А зараз прогуляємося вулицями міста і подивимося на його визначні пам'ятки.

    З якого б боку Ви не під'їхали до цього міста, Гадяч зустріне Вас зеленими вулицями, що потопають в садах приватного сектора. А самі вулиці настільки щільно засаджені деревами, що їх гіллясті крони перекриваючись вгорі нагадують суцільний зелений тонель, який створює прохолоду в спекотні літні дні. Ці вулиці ведуть майже до центру міста, вірніше до тієї його галасливої частини де знаходиться гадяцький ринок. Це площа 50-річчя Жовтня. Тут завжди шумно і багатолюдно, а саме місто виглядає вже сучаснішим, забудованим п'ятиповерховими будівлями. Але трохи віддалившись від всієї цієї суєти у бік центральної частини міста опиняєшся зовсім в іншому часі.
    Сама по собі центральна частина міста практично нічим не відрізняється від старовинного Гадяча 19 століття. Здавалося б сама історія застигла на його невеликих затишних вулицях, по яких тихо і неквапливо йде далеке від суєти провінційне життя. Про те, що ми знаходимось не у 19, а у 21 столітті місцями нагадує кричуща, що ніяк не вписується в цей колорит, сучасна реклама, або сучасна, недавно збудований будинок кіноконцертного залу, що явно не гармонує і вносить дисонанс в загальну забудову вулиці Гетьманської, ну і як недолік коштів у місцевих властей - обідрані старовинні будівлі, що поступово приходять в непридатність (про них трохи пізніше).
    Що ще вразило мене під час подорожі по вулицях цього містечка, так це відношення до самої історії і історичного минулого. Все-таки видно позначається відсутність у як у місцевих властей, так і у місцевого відділу культури, бажання, а мабуть і коштів на популяризацію і збереження його історичного минулого. Свідоцтвом цьому став для мене несподівано той факт, що коли я звертався з питанням до місцевих жителів на вулицях міста (а це було чоловік 20, причому незалежно від віку і статі): "де знаходиться місцевий Краєзнавчий музей і Літературний музей сім'ї Драгоманових?", - так і не отримав чіткої відповіді. Одні не знали зовсім, а інші посилали зовсім не в ту сторону. До речі, як з'ясувалося пізніше, сам Літературний музей родини Драгоманових знаходиться в центрі міста на Соборній площі (тут теж казус: у самому Гадячі до цього часу можна зустріти як покажчики так і рекламні щити як зі старою - площа Революції, так і з новою назвою, та й самі гадячці не можуть пояснити, як же все-таки називається головна площа міста), а от з наявністю Краєзнавчого музею просто біда: старий, розташований на Соборній площі № 23, знесли кілька років тому (зараз це місце огороджено будівельним парканом, але ніякого явного руху всередині огорожі не спостерігається), а нова будівля будується ось вже 8 років (вірніше просто обкладається цеглою стара будівля на вулиці Лесі Українки та вставлені пластикові вікна). Але це будівництво явно покинуте і найближчим часом перспектив не передбачається. А от де зараз знаходиться експозиція колишнього музею - питання звичайно цікаве. Частково (тільки мала частина) зберігається в запасниках і без того бідного (про це пізніше) музею Драгоманових, а решта розчинилася в невідомому напрямку. А колись Краєзнавчий музей знаходиться на Соборній площі займав старовинну триповерхову (перші два поверхи - цегляні, третій, мансардний, - дерев'яний з різьбленими карнизами і своєрідним портиком) будівлю колишнього готелю і мав аж цілих 8 кімнат. Його було створено на громадських засадах у 1967 році, а експозиція складалася з 9 розділів і налічувала близько 2 тис. експонатів, що розповідали про історію краю, видатних діячів, життя і творчість яких була пов'язана з Гадяччиною.


    Гадяч. Вулиця Гетьманська та Соборна площа. Фото 2011 р.

    А зараз знову звернемося до історії. Кажучи про Гадяч не можна обійти згадкою те, що це місто є батьківщиною одного з найвидатніших діячів 19 ст. Михайла Петровича Драгоманова , чиї філософські, історичні, соціологічні праці формували політичну еліту країни на початку 20 ст. Тут народилася і його сестра відома поетеса, письменниця, громадська діячка Олена Пчілка (Ольга Петрівна Драгоманова-Косач) мати Лесі Українки. Вона мала тут з 1899 році дачу, що була розташована на мальовничих пагорбах Псла у Зеленому Гаю і спочатку приїжджала, а згодом мешкала аж до 1921 року. Вона започаткувала у місті випуск газети “Рідний край” та журналу “Україна молода”.
    Чимало пам’ятних місць Гадяча пов’язано і з іменем Лесі Українки . Народилася вона у м. Новоград-Волинському, але багато своїх творів написала в Гадячі, в будинку своєї матері в “Зеленому гаю”. Чудові люди збиралися в тому будиночку. Так у 1899 р. на гостину до Л.Українки приїздить буковинська письменниця О.Кобилянська, влітку того ж року із своїм мандрівним хором завітав до Гадяча М.В.Лисенко. Хутір Зелений Гай став улюбленим місцем відпочинку молоді, нині він носить назву Лесин Гай. На тому місці, де стояв будиночок О.Пчілки , на честь 100-річчя з дня народження славетної поетеси, у 1971 році було встановлено обеліск з портретом Л.Українки.

    29 вересня 1995 року в місті було відкрито Гадяцький літературний музей сім'ї Драгоманових. Його експозиція налічує 160 експонатів, розподілених по шести розділах, які розкривають гадяцький період життя і діяльності Драгоманових. Є тут і унікальні експонати, що колись належали сім'ї Драгоманових-Косачів. Це статуетка "Єгиптянка", яку Л. Українка привезла з поїздки до Єгипту і фрагмент вишивки чоловічої сорочки зроблений особисто нею; скіфська амфора III-II ст. до н.э.; дубовий меблевий гарнітур з вітальні будинку Драгоманових в Гадячі, що складається із столу і двох стільців ручної роботи кін. XVIII - поч. XIX ст., книги з бібліотеки М. П. Драгоманова — «Розвідки про українську народну словесність і письменство» (том 1; Львів, 1899), «Переписка Михайла Драгоманова з Мелоїтоном Бучинським 1871—1877» (зладив М. Павлик; Львів, 1910) та ін. брошури.
    Своєю діяльністю музей покликаний на подальше вивчення і збереження духовної спадщини родини Драгоманових. Найбільше експозиційний комплекс присвячений історико-культурному середовищу Гадяча другої половини 19 - початку 20 сторіччя та гадяцькому періоду життя та діяльності родини Драгоманових -Косачів. У музеї постійно проводяться тематичні екскурсії, лекції, зустрічі з цікавими людьми та представниками родини Драгоманових зокрема з Наталією Драгомановою-Бартай - онукою Михайла Петровича Драгоманова, яка приїздила з Угорщини.


    Гадяцький літературний музей сім'ї Драгоманових. Експозиція. Фото 2011 р.

    Гадяч. Михайлівська церква на Подолі, в якій хрестили Михайла Драгоманова. Фото початку ХХ ст.

    Гадяцький літературний музей сім'ї Драгоманових. Експозиція. Фото 2011 р.

    дубовий меблевий гарнітур з вітальні будинку Драгоманових в Гадячі. Фото 2011 р.

    Але тут треба, як мовиться, діжку меду зіпсувати ложкою дьогтю. Чудовий, невеликий і затишний музей (до речі кажучи, зараз єдиний в Гадячі), але помітно, як важко йому зараз доводиться виживати в цій атмосфері недофінансування і байдужості місцевих властей. Та і виживає він практично за рахунок ентузіазму його працівників. А свідоцтвом цієї байдужості є, як я вже говорив, і відсутність відповідної програми з боку адміністрації по розповсюдженню історичної і культурної спадщини, знищення(!) Краєзнавчого музею та і саме відношення до історії свого міста, свідоцтвом чому є мої опитування місцевих мешканців.

    Тут же на Соборній площі біля гадяцького районного Будинку культури (до нього ми ще повернемося) 29 вересня 1995 року з нагоди 154 річниці від дня народження М.П. Драгоманова було відкрито пам'ятний знак родині Драгоманових.

    На території міста є ряд місць безпосередньо пов’язаних з родиною Драгоманових.
    Недалеко від Соборної площі, по провулку Л.Українки, на тому місці, де раніше була садиба Драгоманових, тепер знаходиться пам’ятний знак. А місце це тепер називають Драгоманова гора. Тут народились Михайло Петрович.Драгоманов і Ольга Петрівна Драгоманова-Косач (Олена Пчілка).

    Уявіть собі на мить XIX століття і тихе провінційне містечко Гадяч, що розкинулось над і прозорим і повноводним Пслом, навколо луки і ліси. У будинку, критому соломою, живе гадяцький дідич Петро Якимович Драгоманов. Колись він був блискучим петербурзьким урядовцем – скінчив аристократичне „Училище Правовєдєнія”, обертався серед столичної золотої молоді, писав вірші, був юристом у міністерстві закордонних справ, а брат його був блискучим військовим. Але ідеї французької революції повівають в ці часи і у холодній російській столиці. Брати Драгоманови свободолюбні, демократично настроєні. Яків гине в засланні до Сибіру, бо замішаний у повстанні декабристів, а Петро йде на димісію, рве старі зв’язки і приносить до рідного Гадяча свої вільнолюбні настрої.
    Тут Петербурзький аристократ і поет одружується з хуторянкою Єлизаветою Цяцькою. Але вільнолюбні ідеї і надалі панують в родині Драгоманових: кріпаки живуть з господарями як члени родини. Місцеве дворянство обурене таким ставленням до простого люду і не допускає Драгоманова до служби.
    Тут, у цій садибі і народилися всі п’ятеро дітей Драгоманових. Серед них – Михайло – майбутній український політичний діяч, і Ольга – українська письменниця й діячка.
    Мати клопочиться по господарству, а батько все за книжками, хіба що поїде за дві версти на хутір, глянути чи добре з сіном пораються, і дітей бере з собою.
    Діти ростуть серед гадяцької челяді, граються з сільськими дітьми. Їх оточує українська пісня, приказка, народна обрядовість. Любили розповідати сни і розгадувати їх. Мати мала гарний голос і співала, коли вишивала. До цього заняття привчила і доньок. Батько сам навчав дітей, прищеплював їм гарні смаки.
    В своїй біографії Олена Пчілка пише: „На весь вік зосталось у мене вражіння від того, як батько читав мені, дівчаткові, перший раз Гоголевого „Тараса Бульбу”: тато кликнув мене під яблуню й почав читати. Здається, ті яскраві малюнки чудового твору вкувалися з одного разу навіки мені в пам’яті”.
    Ось так це було колись. Нині доля будинку Драгоманових невідома…


    Петро Якимович Драгоманов. Репродукція з експозиції літературного музею сім'ї Драгоманових

    Єлизавета Драгоманова (Цяцька). Репродукція з експозиції літературного музею сім'ї Драгоманових

    Будинок Драгоманових. Фото з експозиції літературного музею сім'ї Драгоманових. Початок ХХ ст.

    Розповідаючи про це історичне місце, хотів би місцевій владі зробити невеличке зауваження. На меморіальній дошці памятного знаку, що стоїть на місці садиби можемо прочитати: “Тут був будинок, в якому у вересні 1841 року народився і провів дитячі роки видатний український публіцист, вчений і громадський діяч Михайло Петрович Драгоманов”, але ж виникає питання: “А чому тут немає згадки про його рідну сестру Ольгу Петрівну Драгоманову-Косач (Олену Пчілку)? Чи може вона народилася і виховувалася в іншому місці? Так ні. І це відомо не тільки мені. А от місцеве керівництво видно “ні сном, ні духом”.


    Вулиця М. Драгоманова,8. Редакція газети Гадяцький вісник. Фото 2011 г.

    Вулиця Полтавська. Фото початку ХХ ст.

    Газета "Рідний край". З експозиції літературного музею сім'ї Драгоманових

    По вулиці М. Драгоманова (колись Комуністичній), стоїть невеликий одноповерховий будиночок за №8, у якому нині розміщена редакція газети “Гадяцький вісник”, що виходить з 16.10. 1990 року. На стіні цього будинку висить меморіальна дошка, на якій вказано: “В цьому будинку редактором газети"Рідний край" Гадяцького земства з 1917 по 1919 рік працювала відома українська письменниця Олена Пчілка (Ольга Петрівна Драгоманова)”. Знову помилка. У цей час вона вже була Косач.

    Тут же в центральній частині міста, на вулиці Садовій знаходиться невеличкий старовинний одноповерховий будиночок за №6, а на ньому меморіальна дошка (встановлена у 1949 р.) з написом: “В цьому будинку з 1858 по 1865 р. жив і працював видатний український письменник П.Мирний”.
    Колись у цьому будинку дійсно мешкала родина Рудченко, голову сімейства якої перевели сюди по службі. Тут і росли брати Панас і Іван Рудченки - майбутні письменники Панас Мирний і Іван Білик. Саме проживаючи у цьому будинку з 1858 по 1862 рр. Панас Рудченко разом з братом навчався в Гадяцькому повітовому училищі (про нього трохи нижче), а у 1863—64 рр. служив канцеляристом у Гадяцькому повітовому суді. Тут у Гадячі дрібним чиновником працював і його брат Іван Якович Рудченко (І. Я. Білик).
    Колись у цьому будинку було відкрито кімнату-музей письменника. Але нині будинок знаходиться в приватній власності, а кімнати–музея не існує. Куди поділися єкспонати також невідомо.


    Гадяч.Свято-Успенський собор.Фото 2011 р.

    Гадяч.Свято-Успенський собор.Фото початку ХХ ст.

    Розповідаю Вам, шановні, про все це і дивуюсь, наскільки все-таки живучий наш народ і його память, що все ж таки існують люди яким зовсім не байдуже що діється в їх рідному місті. Тому наступна моя розповідь буде про ще одну цікавинку Гадяча - - Свято-Успенський собор.
    Цей храм знаходиться в самому центрі міста (пл. Соборна, 2-А), а колись дуже давно, тут, на Ринковій площі, була побудована перша дерев'яна церква про яку є згадки датовані ще 1634 роком. З часом, на кошти купця І.К. Марульова, на її місці у 1830 році був облаштований вже кам'яний храм, який мав три престоли. Кам'яний собор був досить добротним і містким, але за часів правління Радянської влади і тотальної боротьби з релігією був закритий у 1934 році, а в післявоєнні роки розібраний разом з фундаментом. На місці храму побудували літній кінотеатр, але чи то через неправильних інженерних розрахунків, чи то ще чомусь його перекриття обвалилося. Мабуть, щоб більше не ризикувати, цю будівлю розібрали, а місце заасфальтували, облаштувавши танцмайданчик.

    У 1990-1991 році благочинні Гадяцького округу і віруючі мешканці міста почали клопотати про відновлення храму на старому місці, але влада не погоджувалася. Після численних пікетів, демонстрацій і протестів активісти релігійної общини зважилися на відчайдушний вчинок: вони самовільно захопили земельну ділянку. Пізніше він був обнесений і освячений, і на ньому, так само самовільно, почалося будівництво собору. Це будівництво було узаконене Виконкомом Гадяцької міської ради тільки 20 листопада 1997 року, всього за шість місяців до освячення вже практично побудованого на той час храму, який чекала честь стати головним храмом міста.
    Собор в стилі ампір зроблений з цегли, в плані хрестоподібний, однобанний. Чотири могутніх пілона несуть арки, що підтримують високий циліндричний барабан з півсферичним куполом. Стіни завершені карнизом з модульонами, поясочок ділить їх на два яруси. Північний і південний фасади прикрашені чотирьохколонними портиками, а східний – колонадою композитного ордера. Головний західний фасад оформлений двома накладеними один на один портиками, завершеними трикутним (основним) і лучковим (зовнішним) фронтонами. У інтер'єрі західна частина ділиться композитними колонадами на три нефи. Верхня частина стін і пілонов обведена карнизом, прикрашена ліпними розетками. Сама будова храму суміщена з триярусною дзвіницею що підноситься над головним фасадом.
    Храм зводився тільки на добровільні пожертвування місцевих жителів і підприємств, а 24 квітня 1998 року відбулося його освячення. Освятив його митрополит Полтавський і Кременчуцький Високопреосвященний Феодосій. Нині собор є духовним центром Гадяча і його чудовою прикрасою.
    Собор проводить катехизаторсько-просвітницьку і місіонерську роботу, надає допомогу місцевому будинку-інтернату для пристарілих, при ньому функціонує ініціативна паломницька група. Бібліотека, що працює при храмі, має 460 видань.
    Свято-Успенський собор утримується за рахунок парафії.






    Розповідаючи про цей храм не можна не згадати про дуже цікаву ікону на якій зображено образ Святого Миколи Чудотворця.
    А історія цієї ікони така: Коли відкривався храм багато жителів робили йому підношення. Так була дарована собору і вишита ікона з образом Святого Миколи Чудотворця. Може ніхто і не помітив би дива, але відкриттю чудових властивостей лику святого допоміг випадок. Під час проведення ремонтних робіт в храмі на ікону впав шматок дошки, що розбив скло, що прикриває образ святого. Коли ж стали прибирати осколки, щоб поставити нове скло, помітили, що воно не скрізь прозоре. Коли ж склали ці осколки, виявилось, що на склі повністю відображений лик святого. Було вже замінено в іконі декілька стекол і, все одно, з часом на кожному склі постійно з'являється повний малюнок вишитий на полотні. З того часу ікона вважається чудотворною і поміщена в храмі на найвиднішому місці.
    На представленому тут фото я постарався хоч як-небудь відобразити це диво. В дійсності ж на склі повністю відображається лик святого до найдрібніших подробиць.


    Сторінки <<  попередня  наступна  >>
    1 2 3

Наші друзі :

Українська-Мегашара.нет - портал для всієї України