною дитиною у батьків, його мати вийшла заміж, всупереч бажанню свого батька, і була позбавлена приданого. Матері він своєї не знав, тому що вона померла ще при пологах. З 1773 року записаний солдатом у лейб-гвардії Ізмайловський полк. У 1776-77 роках навчався математики та мов у німецькому пансіоні Л. Ейлера (С.-Петербург), після закриття пансіону «навчався» вдома. У жовтні 1784 року вступив в дійсну службу обер-аудитором в штаті С.-Петербурзького генерал-губернатора Я. А. Брюса, з 1785 року його флігель-ад'ютант (з 1788 року в чині секунд-майора). Служив в Колегії іноземних справ, в провіантському штаті; завідував каналом у Шліссельбурзі (в чині прем'єр-майора).
    У 1792 році за протекцією М. М. Муравйова запрошений до двору імператриці Катерини II як «кавалер» (виховател) до великого князя Олександра Павловича і Костянтина Павловича; потім призначений обер-церемоніймейстером. При дворі зумів сподобатися не тільки імператриці, а й великому князю Павлу Петровичу, майбутньому імператору, що забезпечило його подальшу кар'єру.
    У грудні 1796 р. вирушає у званні камергера великого князя Костянтина Павловича міністром-резидентом у Ейтін до двору герцога - адміністратора Ольденбургского і єпископа Любекського. Дипломатичній службі сприяли виняткові лінгвістичні дарування Муравйова-Апостола: знав не менше 8 давніх і нових іноземних мов. У 1800 році був відкликаний до Росії. За клопотанням двоюрідного брата М. Д. Апостола, отримує прізвище Муравйов-Апостол. У липні цього ж року проводиться в таємні радники, а у 1801 - стає віце-президентом Іноземної колегії.
    У 1802 році зайняв посаду посланника в Іспанії, але в 1805 по незрозумілим причинам (згідно з А. С. Пушкіну, впав у немилість імператора за розголошення недостовірних відомостей про підготовку антипавлівської змови) був відставлений і аж до 1824 р. ніде не служив.
    У березні 1824 р. призначений присутнім в Урядовий сенат, а в серпні став членом Головного училищ правління. Після розгрому повстання декабристів і трагедії, яка спіткала його синів (Іполит, не бажаючи здаватися, застрелився, Сергій повішений, Матвій засуджений на 15 років каторги, але незабаром відправлений на поселення до Сибіру; до суду, 11 травня 1826 відбулося побачення батька з Матвієм і Сергієм у Петропавловській фортеці), він залишає службу, а в травні 1826 р. «звільнений через хворобу в чужі краї». До 1847 р. значився неприсутнім сенатором. Жив переважно у Відні і Флоренції. До Росії повернувся тільки у 1840-х роках.
    Брав участь у засіданнях «Бесіди любителів російського слова» (член з 1811). Був членом Вільного товариства любителів російської словесності. З 1811 р. дійсний член Російської академії, з 1841 почесний член Петербурзької АН. Найбільш знчущий його твір - книга в 25 «листах» «Подорож по Тавриді в 1820 році» (СПб, 1823) - результат поїздки до Криму.
    За відгуками сучасників був людиною блискучого розуму, незвичайної ерудиції та багатьох талантів, естет, поліглот і бібліофіл (мав унікальну бібліотеку). Виявляв і переваги, і вади освіченого російського барина: славився як люб'язний і хлібосольний господар і тонкий гастроном, епікурієць і мот (прожив двохмільйонний статок), але при цьому мав славу егоїста і сімейного деспота. Помер у С.-Петербурзі, похований на Георгіївському кладовищі на Великій Охті.
    Був двічі одружений. З 1790 року: 1-а дружина - дочка сербського генерала Ганна Семенівна Черноєвич (1770 - 1810), від цього шлюбу мав 7 дітей 3 синів (майбутніх декабристів) і 4 дочок. З 1812 року: 2-а дружина - Парасковія Василівна Грушецька, дочка сенатора і дійсного таємного радника Василя Володимировича Грушецького. Від цього шлюбу мав 2 дочок і сина.

    У маєтку Муравйових-Апостолів була велика бібліотека класичної і нової літератури, багаторічні комплекти вітчизняних та іноземних журналів.
    Після смерті Івана Матвійовича садиба перейшла у володіння його вихованці, а після виходу її заміж у 1884 році її чоловікові Станіславу Константиновичу Гартінгу.
    Він був вихідцем з представників голландського роду, який осів на мінській землі на початку XIX століття. По чоловічій лінії Гартінги були в більшості військові на російській службі. Станіслав Костянтинович Гартінг закінчив Пажеський Його Величності корпус у 1873 (за іншими даними 4.08.1875 р.) був переведений з камер-пажів в лейб-гвардії Гусарський полк. Дослужився до чину полковника.
    Що ж стосується самого прізвища, то зі смертю Матвія Івановича воно було передано у 1886 р. правнуку Івана Матвійовича Муравйова-Апостола Володимиру Володимировичу Короб'їну-Муравйову-Апостолу, синові його онуки Катерини Іларіонівни Бібікової, мати якої була Катерина Іванівна Муравйова-Апостол (1795 р. н.).
    Після революційних подій 1917 року і встановлення в Україні Радянської влади. Маєток було націоналізовано і пограбовано. З 1920 р. в колишньому палаці розміщувалася агропрофшкола, потім технікум свинарства (з 1930 р.), який у 1933 р. був перетворений у ветеринарно-зоотехнічний технікум, який існує і в наш час.
    У 1975 році на честь 150-річчя повстання декабристів в одному з приміщень палацу було відкрито кімнату-музей де містилася частина експозиції Хомутецького історичного музею присвячена декабристам. Яка нинішня доля цієї експозиції - невідомо.


    Палац Муравйових-Апостолів. Фото 2011 р.

    Палац Муравйових-Апостолів. Фото другої половини ХХ ст.

    Поруч можна відшукати ще міцний потрійний "Муравйовський" дуб. Дереву кілька сотень років, посадив його глава сімейства, батько трьох синів Апостолів. А пізніше з одного кореня виросли три стовбура ... Кажуть, одна місцева стара знахарка тоді сказала: "Буде довге життя у цього тристволового дуба, але коротка - у твоїх синів, батюшка". Так і вийшло: у всіх нащадків Апостола життя не склалося. Іполит застрелився, коли зрозумів, що повстання на Сенатській провалено, Сергія змусили надіти петлю на шию, Матвій 30 років відбував покарання далеко від батьківщини ...

    Навколо колишньої садиби Муравйових-Апостолів розташований Хомутецький парк - пам'ятка садово-паркового мистецтва спочатку республіканського (з 1960 р.), а нині державного значення. Парк було засновано на початку 19 ст. Тут ростуть липа, граб, береза віком понад 200 років, дуб черешчатий. На території парку є став із штучними острівцями. Увесь парк, як і садиба перебуває у віданні Хомутецького ветеринарно-зоотехнічного технікуму. Площа парку 77 га.

    Сьогодні родова садиба знаходиться в жахливому стані. За радянської влади у колишньому палаці розташовувався ветеринарно-зоотехнічний технікум і будівля утримувалася у нього на балансі. Після того як технікум побудував собі нові корпуси, будинок було закинуто і нікому зараз до нього немає справи, а робити ремонт за рахунок і так мізерного бюджету навчальний заклад своїми силами не в змозі. Час, погода і людський фактор поступово перетворюють його в руїни.
    Побродивши по кімнатах палацу, розумієш, що від його колишньої розкоші залишилися лише невеликі фрагменти і якимось дивом уцілілий і не розібраний місцевими мешканцями або любителями старовини - шедевр дерев'яного зодчества - стеля в одній з кімнат. А колись по цих коридорах бігали діти - майбутні декабристи, грала фортепіанна музика, йшло неспішне далеке від столиць, панське життя. А які в цих кімнатах вже пізніше велися суперечки про потреби народу, про волю, про справедливість, звичайно ж справедливість в панському розумінні ..., але все ж у той час жорсткій царського правління досить прогресивні ...
    Пам'ятає цей будинок і горе батька, який отримав сумну звістку і практично кінець старовинного роду Апостолів, а за тим і Муравйових-Апостолів ... Усе це залишилося в минулому.
    Серед місцевого населення ходять розмови, що ще пару років тому нащадки Муравйових-Апостолів, які проживають десь за кордоном пропонували вкласти гроші у реставрацію садиби. Але місцева влада зажадала перерахувати гроші до державної скарбниці, а вже потім самі обіцяли провести ремонт садиби. Я думаю, Ви самі здогадуєтеся, що зараз за кордоном вже добре вивчили наших українських чиновників-казнокрадів. Тому, якщо будь-які суми і даються, то тільки на конкретну справу. Отже гроші так ніхто і не перерахував, а садиба продовжує руйнуватися. А може усе це тільки розмови, але вони говорять багато про що. Найголовніше, у місцевих мешканців не зникає надія, що все-таки коли-небудь садиба буде відновлена. Будинок ще можна врятувати, але для цього потрібні лише гроші та бажання. Мине ще кілька років і при такому ставленні влади до пам'ятників історії ми втратимо і цей палац. А якщо добре подумати, адже можна б було тут влаштувати санаторій, благо дозволяє і тихе місце і прекрасна природа, та й будівлю можна поки що врятувати! Але - нікому, та видно і ні до чого ...


    Палац Муравйових-Апостолів. Фото 2011 р.

    Палац Муравйових-Апостолів. Вітальня. Фото 2011 р.

    Палац Муравйових-Апостолів. Фото 2011 р.

    Палац Муравйових-Апостолів. Фото 2011 р.

    Палац Муравйових-Апостолів. Тильна сторона будинку. Фото 2011 р.

    Палац Муравйових-Апостолів. Коридор. Фото 2011 р.

    Сам Хомутець перетворився за нинішньої влади в зубожіле село, в яке і автобус їздить раз на день. Закрито і клуб і палац культури. Дивлячись навіть на ці будівлі розумієш, що у сільської ради немає грошей навіть на те, щоб утримувати хоч ці будівлі в нормальному стані.
    Як я вже говорив, з причини відсутності відвідувачів - закритий і місцевий музей. Загалом усе так само погано, як і у всій країні. А чиновники від науки і культури, сидячи в зручних кріслах в столицях, розмірковують про культуру, історичні цінності і витоки "українства".
    Ось така вийшла у мене сумна історія. Дуже хочеться щоб ми - українці не були "Іванами, що не пам'ятають роду" і зуміли зберегти те, що нам залишилося від попередніх поколінь, зберігали і примножували тут - на своїй землі, а не шукали "кращої долі" десь там - за кордоном або чекали коли якийсь "добрий" дядько дасть нам чергову подачку з панського столу за великі відсотки, яку наші бюрократи черговий раз покладуть собі в кишеню.

    Автор сайту. Травень 2011 р.

    Додаткова інформація для туристів:

  • Для автомобілістів: від Миргорода 30 хвилин їзди (21 км.). Невелика нежвава дорога місцевого значення. Покриття до Малих Сорочинців (асфальт) потім - бетонка. При в'їзді в село після знаку населеного пункту перед містком поверніть ліворуч до садиби.
  • Для решти туристів: Своїм рухом добиратися не раджу. З Миргорода опівдні йде один єдиний автобус. Назад можна вибратися тільки о 6 годині ранку. На попутки можете не сподіватися. Їх практично немає.

  • Вдалої поїздки!

    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України